Постанова № 58673991, 29.06.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року № 813/6469/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому з асіданні в залі суду в місті Львові справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» до Сокальської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними дій

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія» звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом про визнання протиправних дій посадових осіб Сокальської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, що полягають у визначенні розміру грошового зобовязання з порушенням ст.102 Податкового кодексу України .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що викладені в акті перевірки №432/2200/35879807 від 11.08.2015 року висновки не відповідають дійсності і є неправомірними. Зазначає, що 20 червня 2012 року позивачем було подано до податкового органу уточнюючу декларацію за квітень 2012 рік, однак в акті перевірки податкове зобовязання було визначено позивачу контролюючим органом через 1170 днів після уточнюючого розрахунку.Вважає, що дії посадових осіб Сокальської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області суперечать ч.2 ст.19 Конституції України, а відтак підлягають визнані протиправними.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав наведених у позовній заяві, просить позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення, зокрема зазначає, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників контролюючих органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі факти, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та надав їм правову оцінку.

У період з 23 червня 2015 по 21 липня 2015 року посадові особи відповідача провели документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014 року, про що склали акт від 11 серпня 2015 року №432/2200/35879807, в якому встановлено ряд порушень.

Не погодившись з висновками викладені в акті перевірки від 11 серпня 2015 року №432/2200/35879807, платник звернувся з позовом в суд.

Вирішуючи спір суд керується наступним .

Так, згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 24.12.2010 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Foods and Goods L.T.D. до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особаДержавна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

За приписами п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Порядок проведення перевірок платників податків з питань повноти та правильності обчислення податків (зборів) визначений ст.ст.75-78, 79 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і повязані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування обєкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

У статті 61 цього Кодексу надано визначення податкового контролю відповідно до якої, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів та здійснення перевірок та звірок відповідно до вимог цього кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.2 пункту 62.2 статті 62 ПКУ).

Суд зауважує, що позивач допустив службових осіб контролюючого органу до проведення перевірки згідно з направленням та наказом, підписаними посадовою особою відповідача, надав відповідні документи та дозволив здійснити перевірку.

Як зазначає ВСУ, обовязковою ознакою дій субєкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для субєктів відповідних правовідносин і мають обовязковий характер. У цьому випадку безпосереднє викладення ДПІ субєктивного оціночного судження щодо наявності з боку товариства порушень податкового законодавства є правом податкового органу, внаслідок чого відсутні порушені права позивача, які підлягають захисту. Права позивача можуть бути порушені відповідачем внаслідок прийняття за результатами перевірки податкових повідомлень-рішень, які можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Відповідно до приписів статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

В свою чергу, висновки, викладені в акті податкового органу, складеного за результатом перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Актом перевірки не проводяться коригування показників податкового обліку платника податку. Керівник контролюючого органу оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.

Натомість висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо протиправності висновків акту податкового органу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 01 липня 2016 року.

Суддя Гулкевич І.З.