Ухвала суду № 58654160, 29.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4678/16 Справа № 199/2291/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 05

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Осіяна О.М.,

суддів Каратаєвої Л.О., Кочкової Н.О.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації, визнання права власності на домоволодіння,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом про скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації, визнання права власності на домоволодіння №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що домоволодіння №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську належало йому на підставі договору дарування від 18.07.2007 року. На підставі свідоцтва про придбання майна від 13.11.2008 року ОСОБА_4 набув право власності на вказане домоволодіння. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2012 року вказане свідоцтво про придбання майна від 13.11.2008 року було визнано недійсним.

Під час користування вказаним майном між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування від 02.04.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_6 Позивач зазначає, що свідоцтво від 13.11.2008 року визнано недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, тому правочин дарування від 02.04.2009 року також є нікчемним.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.07.2010 року була затверджена мирова угода від 01.06.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, за умовами якої за відповідачем ОСОБА_3 було визнано право власності на домоволодіння №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську.

Згідно довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, домоволодіння №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області під №16786899.

Усі правочини після постановлення Апеляційним судом Дніпропетровської області рішення від 27 вересня 2012 року, яким визнано недійсним свідоцтво про придбання майна від 13.11.2008 року у вигляді домоволодіння №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську, є нікчемними, оскільки є недійсними через невідповідність їх вимогам Закону.

Відповідач, який ще не був власником вказаного домоволодіння, згідно з актом від 14.12.2012 року зніс в домоволодінні №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську житловий будинок літ. А-1, сарай літ. В та вольєр літ. Г з метою будівництва нежитлової будівлі гаражу-майстерні.

Після знесення будинку та споруд ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного судом м. Дніпропетровська від 18.03.2013 була накладена заборона на проведення будь-яких будівельних робіт у домоволодінні №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську, про що 26.04.2013 року державним виконавцем АНД ВДВС ДМУЮ ОСОБА_7 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Однак, незважаючи на існування заборони на проведення будь-яких будівельних робіт у спірному домоволодінні, відповідачем було самочинно побудовано у 2013 році майстерню.

Тому позивач просив суд скасувати свідоцтво про право власності №16280094, видане 17.01.2014 року на імя ОСОБА_3, на будинок №33 по вулиці Орджонікідзе у м. Дніпропетровську; визнати за позивачем право власності на це домоволодіння; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на домоволодіння в електронному реєстрі прав у Реєстраційній службі Дніпропетровського міського управління юстиції у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер 16786899.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на неповне зясування судом фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору дарування від 18.07.2007 року домоволодіння №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську належало позивачу ОСОБА_2

Відповідно до свідоцтва про придбання майна від 13.11.2008 року ОСОБА_4 набув право власності на спірне домоволодіння.

02.04.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування цього домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_6

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2012 року вказане свідоцтво про придбання майна від 13.11.2008 року було визнано недійсним. В позовних вимогах про визнання недійсним договору дарування судом було відмовлено, в цій частині рішення Апеляційним судом залишено без змін та роз'яснено право позивачу ОСОБА_2 на звернення до суду з віндикаційним позовом на підставі ч.3 ст.388 ЦК України.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.07.2010 року була затверджена мирова угода від 01.06.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, за умовами якою за ОСОБА_3 було визнано право власності на домоволодіння №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську (а.с. 69-71, т.1.).

Ця ухвала суду позивачем не оскаржена, набрала чинності та на теперішній час є чинною. На підставі цієї ухвали за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірне домоволодіння, 13.08.2010 року була проведена реєстрація переходу права власності, що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру прав власності на нерухоме майно №17188577 від 31.01.2014 року (а.с. 25-28, т.1.).

ОСОБА_3, як власник домоволодіння, з метою будівництва житлового будинку літ. Б-2 зніс в домоволодінні №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську житловий будинок літ. А-1, сарай літ. В та вольєр літ. Г, що відображено в акті від 14.12.2012 року.

В результаті будівельних робіт на земельній ділянці №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську був збудований житловий будинок літ. Б-2, загальною площею 451,7 кв. м., житловою 22,2 кв. м., господарська будівлі літ. Д, споруди 1-3, ОСОБА_8 власності на зазначене новостворене нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_3 17.01.2014 року, про що було видано свідоцтво про право власності №16280094 (а.с. 82 т.1), яке зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під №144730312101 (а.с. 83 т.1).

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У своєму позові позивач посилається на норми ст.215 ЦК України, якою передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Суд зазначив, що ст.203 ЦК України насамперед встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а конкретні підстави для визнання договорів недійсними визначені ст.ст. 215, 218-235 ЦК України, і такі підстави повинні мати місце саме на час укладення такого договору.

Судом встановлено, що підставою виникнення у ОСОБА_3 права власності на домоволодіння №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську була ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.07.2010 року, якою затверджена мирова угода від 01.06.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, за умовами якої за відповідачем ОСОБА_3 визнано право власності на це домоволодіння. Ця ухвала суду не оскаржена та набрала чинності. До даного правовстановлюючого документу не застосовуються положення ст.ст. 203, 215 ЦК України для визнання їх недійсними через невідповідність вимогам закону, а встановлений інший порядок оскарження, передбачений ст.ст. 292, 293 ЦПК України.

В ході розгляду справи була проведена судова будівельно-технічна експертиза домоволодіння №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську, згідно з висновком якої від 18.06.2015 року встановлено, що по функціональному використанню будівля літ. Б-2 у домоволодінні на теперішній час частково відповідає будівлі гаражу майстерні літ. Б-2 станом на 10.09.2010 року та використовується в якості житлових приміщень, які задіяні у господарській діяльності. Домоволодіння складається з житлового будинку літ. Б-2, загальною площею 451,7 .кв. м., житловою 22,2 кв. м., господарської будівлі літ. Д, споруд 1-3, І не відповідає даним технічного паспорту станом на 26.11.2008 року, а відокремлення житлового будинку літ. Б-2 зі складу домоволодіння без порушення функціонального призначення домоволодіння неможливо.

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_9 підтвердив, що будівля будинку літ. Б-2 в домоволодінні використовується як житлове приміщення разом із нежитловими приміщеннями, а його відокремлення неможливо.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будь-яких угод щодо спірного домоволодіння не укладалось, тому посилання позивача на норми, ст. 203, 2015 ЦК України, як підставу недійсності правочину між сторонами, є помилковим.

На земельній ділянці №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську відповідачем ОСОБА_3 за власні кошти був збудований житловий будинок літ. Б-2, загальною площею 451,7 м. кв., житловою 22,2 м. кв., господарська будівлі літ. Д, споруди 1-3, ОСОБА_8 власності на зазначене новостворене нерухоме майно було зареєстровано за ним 17.01.2014 року, про що було видано свідоцтво про право власності №16280094, яке зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під №144730312101.

Надаючи оцінку усім зібраним по справі доказам у їх сукупності, в межах заявлених позовних вимог та згідно з підставами позову, суд не вбачав правових підстав для задоволення жодної позовної вимоги, а саме: скасування свідоцтва про право власності; визнання за позивачем права власності на домоволодіння; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на домоволодіння.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позову доводи апеляційної скарги про те, що спірним домоволодінням відповідач не користується; у домоволодінні незаконно проводились переобладнання та реконструкція, а також і руйнування будівель; частина документації на домоволодіння та земельну ділянку не відповідає дійсності; договір дарування від 02.04.2009 року є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Підставою для задоволення позову позивач зазначив ст.215 ЦК України, якою передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що підставою виникнення у ОСОБА_3 права власності на домоволодіння №33 по вул. Орджонікідзе у м. Дніпропетровську була ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.07.2010 року, якою затверджена мирова угода від 01.06.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, за умовами якої за відповідачем ОСОБА_3 визнано право власності на це домоволодіння. Ця ухвала суду не оскаржена та набрала чинності.

За таких обставин у справі, позовні вимоги лише про скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації, визнання права власності на домоволодіння є неналежним способом захисту прав позивача, про що зазначив і суд першої інстанції, посилаючись на вимоги ст.292,293 ЦПК України.

Така позиція не суперечить і правовому висновку, зробленому Верховним Судом України у постанові №6-1168 цс15 від 02.09.15 року, у якому зазначено, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Оскільки ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.07.2010 року не оскаржена та є чинною, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, а із матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 309 ЦПК України підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене із додержанням норм процесуального права та у відповідності із нормами матеріального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: