Постанова № 58673593, 23.06.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2016 р. Справа № 809/645/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя Остап'юк С.В.,

за участю секретаря Котик Д.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання та матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську про визнання незаконним наказ за №20-ОС від 20.04.2015, поновлення на роботі та зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

31.05.2016 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську (далі відповідач) про визнання незаконним наказ про звільнення за №20-ОС від 20.04.2015, поновлення на посаді головного спеціаліста, зобовязання компенсувати середньомісячний заробіток за час проходження строкової військової служби з 22.04.2015 до 05.04.2016 в розмірі 36 976, 48 гривень із врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобовязання на суму 9 303, 28 гривень та 3% річних на суму 213, 01 гривень.

09.06.2016 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині зобовязання компенсувати середньомісячний заробіток за час проходження строкової військової служби з 22.04.2015 до 05.04.2016 в розмірі 37 603, 20 гривень із врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобовязання на суму 9 460, 97 гривень та 3% річних на суму 660, 16 гривень.

Позовні вимоги, з врахуванням збільшення розміру позовних вимог, мотивовано тим, що відповідачем, в порушення вимог статтей 36, 119 Кодексу законів про працю України, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», винесено оскаржуваний наказ про звільнення із займаної посади у звязку з вступом на військову службу. Вважає такий наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Оскільки статтею 119 Кодексу законів про працю України та 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», передбачено, що громадянам України, які призвані на строкову військову службу встановлені гарантії збереження місця роботи та середнього заробітку, позивач просить поновити його на роботі та стягнути з відповідача заробіток за час вимушеного прогулу, середньомісячний заробітку за час проходження строкової служби та індекс інфляції за весь час прострочення зобовязань.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з мотивів викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнав, з мотивів викладених в письмовому запереченні, обґрунтованого тим, що позивача було призвано на строкову службу, що у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України є підставою для припинення трудового договору, у звязку із чим позивача звільнено з посади, а гарантії передбачені статтею 119 вказаного кодексу на момент звільнення позивача не були передбачені. Просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, заслухавши свідка, дослідивши докази, суд встановив наступне.

Наказом Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську за №101-ОС від 11.10.2013 ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу з призначення пенсій. З 16.01.2014 позивач призначений на посаду головного спеціаліста відділу спеціальних пенсій.

Повісткою Надвірнянсько-Богородчанського обєднаного районного військового комісаріату Івано-Франківської області призвано ОСОБА_1 на строкову військову службу і зараховано в команду №6404 та наказано зявитися 22.04.2015 для відправки на збірний пункт.

20.04.2015 позивачем подано відповідачу заяву про звільнення із займаної посади згідно пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (у звязку з призовом на строкову військову службу) з 21.04.2015.

Наказом Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську «Про звільнення із займаної посади ОСОБА_1Р.» за №20-ОС від 20.04.2015 звільнено ОСОБА_1 головного спеціаліста відділу з призначення пенсій із займаної посади з 21.04.2015 у звязку із вступом або призовом на військову службу (пункту 3 статті 6 Кодексу законів про працю України).

06.05.2016, після звільнення з лав Збройних Сил України, позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську із заявою про скасування наказу про його звільнення, виплати компенсації середньомісячного заробітку за період проходження військової служби з 22.04.2015 до 05.04.2016.

Управлінням Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську листом за №128/Н-15 від 19.05.2016 відмовлено позивачу у поновленні його на роботі та у виплаті компенсації середньомісячного заробітку за період проходження військової служби, з тих мотивів, що позивача було призвано на строкову службу, що у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України було підставою для припинення трудового договору, у звязку із чим позивача звільнено з посади, а гарантії передбачені статтею 119 вказаного кодексу на момент звільнення позивача не були передбачені.

Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (статті 1).

Пунктом 3 частини 1 статті 36 Кодекс законів про працю України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з роботи) встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Згідно статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з роботи) працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з роботи).

Частиною 1 статті 1 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

У відповідності до частини 3 статті 1 даного Закону військовий обовязок включає, серед іншого, проходження військової служби.

Згідно частини 7 вказаного Закону виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.

Відповідно частини 1 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов військовозобовязаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" .

Частою 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Таким чином, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу, саме цей Закону визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» за №15/2015 від 14.01.2015 з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України оголошено та проведено протягом 2015 року часткову мобілізацію (далі - мобілізація) у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Згідно пункту 7 Указу за №15/2015 від 14.01.2015 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Указом Президента України «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» за №88/2015 від 17.02.2015, відповідно до пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України та на виконання Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено на 2015 рік такі строки проведення чергових призовів громадян України на строкову військову службу: 1) квітень - травень; 2) жовтень - листопад.

Згідно пункту 2 Указу за №88/2015 від 17.02.2015 призвано на строкову військову службу придатних за станом здоров'я до військової служби в мирний час громадян України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 20 років, та старших осіб, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу: 1) у квітні - травні 2015 року; 2) у жовтні - листопаді 2015 року.

Частиною 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно частини 5 статті 2 вказаного Закону строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

Суд зазначає, що Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» за №15/2015 від 14.01.2015, статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Як встановлено судом, Надвірнянсько-Богородчанським обєднаним районним військовим комісаріатом Івано-Франківської області призвано ОСОБА_1 на строкову військову службу в особливий період, оголошений Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» за №15/2015 від 14.01.2015.

Таким чином, відповідно до вказаних вище положень нормативно-правових актів України, за позивачем, призваним на строкову військову службу в особливий період, оголошений Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» за №15/2015 від 14.01.2015, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, зберігається місце роботи та середній заробіток.

Тому, вирішуючи питання щодо звільнення позивача із займаної посади у звязку із призовом на строкову військову службу в особливий період, відповідач повинен був в першу чергу керуватися статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та статтею 119 Кодексу законів про працю України, а не виключно пунктом 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Відповідно части 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як наслідок, відповідач неправомірно наказом за №20-ОС від 20.04.2015 звільнив ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу з призначення пенсій Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську, у звязку із вступом або призовом ним на військову службу, згідно пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду надав показання щодо звільнення позивача, суду пояснив, що керівником Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську не зясовувалося питання наявності гарантій для громадян України, які призвані на строкову військову службу, не розяснено права позивача щодо збереження за ним місця роботи, рішення про звільнення позивача прийнято керівником.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не забезпечено права позивача на збереження місця роботи та не забезпечено можливість реалізації встановлених законом гарантій трудових прав.

За таких обставин, є протиправним та підлягає скасувати наказ Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську «Про звільнення із займаної посади ОСОБА_1Р.» за №20-ОС від 20.04.2015., а ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді головного спеціаліста відділу з призначення пенсій Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську.

У відповідності до статті 119 Кодексу законів про працю України, статті 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» за працівниками які призвані на строкову військову службу зберігається середній заробіток.

Судом встановлено факт проходження позивача строкової служби з 22.04.2015 до 05.04.2016, а тому у відповідності до вказаних норм за позивачем зберігається середній заробіток за час проходження строкової військової служби за такий період.

При вирішенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час проходження строкової військової служби суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (з наступними змінами і доповненнями).

Згідно підпунктів «з», «ї» пункту 1 Порядку обчислення заробітної плати цей Порядок застосовується у випадках: вимушеного прогулу; залучення працівників до виконання військових обов'язків.

Пунктом 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську за №32 від 24.05.2016 середньомісячна заробітна плата становить 3 212 гривень.

Середньоденний заробіток позивача становив 156, 68 гривень (3 212 гривень х 2 місяці : 41 робочий день за два місяці).

Як встановлено судом, кількість робочих днів за період з 22.04.2015 до 05.04.2016 становила 240 робочих днів.

Таким чином, середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за час проходження строкової служби становить 37 603, 20 гривень (156, 68 гривень х 240 робочих днів).

За таких обставини, позовні вимоги про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час проходження строкової служби підлягають до задоволення.

У відповідності до положень статті 235 Кодексу законів про працю України уразі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У відповідності до статті 235 Кодексу законів про працю України та враховуючи, що позивач підлягає поновленню на посаді, суд присуджує позивачу заробіток за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що час вимушеного прогулу позивача становить 53 дні, з 05.04.2016 до 23.06.2016, середньоденний заробіток позивача становив 156, 68 гривень, таким чином, заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2015 до 05.04.2016 становить 8 304, 04 гривень (156, 68 гривень х 53 дні).

Також, у відповідності до статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу підлягають до задоволення.

Положення частини другої статті 625 Цивільного Кодексу України, якими встановлюється відповідальність за порушення грошового зобовязання (сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), є господарсько-правовою санкцією і не застосовуються до трудових правовідносин. Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у звязку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством.

Як наслідок, позовні вимоги в частині нарахування індексу інфляції задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську «Про звільнення із займаної посади ОСОБА_1Р.» за №20-ОС від 20.04.2015.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу з призначення пенсій Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську (код ЄДРПОУ 20550895) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, вулиця В. Симоненка, 26/38, місто Івано-Франківськ, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середньомісячний заробіток за час проходження строкової служби з 22.04.2015 до 05.04.2016 в розмірі 37 603 (тридцять сім тисяч шістсот три) гривні 20 копійок.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську (код ЄДРПОУ 20550895) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, вулиця В. Симоненка, 26/38, місто Івано-Франківськ, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.04.2016 до 23.06.2016 в розмірі 8 304 (вісім тисяч триста чотири) гривні 04 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернути до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 29.06.2016.