Рішення № 58654287, 22.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/2042/15-ц 22-ц/774/674/К/16

Справа № 182/2042/15-ц Головуючий в суді першої

Провадження №22ц/774/674/К/16 інстанції ОСОБА_1

Категорія № 20 (4) Доповідач Ляховська І.Є.

Р І Ш Е Н НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Ляховської І.Є.,

суддів Барильської А.П., Михайлів Л.В.,

із секретарем Масловою К.В.,

за участю представника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2, ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд» про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення заборгованості з орендної плати,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4, Відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд» (надалі ВАТ «Дніпроважбуд») із даним позовом, в якому, уточнивши свої позовні вимоги,просив визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений 01 березня 2013 року між ним та відповідачем ВАТ «Дніпроважбуд», визнати за ним право власності на зазначені у договорі нежитлові приміщення та стягнути з відповідача ОСОБА_4 на його користь заборгованість з орендної плати за користування спірними приміщеннями. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 01 березня 2013 року між ним та ВАТ «Дніпроважбуд» укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, а саме: нежитлового приміщення №1 поз.1-27, загальною площею 538кв.м., розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Б.Хмельницького, 10, в будівлі літ. А-5, та нежитлового приміщення №1, поз.1-10, загальною площею 171,9кв.м., розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Тверська, 31а, в будівлі літ. А-2. Під час укладення зазначеного договору сторонами погоджені всі необхідні умови договору купівлі-продажу, зокрема щодо ціни, строків та нотаріального оформлення вказаного договору. На підтвердження укладеної угоди 01 березня 2013 року позивач сплатив відповідачу 160 000 грн., а відповідач передав йому ключі та документи від будівлі, але нотаріально не посвідчив укладений договір. В подальшому у звязку з ліквідацією ВАТ «Дніпроважбуд» виникли труднощі щодо реєстрації права власності. 01 лютого 2015 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір найму, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у строкове платне користування частки вище вказаних нежитлових приміщень, а відповідач зобовязався сплачувати за це орендну плату у розмірі 5000 грн. на місяць. Але після спливу першого місяця користування нежитловими приміщеннями відповідач ОСОБА_4 відмовився виконувати свої зобовязання за договором в частині сплати орендної плати, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_3 не є власником майна, яке передавалось в оренду.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Дніпроважбуд». Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Б.Хмельницького, 10 у будівлі літ.А-5 нежитлове приміщення №1поз. 1-27, загальною площею 538 кв.м. та на нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Тверська, 31а у буд. літ. А-2 нежитлове приміщення №1 поз.1-10, загальною площею 171, 9 кв.м., а також стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість з орендної плати у розмірі 5 000 грн.

В апеляційній скарзі Нікопольська місцева прокуратура Дніпропетровської області ставить питання про скасування рішення та відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року, визнано неправомірним включення до статутного фонду ВАТ "БМФ "Дніпроважбуд" гуртожитків у м. Дніпропетровську, а саме: №7 по вул. Калиновій, 10; №8 по вул. Тверській, 29; №9 по вул. Тверській, 31; №10 по вул. Тверській, 31-а; №3 по вул. Б.Хмельницького, 14 та №4 по вул. Б. Хмельницького, 10, визнано недійсним наказ Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27.01.1995 року №114 в частині включення в статутний фонд ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" спірних гуртожитків, визнано недійсним ОСОБА_5 оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного будівельно-монтажного тресту "Дніпроважбуд", затвердженого заступником Голови Дніпропетровського облвиконкому від 21.12.1994 року в частині включення в уставний фонд ВАТ БМФ "Дніпроважбуд"цих гуртожитків, а також визнано право власності за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області на зазначені вище гуртожитки та зобовязано вилучити їх з незаконного володіння ВАТ БМФ "Дніпроважбуд". На думку апелянта, ухвалюючи рішення без залучення до участі у справі Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області, суд порушив права останнього. Крім того, апелянт вважає, що судом не дотримано правила підсудності розгляду справи за місцем знаходження нерухомого майна та не взято до уваги відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Представник Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5, представник відповідача ВАТ «Дніпроважбуд» у судове засідання до суду першої інстанції не зявились.

Судом прийняті усі можливі заходи щодо їх належного повідомлення про час та місце розгляду справи.

Статтями 27, 31 ЦПК України встановлено, що особи, які беруть участь у справі, наділені широким колом цивільних прав і лише одним обовязком добросовісно здійснювати свої процесуальні права та неухильно виконувати процесуальні обовязки.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Як убачається із матеріалів справи, конверт, в якому судом направлялось відповідачу ВАТ «Дніпроважбуд» повідомлення про призначення справи до розгляду, повернувся на адресу суду з відміткою про те, що установа вибула.

Відповідно до ч. 5 ст. 76 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналогічні положення закріплено й в статтях 1 11 ЦПК України.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобовязана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обовязки.

Зважаючи на те, що представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_4 отримали судові повістки, а відповідач ВАТ «Дніпроважбуд» не знаходиться за останньою відомою суду адресою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність сторін.

На думку колегії суддів, поведінка сторін, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи, незалежно від причин їх неявки у друге судове засідання апеляційного суду,свідчить про зловживання стороною своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які зявляються до суду, призводить до порушення розумних строків розгляду справи та являється волевиявленням відповідача, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вказані вимоги закону не дотримано.

Судом встановлено, що 01 березня 2013 року ОСОБА_3 та ВАТ будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» уклали письмовий договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, а саме: нежитлового приміщення №1 поз.1-27, загальною площею 538кв.м., розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Б.Хмельницького, 10, в будівлі літ. А-5, та нежитлового приміщення №1, поз.1-10, загальною площею 171,9кв.м., розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Тверська, 31а, в будівлі літ. А-2.

Даний договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчувався.

На підставі укладеної угоди 01 березня 2013 року позивач сплатив відповідачу 160 000 грн. (а.с. 42).

Згідно з відповіддю начальника інформаційно-юридичного відділу КП «ДМБТІ» ДОР» № 5493 від 22 травня 2015 року, на даний час право власності на вказані будівлі зареєстровано за ВАТ будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» (а.с. 38).

Відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2014 року юридичну особу ВАТ будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» ліквідовано (а.с. 39-41).

01 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір найму, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у строкове платне користування частки вище вказаних нежитлових приміщень, а відповідач зобовязався сплачувати за це орендну плату у розмірі 5000 грн. на місяць (а.с. 4-6).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами виконані всі істотні умови договору купівлі-продажу, але відповідач ВАТ будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» ухиляється від нотаріального посвідчення договору, що робить неможливим оформлення прававласності на нежитлові будівлі, а також із того, що сторони претензій одна до одної не мають, претензій до позивача з боку третіх осіб, органів місцевого самоврядування або органів місцевої державної влади щодо нерухомого майна не надходило. У звязку із цим дійшов висновку про наявність правих підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

В абзаці 2 пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», розяснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст.210 та 640 ЦК України повязується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обовязків для сторін.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року№ 1952-IV (в редакції, що діяла на момент укладення сторонами договору купівлі-продажу), обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Згідно зі ст.. 5 цього Закону в Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на обєкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Законами № 1878-VI від 11.02.2010 року «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» та N 4152-VI від 9 грудня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації прав на нерухоме майно та їх обтяжень при їх державній реєстрації» встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року, у звязку з чим до частини третьої статті 640 ЦК України внесено зміни та зазначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Між тим, це не означає скасування вимоги щодо обовязкової державної реєстрації правочинів стосовно нерухомого майна.

З набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно» від 4 липня 2012 року№ 5037-VI змінилася процедура державної реєстрації нерухомості та обовязок по її здійсненню покладено на нотаріуса.

Так, відповідно до ст.. 46-1 Закону «Про нотаріат» під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва нотаріус має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. Нотаріус є спеціальним субєктом, на якого покладаються відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"функції державного реєстратора прав на нерухоме майно і який має печатку такого реєстратора.

Таким чином, правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини щодо нерухомого майна, які підлягають нотаріальному посвідченню, оскільки за змістом зазначених вище законів такі договори підлягають нотаріальному посвідченню і одночасній державній реєстрації, тому вони є укладеними саме з цього моменту.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, не визначився із характером спірних правовідносин, не врахував, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений 01 березня 2013 року, відповідно до ст. 657 ЦК підлягав нотаріальному посвідченню і, одночасно, державній реєстрації.

Оскільки сторони не дотримались вимог закону щодо нотаріального посвідчення укладеної ними стосовно нерухомого майна угоди, тому вона не може бути визнана дійсною на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК, оскільки є неукладеною і такою, що не породжує для сторін прав і обовязків, а отже, немає підстав для визнання права власності на нерухоме майно, відчужене за цим договором.

У звязку з тим, що позивачем не доведено право власності на спірні нежитлові приміщення, то не доведено і право передачі в оренду зазначеного майна та отримання орендної плати як похідне від права власності.

Таким чином, при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.

Крім того, судом допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Так, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не в повному обсязі зясував усі обставини справи, зокрема, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року, визнано неправомірним включення до статутного фонду ВАТ "БМФ "Дніпроважбуд" гуртожитків у м. Дніпропетровську, а саме: №7 по вул. Калиновій, 10; №8 по вул. Тверській, 29; №9 по вул. Тверській, 31; №10 по вул. Тверській, 31-а; №3 по вул. Б.Хмельницького, 14 та №4 по вул. Б. Хмельницького, 10, визнано недійсним наказ Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27.01.1995 року №114 в частині включення в статутний фонд ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" спірних гуртожитків, визнано недійсним ОСОБА_5 оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного будівельно-монтажного тресту "Дніпроважбуд", затвердженого заступником Голови Дніпропетровського облвиконкому від 21.12.1994 року в частині включення в уставний фонд ВАТ БМФ "Дніпроважбуд"цих гуртожитків, а також визнано право власності за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області зазначені вище гуртожитки та зобовязано вилучити їх з незаконного володіння ВАТ БМФ "Дніпроважбуд".

Вирішуючи спір, суд не врахував, що спірне нерухоме майно на підставі зазначеного судового рішення, яке набрало чинності, повернуто з незаконного володіння ВАТ „Дніпроважбуд" до державної власності в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, проте не залучив орган, уповноважений управляти майном, до участі у справі в якості сторони та позбавив його можливості здійснити ефективні заходи щодо захисту інтересів держави у сфері управління державним майном, що стало підставою для оскарження рішення суду прокурором в інтересах держави.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, місцем знаходження нежитлових приміщень, щодо яких укладено договір купівлі-продажу, є м. Дніпропетровськ, вул. Б.Хмельницького, 10, та м. Дніпропетровськ, вул. Тверська, 31а. Однак судом під час розгляду справи не враховано правила виключної підсудності, передбачені ч. 1 ст. 114 ЦПК України, відповідно до якої позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, та безпідставно розглянуто даний позов.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню на підставі ст.. 309 ч. 1 п. 3, 4 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч. 1 п. 1, 4, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд» про визнання договору недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення заборгованості з орендної плати.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий І.Є.Ляховська

Судді: А.П.Барильська

ОСОБА_7