Ухвала суду № 58656734, 24.06.2016, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/2463/16-ц

4-с/264/24/2016

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2016 року Іллічівський районний суд м.Маріуполя Донецької області під головуванням судді Хараджа О. О при секретарі Родіній Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність старшого державного виконавця Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області,

В С Т А Н О В И В:

11 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даною скаргою, в обґрунтування якої вказав, що 24.02.2016 року старшим державним виконавцем Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ ОСОБА_2 було винесено дві постанови: про скасування процесуального документу та про закінчення виконавчого провадження. Вважає вказані постанови незаконними та такими, що винесені з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) з наступних підстав. Вказані постанови були вручені заявнику лише 08.04.2016 року, а не у 3-денний строк, визначений Законом. Крім того, постанова про скасування процесуального документу від 24.02.2016 року, винесена на підставі ст. 83 Закону не відповідає дійсності та є незаконною, оскільки статтею 83 Закону передбачена можливість виправлення допущених у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні державним виконавцем, граматичних чи

арифметичних помилок, в той час як у постанові зазначено про допущення технічної помилки. Відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби внесення будь-яких змін у вже підписаний виконавчий документ не допускається, а виправлення може внести лише керівник органу ДВС. Також зазначив, що19.03.2013 року відкрито виконавче провадження №13/1403 за дублікатом виконавчого листа №2-3172, виданого 19.02.2013 року Іллічівським районним судом м.Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу по аліментам в розмірі 38341,62 грн. 02.04.2013 року державним виконавцем Волошиною Н.О. винесено постанову про арешт майна ОСОБА_1, заборону на його відчуження та постанову направлено до відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Маріупольського МУЮ для виконання. 06.04.2013 року державним реєстратором на виконання постанови Іллічівського ВДВС від 02.04.2013 року була накладена заборона на відчуження майна боржника. 18.09.2013 року він звернувся з письмовою заявою до Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ, в якій просив вказати підставу направлення державним виконавцем постанови №13/1403 від 19.03.2013 року до Київського ВДВС м.Донецька. З відповіді від 18.09.2013 року йому стало відомо, що виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №2-3172 було закрито та направлено до ВДВС Київського районного управління юстиції м.Донецька для утримання заборгованості по аліментам з пенсії ОСОБА_1 Таким чином, в повному обсязі був перевірений майновий стан боржника за місцем проживання, в результаті чого ніякого майна не виявлено. 15.08.2013 року був знятий арешт з усього майна ОСОБА_1 та виконавче провадження закрито. 15.02.2016 року скаржнику стало відомо, що арешт та заборона на відчуження його майна до теперішнього часу не зняті та ОСОБА_1 позбавлений можливості розпоряджатися своєю частиною нерухомого майна. На підставі викладеного, просив визнати бездіяльність державних виконавців Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ та зобовязати їх відізвати усі незаконно винесені постанови.

В ході судового розгляду скарги ОСОБА_1 подав уточнення до своєї скарги, в яких просив скасувати постанову виконавчого провадження №13/403 від 19.03.2013 року та вилучити оригінали документів виконавчого провадження, які потягнули за собою незаконні дії Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ.

Заявник в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених у скарзі та просив їх задовольнити.

Представник Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ в Донецькій області в судове засідання не зявився, надіслав на адресу суду заяву, в якій просив розглянути скаргу без його присутності, а також письмові заперечення на скаргу, в яких зазначив, що 18.03.2013 року надійшов на виконання дублікат виконавчого листа №2-3172 від 19.02.2013 року, виданий Іллічівським районним судом м.Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості по аліментам у розмірі 38341,62 грн. разом з довідкою-розрахунком по аліментам №22271 від 16.02.2012 року, виданою ВДВС Ворошилівського РУЮ у м.Донецьку (згідно якої заборгованість по аліментам нарахована за період з 02.02.2010 року по 29.09.2011 року згідно довідки про заробітну плату ПАТ «Укрсіббанку», за лютий 2010 року та травень 2011 року заборгованість нараховувалась згідно ЗУ «Про державний бюджет» за 2010 та 2011 роки) та рішенням Іллічівського суду м.Маріуполя №2/520/55/2012 від 02.07.2012 року про відмову у стягненні заборгованості та неустойки за прострочення сплати аліментів на підставі того, що провадження по виконанню рішення суду щодо стягнення аліментів триває, не закрито та при відсутності спору заборгованості по аліментам за минулий час, заборгованість по аліментам стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості. Виконавчий документ був пред'явлений на виконання відповідно до ч.1 ст.20 ЗУ України «Про виконавче провадження», а саме: за місцем проживання боржника та місцем знаходження його майна. 19.03.2013 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття і провадження та надіслано сторонам рекомендованим листом та направлені запити до відповідних установ для виявлення майна боржника. 02.04.2013 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження та надіслано до ВРЕР, Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Маріупольського МУЮ, сторонам. 05.07.2013 року державним виконавцем перевірено майновий стан боржника, будь-якого майна, на яке можна звернути стягнення, не виявлено, встановлено, що ОСОБА_1 отримуєте пенсію в УПФУ за адресою: м.Донецьк, вул. Університетська, 91. 15.08.2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» та виконавчий документ надіслано до ВДВС Київського РУЮ м. Донецька для виконання за місцем отримання пенсії, де саме провадяться стягнення аліментів. Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби) арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. У постанові про закінчення виконавчого провадження від 15.08.2013 року виконавцем вказано, що арешт з усього майна знімається, у зв'язку із помилкою виконавця. Підстави для зняття арешту були відсутні. Оскільки у відповідності зі ст.ст. 49, 50, 60 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт з майна знімається у разі повного фактичного виконання, або за рішенням суду. Тому документи для зняття арешту з майна боржника до реєстраційної служби м. Маріуполя не надсилались. Постанова про закінчення виконавчого провадження не оскаржувалась. У зв'язку з чисельними скаргами ОСОБА_1, було прийнято рішення скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 15.08.2013 року, та винести нову, в якій буде дотримано усі норми чинного законодавства. Просив у задоволенні скарги відмовити. Щодо вимог заявника про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 19.03.2013 року, просив залишити їх без розгляду через порушення встановленого для оскарження строку.

Суд, вислухавши заявника, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплює їхні права та обовязки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження.

Нормами цивільного процесуального закону передбачено особливий порядок судового контролю за виконанням судових рішень, який визначений у розділі VII ЦПК України, і передбачає, зокрема, обовязок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст. 11, 12 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій.

Судом встановлено, що 19 березня 2013 року було відкрито виконавче провадження №13/1403 державним виконавцем Іллічівського ВДВС ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості по аліментам в розмірі 38341,62 грн.

В межах вказаного виконавчого провадження 02.04.2013 року державним виконавцем Іллічівського ВДВС ОСОБА_4 винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яка направлена до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції для виконання.

Згідно із витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження вбачається, що рішенням про державну реєстрацію, індексний номер №1442563 від 06.04.2013 року, державним реєстратором на виконання постанови від 02.04.2013 року був накладений арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 В ході виконання виконавчого документу і перевірки майнового стану боржника за місцем проживання в м. Маріуполі в нього не виявлено будь-якого майна, на яке можна звернути стягнення.

15.08.2013 року старшим державним виконавцем Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ ОСОБА_2 винесена постанова про закінчення виконавчого провадження та знято арешт з усього майна, який накладений попередньо постановою про арешт майна від 02.04.2013 року, в порядку ч. 1 ст. 50 Закону. Копія постанови направлена сторонам і органу, який видав виконавчий документ.

За змістом листа Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ №18 від 25.09.2013 року, адресованого ОСОБА_1, боржника проінформовано про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 10 ст. 49 Закону і зняття арешту 15ю08ю2013 року, а також про направлення виконавчого документу до ВДВС Київського РУЮ м. Донецька для утримання заборгованості з пенсії боржника.

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову державного виконавця Волошиної Н.О. про відкриття виконавчого провадження №13/1403 від 19.03.2013 року. Ухвалою Іллічівського райсуду м. Маріуполя від 10.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30.10.2013 року, скарга ОСОБА_1 була залишена без розгляду через пропуск строку на оскарження.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 знову звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати бездіяльність державного виконавця Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ щодо не зняття арешту з його майна та зобовязати державного виконавця виконати дії, вказані в постанові про закінчення виконавчого провадження від 15.08.2013 року в частині зняття арешту з його майна. Ухвалою Іллічівського райсуду м. Маріуполя від 02.03.2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29.03.2016 року, скарга ОСОБА_1 була залишена без розгляду через пропуск строку на оскарження.

24.02.2016 року старшим державним виконавцем Іллічівського ВДВС ОСОБА_2 було винесено постанову про скасування процесуального документу, а саме постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.08.2013 року з тих підстав, що у вказаній постанові було допущено технічну помилку, а саме у п. 2 зазначено про зняття арешту з майна, в той час як у відповідності до Закону підстав для зняття арешту не було.

Цього ж дня старшим державним виконавцем Іллічівського ВДВС ОСОБА_2 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-3172/2010, виданого Іллічівським райсудом м. Маріуполя 19.02.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу по аліментам в розмірі 28341,62 грн., у відповідності з п.10 ст. 49 Закону. Підставою для прийняття вказаного рішення стало те, що при перевірці майнового стану боржника за місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 ніякого майна, на яке може бути звернено стягнення, не виявлено. Боржник офіційно ніде не працює, відкритих рахунків не має, отримує пенсію в УПФУ, що розташоване в м. Донецьку по вул. Університетській, 91. На підставі викладеного виконавчий документ вирішено направити до ВДВС Київського РУЮ м. Донецька для утримання заборгованості по аліментам з пенсії боржника.

26.02.2016 року вказані постанови від 24.02.2016 року були направлені на адресу ОСОБА_1 простим листом поштою, що підтверджується копією журналу реєстрації вихідної кореспонденції.

При цьому суд не враховує твердження заявника про те, що записи у вказаному журналі про відправлення постанов саме на його адресу є підробленими, тобто дописаними спеціально для предявлення у судовому засіданні, оскільки жодних підстав сумніватись у зроблених у журналі записах немає. Записи зроблені у хронологічному порядку, кожен запис має свій порядковий номер та не має виправлень.

З постановами старшого державного виконавця Ігнатолі В.С. від 24.02.2016 року заявник не згоден та вважає їх незаконними.

Відповідно до ч.3 ст. 83 Закону начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державний виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні державним виконавцем, граматичні чи

арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Постанова держвиконавця від 24.02.2016 року про скасування процесуального документу, а саме постанови про закінчення виконавчого провадження, винесена в порядку ст. 83 Закону.

Посилання скаржника на те, що Законом не передбачена можливість допущення державним виконавцем технічної помилки є слушним, між тим, даний факт не може тягнути за собою незаконність прийнятої постанови від 24.02.2016 року, оскільки у разі, якщо певні правовідносини не врегульовані конкретною нормою закону, до них застосовуються норми, що регламентують подібні правовідносини.

За ч.1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Відповідно до ч.2 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документу за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби. У вказаному випадку виконавчий документ не має надсилатися до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч.2 ст. 49 Заону).

Статтею 50 Закону передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу

(посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

При винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.08.2013 року державним виконавцем дійсно було помилково зазначено у пункті 2 про зняття арешту з майна боржника, оскільки це суперечить нормам Закону.

Для усунення допущених помилок і була винесена постанова про скасування процесуального документу від 24.02.2016 року.

З постанови про закінчення виконавчого провадження від 24.02.2016 року вбачається, що виконавчий лист №2-3172/2010 щодо стягнення з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_3 суми боргу по аліментам направлений до ВДВС Київського РУЮ м. Донецька для його подальшого примусового виконання за місцем отримання боржником пенсії.

При закінченні виконавчого провадження з вищевикладених підстав, державний виконавець не мала законного права на зняття арешту, накладеного на майно боржника,

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Так, відповідно до статей 1, 5 закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобовязаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що старшим державним виконавцем Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ ОСОБА_2 були виконані всі необхідні дії при виконанні виконавчого документу та оскаржувані постанови від 24.02.2016 року є обґрунтованими та правомірними.

Щодо вимог заявника про скасування постанови у виконавчому провадженні від 19.03.2013 року, то вказане питання вже було предметом судового розгляду і ухвалою Іллічівського райсуду м. Маріуполя від 10.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30.10.2013 року, скарга ОСОБА_1 на вказану постанову була залишена без розгляду через пропуск строку на оскарження. Вказані рішення ніким не скасовані, є чинними, тому не підлягають розгляду в рамках поданої скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. 383 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність старшого державного виконавця Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали буде виготовлено 29.06.2016 року.

Суддя: ОСОБА_5