Постанова № 58658985, 24.05.2016, Заставнівський районний суд Чернівецької області

Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/791/15-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.05.2016 рроку Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді - Пухарєвої О.В.,

секретаря - Климус Г.В.,

з участю

позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивачів - ОСОБА_3,

представників відповідача - Ключинської У.М., Радиша В.Й.,

третьої особи - ОСОБА_6,

представника третьої особи - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Заставнівської міської ради, третя особа ОСОБА_6 про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Заставнівського районного суду Чернівецької області з адміністративним позовом, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення №62 від 20.06.2012 року виконавчого комітету Заставнівської міської ради про дозвіл ОСОБА_6 на знесення аварійної будівлі вбиральні біля комунальних будинків АДРЕСА_4. В обґрунтування позову посилалися на те, що позивач ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2 володіє квартирою АДРЕСА_4. Рішенням №62 від 20.06.2012 року виконавчого комітету Заставнівської міської ради ОСОБА_6, власнику квартири АДРЕСА_2 надано дозвіл на знесення аварійної будівлі вбиральні, яка знаходилася у спільному дворі будинків №9,11 і жителі цих будинків користувалися нею. Дозволу на знесення зазначеної вбиральні вони не надавали. Як підставу визнання спірного рішення протиправним та його скасування позивачі зазначають, що цим рішенням порушено їх право приватної власності, оскільки зазначена вбиральня розташована біля комунальних будинків №9, 11, є їхньою спільною сумісною власністю, як власників квартир у вказаних будинках, а тому дозвіл на знесення вбиральні мав бути погоджений з ними.

До початку судового розгляду позивачі у відповідності до ч.1 ст. 51 КАС України не скористалися своїм правом зміни підстави позову шляхом подання письмової заяви.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, а також їх представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали, обґрунтувавши вищенаведеним просили їх задовольнити. Позивачі пояснили суду, що в даний час до їхніх квартир проведено водовідведення та каналізацію, отже вони користуються санвузлами в своїх квартирах, проте бажають мати приміщення вбиральні на прибудинковій території.

Представник відповідача Заставнівської міської ради Ключинська У.М. позовні вимоги не визнала, надала суду письмове заперечення проти адміністративного позову, просила суд відмовити у задоволенні позову, оскільки оскаржуваним рішенням не порушено право позивачів. Пояснила, що у 2012 році до Заставнівської міської ради звернувся ОСОБА_6 із заявою про надання дозволу на демонтаж аварійно-небезпечної споруди (вбиральні). На даній заяві є підписи мешканців, які користувалися даною вбиральнею, в тому числі позивача ОСОБА_2, яка погодилася на знесення цієї споруди. Позивач ОСОБА_1 проживає в іншому будинку, на прибудинковій території якої була своя вбиральня, тому не є співвласницею даної вбиральні. У відповідності до вимог ст.30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» Заставнівська міська рада прийняла рішення про надання ОСОБА_6 дозволу на знесення вказаної вбиральні. В подальшому під час розгляду справи, представник відповідача Заставнівський міський голова Радиш В.Й. позовні вимоги визнав, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення.

Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_7 позовні вимоги не визнали, надали суду письмове заперечення, просили суд відмовити у задоволенні позову. ОСОБА_6 пояснив суду, що він є власником квартири АДРЕСА_2, проживає в цьому будинку з 1997 року. Біля будинків АДРЕСА_4 знаходилася вулична вбиральня, якою користувалися жителі цих будинків. У 2010 році зазначену вбиральню мешканці перестали використовувати за призначенням, оскільки до будинків було проведено водопостачання та водовідведення. У зв'язку з цим приміщення вбиральні перетворилося у сміттєзвалище. Комісією міської ради його визнали аварійним і таким, що не підлягає ремонту. В червні 2012 року він звернувся до міської ради із заявою, яку підписали мешканці будинків, що користувалися вбиральнею, в тому числі ОСОБА_2, про надання йому дозволу на демонтаж вбиральні з метою ліквідування аварійної вигрібної ями та наведення благоустрою на прибудинковій території. 20.06.2012 року Заставнівською міською радою прийнято відповідне рішення.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, суд приходить до висновку що адміністративний позов не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно приписів ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи, інтереси.

Відповідно до п.1 ч.4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Приписами п.2 ст.10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Як роз'яснив Конституційний суд України в своєму рішенні від 02.03.2004 року №4-рп/2004, справа №1-2/2004 в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Згідно ч.5 ст.10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.

Відповідно до приписів ст.42 ЗК України (в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Поняття прибудинкової території (на час виникнення спірних правовідносин) визначено Правилами утримання жилих будинків та прибудинкової території, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України 17.05.2005 року №76, зареєстрованими в МЮ України 25.08.2005 року за №927/11207, згідно яких прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Як вбачається з п.п. 2, 6 Методичних рекомендацій щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 29.12.2011 №389 прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, що визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та яка необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку і забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Розроблена проектна документація щодо визначення прибудинкової території може бути підставою для розробки землевпорядної документації, а також правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків.

Згідно ч.1, п. а) ч.2 ст. 83 ЗК України (в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до п.п.1 п.а) ст.29, п.п.1 п.а) ст.30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад належать повноваження управління в межах визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, зокрема управління об'єктами житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється власником АДРЕСА_4 згідно договору дарування від 27.05.2004 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.14). Право власності зареєстровано 28.05.2004 року. Позивач ОСОБА_2 являється власником АДРЕСА_4 згідно договору купівлі - продажу від 29.01.2004 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно ( а.с. 14, зв. стор.) Право власності зареєстровано 09.02.2004 року.

Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_6, який являється власником АДРЕСА_5, 11.06.2012 року звернувся до Заставнівського міського голови із заявою, в якій просив дозволу на демонтаж аварійно-небезпечної споруди (туалету) та у з'язку з тим, що всі жителі підключилися до центральної каналізаційної систем, з метою ліквідування аварійної вигрібної ями та наведення екологічного порядку та благоустрою (а.с. 40, 43). Як вбачається із дослідженої в судовому засіданні копії зазначеної заяви ОСОБА_6 мешканці будинків, що користувалися вбиральнею, в тому числі ОСОБА_2 підписали зазначену заяву, чим підтвердили своє погодження на демонтаж спірної вбиральні.

Згідно рішення №62 виконавчого комітету Заставнівської міської ради від 20.06.2012 року, розглянувши заяву ОСОБА_6, враховуючи погодження Заставнівського ЖЕУТВЗ та районної санітарно-епідеміологічної станції вирішено: у зв'язку з тим, що до будинків АДРЕСА_4 підведено центральне водопостачання і водовідведення, приміщення вбиральні знаходиться в аварійному стані та ремонту не підлягає, а також з метою ліквідації вигрібної ями, впорядкування та приведення в належний стан прилеглої території, дати дозвіл ОСОБА_6 на її знесення (а.с.13).

Спеціаліст ОСОБА_9 - головний інженер КП «Заставнівське ЖЕУТВЗ» надав суду пояснення про те, що житлові будинки АДРЕСА_4 були побудовані і введені в експлуатацію у 1960-1963 роках. Зазначені будинки не були підключені до водопостачання. Відповідно до інвентарних справ за цими будинками рахувалися певні прибудинкові території, на яких будувалися вуличні вбиральні. Проте такі вбиральні не передавалися на баланс ЖЕУТВЗ, оскільки на них не виготовлялася проектна документація. Питання користування вбиральнями визначалося самими жителями будинків, а обслуговування ( викачка нечистот та вивіз сміття) здійснювалося за окрему плату жителів, які користувалися цими вбиральнями за їх заявами. На початку 2000 років було вирішено питання про проведення централізованого водопостачання та водовідведення до житлових будинків в АДРЕСА_4, після чого вуличні вбиральні та вигрібні ями підлягали ліквідації.

Зазначені обставини також підтверджуються листом начальника Заставнівського ЖЕУТВЗ від 09.12.2014 року на звернення жителів будинків АДРЕСА_4 про те, що після проведення централізованого водопостачання та водовідведення до житлових будинків вигрібні ями та вуличні вбиральні підлягають ліквідації, оскільки жителі цих будинків утворюють біля них стихійні сміттєзвалища. Кошти на ремонт чи відновлення вуличних вбиралень не передбачаються, оскільки побудована та працює центральна каналізаційна мережа( а.с.16) .

Також, згідно довідки Заставнівського ЖЕУТВЗ №134 від 17.07.2017 р. надвірні вбиральні, які знаходяться на прибудинковій території будинків АДРЕСА_4 не належать до балансової вартості підприємства, оскільки побудовані у 1960 році без проектної документації та після проведення централізованого водовідведення, зняті з обслуговування, оскільки знаходяться в аварійному стані ( а.с.44).

Із дослідженої в судовому засіданні копії Генплану м. Заставна (а.с.53) та листа Заставнівської районної державної адміністрації від 27.07.2015 р. №01-28/9-1846 вбачається, що між житловими будинками АДРЕСА_4 знаходиться капітальна нежитлова будівля (а.с.52).

Крім цього, в судовому засіданні досліджені копії інвентарних справ будинків АДРЕСА_4 виготовлених відповідно у 1963, 1961, 1960 роках, з яких вбачається, що на присадибній ділянці біля будинку №13 знаходиться вбиральня під літерою «Б» (а.с. 129), на присадибній ділянці біля будинку №11 знаходиться вбиральня під літерою «Б» (а.с. 134), в інвентарній справі будинку №9 схема земельної присадибної ділянки із розташуванням будинку та господарських будівель і споруд відсутня.

З огляду наведеного, судом встановлено, що капітальна нежитлова будівля спірної вбиральні знаходилася біля багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 на земельній ділянці, яка перебувала в комунальній власності територіальної громади м. Заставна.

Проте, в судовому засіданні не знайшло підтвердження належними та допустимими доказами, що за багатоквартирними будинками №№11,13 закріплена прибудинкова територія певного розміру та конфігурації на підставі відповідної землевпорядної документації у відповідності до ч.4 ст.42 ЗК України і, що саме на цій прибудинковій території знаходилася вбиральня, дозвіл на знесення якої надано ОСОБА_6 Таким чином, в судовому засіданні не знайшло підтвердження, що в зв'язку з приватизацією квартир в багатоквартирних будинках №№11,13 позивачі набули право спільної власності на допоміжне приміщення саме цієї вбиральні.

Крім цього, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_4 згідно інвентарної справи на цей будинок, біля нього була побудована споруда вбиральні, яка не є об'єктом спору в даній адміністративній справі. Отже, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено у відповідності до ч.1 ст. 71 КАС України, що вона є співвласником приміщення вбиральні, яка була побудована біля будинку АДРЕСА_4

Також в судовому засіданні було досліджено заяву ОСОБА_6 від 11.06.2012 року до голови Заставнівської міської ради про надання дозволу на демонтаж вбиральні, яка погоджена з власниками квартир, що користувалися спірною вбиральнею. На зазначеній заяві міститься підпис позивача ОСОБА_2 ( а.с.43). До заяви ОСОБА_2 від 06.05.2015 року ( а.с.21), в якій вона відізвала свій підпис на заяві від 11.06.2012 року, суд ставиться критично, оскільки таке своє відношення до погодження нею демонтажу вбиральні вона висловила майже через три роки після прийняття рішення виконавчим комітетом Заставнівської міської ради про надання дозволу ОСОБА_6 на демонтаж вбиральні.

Враховуючи наведене, в судовому засіданні не встановлено невідповідності оскаржуваного рішення виконавчого комітету Заставнівської міської ради №62 від 20.06.2012 року вимогам законодавства, які б порушували права та інтереси позивачів, як співвласників спірної вбиральні. При цьому судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення орган місцевого самоврядування діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом. За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання спірного рішення протиправним та його скасування.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 42, 83 ЗК України (в редакції станом на червень 2012 року), ст.ст. 1,10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст.29, 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Конституційного суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 року, керуючись ст.ст. 6, 11, 70, 71, 105, 158-163, 167 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

У відповідності до ст.ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Вінницького апеляційного адміністративного суду.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Згідно статті 254 КАС України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.Пухарєва