Ухвала суду № 58675220, 30.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/4834/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Ладиченко С.В.

Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Кабанченко О.А.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - задоволено.

Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у місті Києві, громадянина України, народження якого зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва 15 травня 2008 року, актовий запис №1400.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона та ОСОБА_1 з 23.11.2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10,11).

Після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу в 2011 році малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишився проживати з позивачкою, відповідач проти цього не заперечував.

Весь цей час відповідач життям сина не цікавився, не телефонував, не виявляв бажання спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

На теперішній час дитині вже сім років, дитина не пам'ятає батька та не має до нього почуттів, оскільки за чотири роки, що минули після розлучення з відповідачем, останній бачився з сином лише двічі. В останнє, відповідач бачився з сином 08.05.2012 року.

Син не отримує від батька подарунків на день народження, при поодиноких випадках спілкування з позивачкою по телефону відповідач ніколи не цікавився життям сина.

Майже два роки відповідач не сплачує аліментів на утримання дитини, присуджених рішенням Дарницького районного суду м. Києва.

Крім того, відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не сприяє засвоєнню загальновідомих норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, як встановлено ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства».

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.11.2007 року, в якому народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10,11).

Після розірвання шлюбу в 2011 році між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 залишився проживати з матір'ю.

На даний час позивачка уклала шлюб з ОСОБА_5 (а.с.53).

Як встановлено судом та підтверджується висновком Органу опіки та піклування, малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з матір'ю ОСОБА_3 та вітчимом, якого вважає за батька, а близькими для себе людьми дитина вважає бабусю, дідуся з боку матері та вітчима.

Відповідач ОСОБА_1 без поважних причин, тривалий час не виявляє по відношенню до дитини батьківської уваги та опіки, ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

У зв'язку з тривалою та систематичною не виплатою ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини Державною виконавчою службою накладався арешт на його майно та оголошувалась заборона його відчуження(а.с.18), приймались заходи для обмеження відповідача ОСОБА_1 у виїзді за кордон (а.с.19) та притягання його до відповідальності за ч.1ст.164 КК України (ухилення від сплати аліментів) (а.с.21).

Дослідивши дані про заборгованість відповідача по аліментним платежам, довідки про почтові перерахування, з яких не вбачається надходження коштів від відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача, наведені у позовній заяві, та надані суду пояснення про ухиляння відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини, ними не спростовуються.

Судом встановлено, що відповідач, як батько неповнолітньої дитини, без поважних причин, тривалий час не виявляє по відношенню до дитини батьківської уваги та опіки, ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не цікавиться фізичним та психічним здоров'ям дитини.

Це підтверджується також висновком органу опіки та піклування, який вважає за необхідне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.86-88).

Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР № 798 від 27.02.1991 року, визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом, а відповідно до п. 2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.

З підстав вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4.

Доводи апеляційної скарги щодо низького рівня заробітної плати в Україні, що позбавляло відповідача можливості сплачувати аліменти на сина, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці доводи не позбавляють відповідача обов'язку щодо утримання своєї дитини.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідач не виконував свого обов'язку щодо виховання дитини, не цікавився життям сина, його не навідував, не спілкувався протягом декількох років із сином, що не спростовано представником відповідача в апеляційному суді.

Крім цього, апеляційним судом встановлено, що погашення відповідачем частини заборгованості по аліментах відбулась лише після винесення державним виконавцем постанови від 02.12.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника (відповідача ОСОБА_1) за межі України, подання державного виконавця від 02.12.2014 року про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 164 КК України за злісне ухилення від сплати аліментів (а.с.18, 19-20, 21).

Також колегія суддів зазначає, що після ухвалення рішення суду у грудні 2015 року жодної проплати по аліментах відповідачем не здійснено, що не спростовано в апеляційному суді представником відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачу позивачем створювались перешкоди у спілкуванні з сином, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач не звертався ні до органів опіки, ні до суду з позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні із сином.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий

Судді