Рішення № 58654593, 29.06.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1313/16-ц

Провадження № 2/344/2635/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.,

за участі секретаря Прокопів С.Р.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу. В позові вказано, що 30/09/1997 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 23/02/2010 р. позивач змінив прізвище на «Стадніченко». 06/10/2015 р. шлюб сторін розірвано. В період шлюбу сторони придбали автомобіль Шкода Октавія АТ 1510ВЕ, який 21/10/2015 р. відповідачкою перереєстровано на її брата ОСОБА_5 На час продажу автомобіля його вартість становила 301687,42, а відчужено його було на суму 252687,42 гривень менше. Із вказаних підстав позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу автомобіля недійсним. Також позивач пред`явив до відповідача позов, в якому зазначив, що в шлюбі сторін було придбано квартиру двохкімнатну №10 в будинку 112 в по вул. Галицькій в м. Івано-Франківськ та однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39.1 кв.м., які вважає спільною сумісною власністю, а тому позивач просив суд виділити відповідачці однокімнатну квартиру, собі двохкімнатну квартиру та стягнути з відповідачки половину вартості автомобіля.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з підстав, що в ньому зазначені та неодноразово надав пояснення перед судом про те, що на час звернення до суду позивач планував розгляд спору щодо визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, а після задоволення позову в цій частині планував змінити це позов з урахуванням встановлених судом обставин і після ухвалення рішення подати заяву про уточнення позову у вказаній частині.

В судовому засіданні представник позивача неодноразово задавав свідкові одні і ті ж самі запитання, які не стосувались підстав і предмету спору, на зауваження головуючого припинити затягування судового засідання не реагував, також представник позивача подав клопотання про оголошення перерви для ознайомлення із наказами про відпустку позивача по догляду за дитиною, хоча вказані документи стосуються безпосередньо його довірителя, є інформацію про його довірителя і відповідна інформація повинна бути відома йому у зв`язку із тим, що довіритель представника є позивачем в даному спорі; при цьому на час вирішення питання про долучення до матеріалів провадження вказаних копій наказів представник позивача мав необмежену можливість ознайомитись зі змістом документів, про долучення яких не заперечував.

Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже вказані дії представником позивача було спрямовано на затягування судового розгляду даного спору без належних на те правових підстав задля порушення принципу юридичної визначеності в даному спорі.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив позов та надав пояснення про те, що двохкімнатна квартира №10 в будинку 112 в по вул. Галицькій в м. Івано-Франківськ не належала до спільної власності подружжя, оскільки придбана за особисті грошові кошти відповідачки, відповідачка не придбавала спірну квартиру для користування її з позивачем сім`ї. Спірну квартиру придбано за грошові кошти, які було попередньо передано в позику її батьком за його життя, а після смерті батька відповідачки позичальник віддала грошові кошти відповідачці. Виділення позивачу у власність спірної однокімнатної квартири потягне за собою припинення права на частку відповідачки в цій квартирі, а тому в рахунок вартості відповідної частки не відповідачка повинна сплатити грошові кошти позивачу, а саме позивач повинен сплатити грошові кошти відповідачці. Оскільки у власності сторін був автомобіль, тому в рахунок передачі квартири позивачу відповідач не повинна компенсувати вартість частки позивача в автомобілі, у разі якщо суд прийде до іншої думки представник відповідача поклався на розсуд суду.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про одруження №012167 позивач та відповідачка зареєстрували шлюб 30/09/1997 р.

Відповідно до свідоцтва №006801 позивач змінив прізвище на «Стадніченко».

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наданої позивачем у одноосібній власності відповідачки зареєстровано квартиру двохкімнатну №10 в будинку 112 в по вул. Галицькій в м. Івано-Франківськ та однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39.1 кв.м.

Відповідно до інформації МВС від 18/09/2015 р. 07/04/2012 р. за відповідачкою зареєстровано автомобіль Шкода Октавія АТ 1510ВЕ.

Відповідно до висновку експерта №0025/02/2016 вартість двохкімнатної №10 в будинку 112 в по вул. Галицькій в м. Івано-Франківськ становить 1079118 гривень, вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_2 729900 гривень; поділ квартир неможливий.

Відповідно до довідки рахунку від 21/10/2015 р. спірний автомобіль придбав ОСОБА_5

Відповідно до свідоцтва про смерть № 019080 ОСОБА_7 помер 05/12/2005 р.

Відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордеру за договором про дольову участь по вул. Тролейбусна-Галицька відповідачка внесла 9000, 93000, 10000, 10000, 30000, 20000, 5000, 1000, 6000, 3000 гривень.

25/10/2005 р. позивачка уклала договір про дольову участь по вул. Тролейбусна-Галицька із ТзОВ «Івано-Франківськміськбуд» квартири №10 в будинку першої черги будівництва по вул. Тролейбусна-Галицька.

05/05/2003 р. ОСОБА_8 склала розписку ОСОБА_7 про отримання позики в сумі 40000 доларів США, які зобов`язалась повернути 05/05/2007 р.

Відповідно до розписок ОСОБА_4 вона отримала від ОСОБА_9 грошові кошти на виконання позикового зобов`язання, укладеного з її батьком на суму 18000, 2000, 2000, 2000, 6000, 5000, 2000, 1000, 2000 доларів США.

Відповідно до довідки про доходи позивача за 2005 рік його дохід склав 5328,4 гривень за 12 місяців.

Відповідно до довідки про доходи позивача за 2006 рік його дохід склав 6223,21 гривень за 12 місяців.

Відповідно до довідки про доходи позивача за 2007 рік його дохід склав 7334,84 гривень за 12 місяців.

Відповідно до довідки про доходи позивача за 2008 рік його дохід склав 7435,12 гривень за 7 місяців.

Відповідно до наказу від 05/09/1998 р. позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 06/09/1998 р. по 05/05/2001 р.

Відповідно до наказу від 05/05/2001 р. позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею чотирьохрічного віку.

Відповідно до наказу від 05/05/2002 р. позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею п`ятирічного віку.

Відповідно до наказу від 05/05/2003 р. позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.

Відповідно до висновку від 24/06/2016 р. вартість спірного автомобіля на момент здійснення дослідження складає 118996,75 гривень.

Відповідно до висновку з оцінки автомобіля №020216 вартість спірного автомобіля на 28/01/2016 р. складає 301687,42 гривень.

Представник позивача при вирішенні даного спору просив суд врахувати саме вартість спірного автомобіля в сумі 301687,42 гривень.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 надала показання про те, що отримала від батька відповідачки позику в сумі 40000 доларів США на будівництво будинку, в наступному віддала вказану позику повністю відповідачці, оскільки позикодавець помер; а члени сім`ї позикодавця вказали на необхідність повернення позичених грошових коштів саме на користь відповідачки; відповідачка повідомила свідка, що отримані грошові кошти одразу сплатила за придбання спірної двохкімнатної квартири.

В судовому засіданні представник відповідачки надав пояснення про те, отримані від ОСОБА_9 грошові кошти відповідачка сплатила за придбання спірної двохкімнатної квартири, вони є спадщиною її батька, саме такою була воля спадкодавця перед його смертю.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 Про судове рішення у цивільній справі суд повинен вирішити справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, незалежно від того вірно чи помилково позивач просить застосувати ту чи іншу правову норму.

Відповідно до п. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так у правовій позиції, Верховного Суду України у справі № 6-2641цс15 вказано, що статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У звязку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно дост. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так в судовому засіданні представник відповідачки надав пояснення про те, що спірну двохкімнатну квартиру було придбано особисто відповідачкою, для своїх особистих потреб, а не для потреб її з позивачем сім`ї, на власні грошові кошти, що отримані на виконання договору позики, який було укладено за життя її батька, виконання якого здійснено після смерті батька відповідачки. В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення про те, що спірні грошові кошти надійшли на користь відповідачки в якості спадщини її батька.

Відповідно до 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

В ст. 1218 ЦК України вказано, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але в порядку спадкування.

В п. 1 ст. 65 СК України вказано, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до п. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до ст. правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В п. 1 ст. 215 ЦК України вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п'ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-7цс15 законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

У випадку порушення письмової форми надання згоди на вчинення відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину) якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним.

Так позивач не надав доказів, що ним заперечувалось користування спірним автомобілем виключно відповідачкою та утримання його у її виключному володінні.

Також позивачем не надано суду доказу того, що до часу продажу, чи на час продажу спірного автомобіля позивач не заперечував його продажу. При цьому законодавством не заборонено використану відповідачкою форму продажу транспортного засобу, а тому вона мала можливість відчужити спірний автомобіль у відповідний спосіб.

Відповідно до висновку з оцінки автомобіля №020216 вартість спірного автомобіля на 28/01/2016 р. складає 301687,42 гривень.

Представник позивача при вирішенні даного спору просив суд врахувати саме вартість спірного автомобіля в сумі 301687,42 гривень.

Отже представник позивача просив врахувати, що на думку позивача його частка в спірному автомобілі відповідає 150843,71 гривень.

Разом з цим представник позивача просив стягнути з відповідачки половину вартості спірного автомобіля.

Однак судом вирішено виділити у власність ОСОБА_10 однокімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 39.1 кв.м.

При цьому не визначено частку на компенсацію відповідачці вартості її частки в спірній однокімнатній квартирі, яка складає 364950 гривень.

При вирішенні спору в цій частині представник відповідача надав пояснення про те, що він покладається на розсуд суду.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже правова претензія позивача про стягнення з відповідача половини вартості спірного автомобіля, що складає 150843,71 гривень підлягає зарахування в рахунок зустрічної претензії відповідача про компенсацію частини вартості її частки у спірній однокімнатній квартирі на суму 150843,71 гривень із суми претензії 364950 гривень. Про стягнення з позивача іншої частини компенсації на суму 214106,29 гривень відповідачка суд не просила.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Необхідно зазначити, що відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).

В п. 6 ст. 13 ЦК України вказано, що у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Так позивачем не спростовано обставини придбання двохкімнатної квартири за особисті грошові кошти відповідачки. Спірну двохкімнатну квартиру зареєстровано безпосередньо на ім`я відповідачки, без реєстрації спільної сумісної власності позивача на неї.

У свою чергу відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже у спосіб державної реєстрації держава офіційно визнає і підтверджує особисту власність відповідачки на спірну двохкімнатну квартиру.

В свою чергу відповідно до п. 1. ст. 64 ЦК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже у разі набуття спірної двохкімнатної квартири у спільну власність позивача та відповідача сторони могли визначити в договорі про набуття майна те, що воно набувається в спільну власність вказаних осіб.

Таких доказів позивач суду не надав, а відповідно до п. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково;

виділити у власність ОСОБА_10 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39.1 кв.м.

в іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. У разі відсутності сторін, під час проголошення судового рішення подається апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя С.О. Бородовський