Ухвала суду № 58658883, 02.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження:№ 22ц/790/580/16 Головуючий 1 інст. Калмикова Л.К. Справа № 619/5490/14-ц Доповідач Карімова Л.В.

Категорія: земельні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного

суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

за участю секретарів Маковецької О.П., Баранкової В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: садівниче товариство «Вимпел», Русько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області, Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області про покладення зобовязання знести бетону стіну, визначити межі земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про покладення на останнього зобовязання знести бетонну стіну., яка розташована між земельними ділянками № 33, № 34 та № 22 і № 22-а на території садівничого товариства «Вимпел» Русько-_Лозівської сільської ради Дергачівського району з метою усунення перешкод у здійсненні ним, ОСОБА_3, права користування належною йому земельною ділянкою № 22. Також просив зобовязати ОСОБА_4 визначити межі земельної ділянки №33 за допомогою ДПС, так як ця земельна ділянка не межує із земельною ділянкою № 22. Також просив стягнути з відповідача на свою користь моральну та матеріальну шкоду та судові витрати в сумі 1743,60 грн., понесені ним по сплаті судового збору та за надання правової допомоги.

При розгляді справи ОСОБА_3 уточнив свої позовні вимоги шляхом їх зменшення, вимоги щодо стягнення на його користь моральної та матеріальної шкоди не підтримав.

Свій позов обгрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки № 22 _площею 0,0737 га, яка розташована на території садівничого товариства «Вимпел» Русько_- Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області. Відповідач ОСОБА_4, який не є його сусідом, звів бетонну стіну між земельними ділянками № 33, № 34 та № 22, № 21-а, що призвело до того, природній стік води не відбувається, і вода залишається на його земельній ділянці, перетворюючи її на водний об'єкт. Це унеможливлює використання ним земельної ділянки за цільовим призначенням - ведення садівництва.

Відповідач ОСОБА_4 в особі свого представника ОСОБА_5 позов не визнав, посилаючись на його безпідставність, оскільки належна ОСОБА_4 земельна ділянка № 33 у садовому товаристві «Вимпел» не межує із земельною ділянкою позивача ОСОБА_3, а вимога останнього щодо знесення паркану між земельною ділянкою № 33 та земельними ділянками № 34 та 21- а, власником яких позивач не є, не ґрунтується на законі.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 листопада 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення його уточнених позовних вимог.

Вказує, що районним судом не надана належна правова оцінка доказам у справі щодо порушення його прав власника земельної ділянки.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що зявилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених позивачем вимог.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до положень норм стст.16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно з ч. 1 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи земельна ділянка №22 площею 0,0737 га на території садівничого товариства «Вимпел» Русько-_Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 394597, виданого на підставі розпорядження Дергачівської райдержадміністрації від 17.02.2010 року та на підставі технічної документації по встановленню меж та оформленню права власності на земельні ділянки.

Земельна ділянка № 33, що також розташована на території садівничого товариства «Вимпел» Русько-_Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 048728.

Вказані земельні ділянки не межують між собою.

Відповідно до п. 6.1 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від08 жовтня 1998 року № 53/5,до основних завдань земельно-технічної експертизи належить: визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об'єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації; визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки; визначення можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками, розробка варіантів їх розподілу (порядку користування); визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту.

Передбачене ст. ст. 10, 27, ч. 1 ст. 143 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов'язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанцій позивач ОСОБА_3 заявляв клопотання про проведення земельно-технічної експертизи, і це клопотання було задоволено районним судом ухвалою від 23 грудня 2014 року.

Однак вищезазначена експертиза не була проведена у звязку з несплатою її вартості позивачем. Подалі ОСОБА_3 відмовився від проведення судової земельно-технічної експертизи, незважаючи на розяснення судом першої інстанції вимогст. ст. 10, 27, ч. 1 ст. 143 ЦПК України щодо необхідності надання належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Не бажав заявляти такого клопотання ОСОБА_3 і в суді апеляційної інстанції.

При цьому судом першої інстанції надана належна правова оцінка технічному звіту, виконаного ТОВ «ЗІК», як неналежному доказу, оскільки зазначений звіт не відповідає пункту 6 Земельно-технічної експертизи та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від08 жовтня 1998 року № 53/5.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги акт від 27.06.2014 року та рішення засідання правління садового товариства «Вимпел» від 27.07.2014 року про зобовязання ОСОБА_4 знести бетонну стіну та рекомендувати йому провести по межі земельних ділянок № 21-а, № 22 та № 33 дренажну трубу і направити стічні води до озера, колегія суддів вважає безпідставними.

Вищевказані документи правління садового товариства не містять достовірних даних щодо огляду земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з зазначенням технічних вимірів та конкретних порушень земельного законодавства власниками земельних ділянок.

Інших доказів, які відповідно до вимог ст.ст. 58-60 ЦПК України свідчили б про доведеність вимог ОСОБА_3 останнім до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 по суті зводяться до переоцінки наданих сторонами доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції по оцінці цих доказів та особового тлумачення апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Оскільки судом першої інстанції відповідно до ст.212 ЦПК України надана правильна правова оцінка доказам по справі, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, що відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1.ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цією ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: