Рішення № 58569721, 22.06.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/9254/14-ц 22.06.2016 22.06.2016 22.06.2016

Справа № 487/9254/14-ц

Провадження №22-ц/784/1447/16 Суддя першої інстанції: Нікітін Д.Г.

Категорія 41 Суддя-доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Крамаренко Т.В.,

суддів: Буренкової К.О., Бондаренко Т.З.

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участю: представника відповідачки ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди.

Позивачка зазначала, що 29 вересня 2013 року ОСОБА_4 в громадському місці, а саме на ринку «Евіс», у присутності свідків, вигукувала на її адресу нецензурні висловлювання в непристойній та принизливій формі, чим принизила її честь, гідність та ділову репутацію.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд визнати вищезазначені відомості, розповсюдженні про неї ОСОБА_4, такими, що порочать її честь та гідність та зобовязати ОСОБА_4 спростувати недостовірну інформацію у спосіб викладений у позовній заяві, а також стягнути з відповідачки на її користь 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню , виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження обставин розповсюдження відповідачкою недостовірної інформації.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст. 1,3 ЦПК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Свобода вираження свого погляду є «правом людини», визнаним у світі.

Статтею 10 вищевказаної Конвенції, передбачено право кожного на свободу вираження своїх поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (ст.ст.3,28 Конституції України).

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь якими засобами не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Положеннями ч.1 ст.297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.

Як роз'яснено у п.п.15,18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №11 від 27 лютого 2009 року (надалі Постанова), при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.

У справі зазначеної категорії, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ч.2 ст.47-1 закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За правилами ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням субєктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

За положеннями ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти, в тому числі, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.

Негативною слід вважати інформацію, в який стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення інших дій (порушення принципів моралі, загальних правил співжиття тощо), яка, на думку позивача порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації (п.15 Постанови).

Разом з тим, якщо субєктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обовязок відшкодувати моральну шкоду.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, необхідно враховувати розяснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами і доповненнями).

Право на компенсацію моральної шкоди - це можливість людини, котрій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника його обовязку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення в неї негативних психічних станів та процесів, викликаних (внаслідок цього порушення) приниженням оцінки її гідності; а також її можливості звернутися, в разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів по примусове забезпечення виконання зазначеного обов'язку.

ОСОБА_3 того, при визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності, а визначений розмір грошового відшкодування має бути спів мірним із заподіяною шкодою.

З матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2013 року ОСОБА_4 на ринку «Евіс», в присутності продавців ринку та покупців висловлювала на адресу ОСОБА_3 образливі і нецензурні висловлювання у вигляді грубих і брутальних слів.

Зокрема, дані обставини підтверджується свідченнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Твердження ОСОБА_4 про те, що вона взагалі не ображала позивачку та нецензурно в її адресу не висловлювалася, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, як того вимагають положення ст.ст. 57-60 ЦПК України та спростовуються наявними доказами у справі.

Посилання суду лише на пояснення свідка ОСОБА_5 через неприязні стосунки свідка та відповідачки на увагу суду не заслуговують, оскільки інші свідки, зокрема ОСОБА_7, підтвердила обставини, які мали місце 29 вересня 2013 року.

Наведене свідчить про доведеність факту образливих висловлювань відповідачки на адресу позивачки 29 вересня 2013 року.

Разом з тим, звертаючись із позов, засобом захисту порушених особистих немайнових прав сторони обрано шлях визнання образливих та принизливих висловлювань на адресу позивачки, що мало місце 29 вересня 2013 року, такими, що принижують їх честь і гідність.

Дійсно, вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачу.

Отже, відповідачка своїми субєктивними думками та оціночними судженнями у брутальній та непристойній формі, які висловлювала в присутності інших осіб, спричинили позивачці душевні страждання.

Відповідно до розяснень, викладених у п.27 Постанови,способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

За таких обставин, колегія суддів вважає в якості належного способу захисту порушених особистих немайнових прав позивачки - відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 грн.

Таким чином, рішення суду на підставі 1,3 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовом ОСОБА_3 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, в задоволені позовних вимог про визнання відомостей такими, що принижують честь і гідність відмовити.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідачки в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 511,56 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307,309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволені позовних вимог про визнання відомостей такими, що принижують честь і гідність відмовити.

Стягнути з ОСОБА_8 в дохід держави судовий збір у розмірі 511,56 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: