Ухвала суду № 58613398, 29.06.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області в складі:

головуючого Міцнея В.Ф.

суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.

секретаря Костюк Л.С.

за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника Лукавецької сільської ради ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області, ОСОБА_1 про визнання неправомірним та скасування рішення сільської ради, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на частку нерухомого майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11травня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області, ОСОБА_1 про визнання неправомірним та скасування рішення сільської ради, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на частку нерухомого майна.

Вказував на те, що з 19 липня 1980 року по 27 липня 1992 року перебував з відповідачкою ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Під час шлюбу за спільні кошти разом з ОСОБА_1 побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по вулиці Спортивній № 12 у с. Лукавці Вижницького району Чернівецької області.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------22ц-892/16 головуючий у І-й інстанції Кибич І.А.

категорія:2/5 суддя-доповідач: ОСОБА_7

Проте рішенням Лукавецької сільської ради № 83 від 4 липня 2012 року право власності на вказаний житловий будинок оформлено на ОСОБА_1 і на підставі цього рішення 6 липня 2012 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок.

Про оформлення на ОСОБА_1 права власності на спірний будинок йому стало відомо у січні 2015 року, оскільки він тривалий час хворів, переніс кілька складних операцій по ампутації обох ніг, після чого довго лікувався та продовжує лікуватись.

Вважав, що рішення сільської ради та свідоцтво про право власності на спірний будинок є неправомірними, оскільки цей будинок побудований ним і позивачкою за спільні кошти під час шлюбу.

Посилаючись на ці обставини, просив суд визнати неправомірним рішення виконкому Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області №83 від 4 липня 2012 року про оформлення права власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на ОСОБА_1 та скасувати дане рішення; визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на зазначений будинок від 6 липня 2012 року САЕ №636570, видане виконавчим комітетом Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області відповідачці ОСОБА_1; визнати за ним право власності на 1/2 ідеальну частку спірного будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 травня 2016 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення виконкому Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області №83 від 4 липня 2012 року в частині оформленні права власності на ОСОБА_1 на ? ідеальну частку житлового будинку, що знаходиться по вулиці Спортивній № 12 у с. Лукавці Вижницького району Чернівецької області; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 6 липня 2012 року САЕ №636570, видане виконавчим комітетом Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області в частині посвідчення за ОСОБА_1 права власності на ? ідеальну частку вказаного будинку; визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по вулиці Спортивній № 12 у с. Лукавці Вижницького району Чернівецької області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що спірний будинок не є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Окрім того, на думку апелянта, суд необґрунтовано відмовив у застосуванні до вимог позивача позовної давності.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 19 липня 1980 року по 27 липня 1992 року перебував з відповідачкою ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі.

З довідки Лукавецької сільської ради №02-16/382 від 29 жовтня 2015 року, витягу з погосподарської книги Лукавецької сільської ради за 1986-1990 роки, копії технічного паспорту на житловий будинок вбачається, що житловий будинок літ.„А, розташований по вулиці Спортивній № 12 у с. Лукавці Вижницького району Чернівецької області, побудований у 1983 році, а господарські будівлі та споруди зведені у 1981 році (а.с.14, 18, 22-24).

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) з 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування будинку зазначається рік введення в експлуатацію.

Отже, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Крім того, факт здійснення будівництва вказаного будинку позивачем ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_1 під час шлюбу підтвердив в судовому засіданні і свідок ОСОБА_8

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сімю України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічні положення закріплені у ст.60 Сімейного кодексу України.

У п. 5 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 ,,Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності Пленум Верховного Суду України розяснив, що при розгляді позовів, повязаних з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю, зокрема є майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону ,,Про власність, ст.22 КпШС України).

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, а за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю.

Згідно зі ст.28 Кодексу про шлюб та сімю України у разі поділу майна що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними.

Аналогічна норма міститься у ст.70 СК України.

За змістом ст.29 КпШС України поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу, тобто розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Проте рішенням виконавчого комітету Лукавецької сільської ради № 83 від 4 липня 2012 року право власності на спірний будинок оформлено на відповідачку ОСОБА_1 і на підставі цього рішення останній 6 липня 2012 року видано свідоцтво про право власності на цей будинок (а.с.25-26).

Оскільки оскаржуваним рішенням сільської ради та видачею свідоцтва про право власності на спірний будинок в цілому на імя ОСОБА_1 порушуються права позивача ОСОБА_3 на цей будинок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що після розірвання шлюбу сторони добровільно поділили спільне майно, однак доказів на підтвердження цього факту суду не надала.

Необгрунтованми є також доводи апелянта про те, що суд незаконно відмовив у застосуванні до вимог позивача позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Згідно з ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами було розірвано 27 липня 1992 року, після чого поділу спільного майна не відбулося.

Право позивача на спірний будинок вважається порушеним у липні 2012 року, коли сільська рада прийняла рішення про оформлення права власності на цей будинок в цілому на відповідачку ОСОБА_1 та видала їй свідоцтво про право власності, тому при обчисленні позовної давності слід виходити з положень ст.261 ЦК та ст.72 СК.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 дізнався про порушення свого права у січні 2015 року, а з даним позовом звернувся до суду у квітні 2016 року, тобто в межах встановленої законом позовної джавності.

Заперечуючи проти позову та заявляючи про застосування позовної давності, відповідачка ОСОБА_1 не надала суду належних доказів на підтвердження своїх доводів.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст.307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В АЛ И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: