Вирок № 58567291, 27.06.2016, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/2781/15-к

Провадження №: 1-кп/332/84/16

Вирок

Іменем України

27 червня 2016 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: суддів: запасний суддя:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4при секретарі: за участю прокурорів: захисників:ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9обвинувачених:ОСОБА_10, ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який має професійну технічну освіту, офіційно не працевлаштованого, який проживає у цивільному шлюбі, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 б. 22, кв. 219, фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 б. 88б, кв. 31, раніше не судимого

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 5 ст. 27, п. 12 ч.2 ст. 115; ч.4 ст. 296; ч.2 ст. 15, п.п. 12, 13 ч.2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України, який має середню спеціальну освіту, офіційно не працевлаштованого, який проживає у цивільному шлюбі, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7 б. 23, кв. 55, фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 б. 4, кв. 161, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 396 КК України

ВСТАНОВИВ:

Органами досудового розслідування ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачуються в тому, що приблизно на початку листопада 2001 року, особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у звязку із його розшуком, побоюючись фізичної розправи щодо себе з боку ОСОБА_12, вирішив організувати його вбивство.

Для досягнення злочинної мети, особа, матеріали кримінальної справи, відносно якої виділено в окреме провадження у звязку із його розшуком, розробив план, згідно якого вступив у попередню змову з ОСОБА_10 та ОСОБА_13 (ОСОБА_13 20.08.2010 засуджено Апеляційним судом Запорізької області до довічного позбавлення волі за скоєння умисного вбивства ОСОБА_12, замаху на вбивство ОСОБА_14, та інших злочинів) щодо скоєння умисного вбивства ОСОБА_12, при цьому обговоривши участь кожного при вчиненні злочину: особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у звязку із його розшуком, під приводом нанесення татуювання повинен був забезпечити прибуття ОСОБА_12 до місця скоєння злочину, а саме в квартиру АДРЕСА_1, яку винаймав ОСОБА_10, в подальшому ОСОБА_13 повинен був з застосуванням вогнепальної зброї безпосередньо заподіяти смерть потерпілого, а ОСОБА_10 після скоєння вбивства заховати труп ОСОБА_12

Згідно з раніше досягнутою домовленістю, особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у звязку із його розшуком, заздалегідь викликав на вище вказану квартиру татуювальника свідка ОСОБА_15, жителя ІНФОРМАЦІЯ_9, який не був обізнаний про злочинні наміри, та під приводом нанесення татуювання, запросив ОСОБА_12 відвідати квартиру АДРЕСА_2, таким чином забезпечивши явку потерпілого на місце скоєння злочину 14 листопада 2001 року.

При цьому, 14 листопада 2001 року, приблизно в другій половині дня, ОСОБА_13 та ОСОБА_10, виконуючи відведені їм ролі, з метою доведення запланованого злочину до кінця, прибули за місцем скоєння злочину, а саме: АДРЕСА_3 та стали готувати місце для скоєння вбивства ОСОБА_12: розмістили м'яке крісло, в якому повинен був сидіти ОСОБА_12 в процесі нанесення татуювання, біля виходу з кімнати в коридор квартири так, щоб ОСОБА_12 розмістився спиною до коридору, звідки ОСОБА_13 повинен був здійснити постріли у ОСОБА_12, тим самим вбивши його.

Разом з ОСОБА_13 та ОСОБА_10, у зазначений день та час, до вказаної квартири прибув ОСОБА_11, який не був обізнаний про їх злочинні наміри.

Не зупиняючись на досягнутому, 14 листопада 2001 року, у вечірній час, особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у звязку із його розшуком, діючи згідно зі злочинними домовленостями між ОСОБА_13 та ОСОБА_10 зустрів ОСОБА_12 біля будинку № 23-а по вулиці Чумаченко у місті Запоріжжі, поруч з місцем мешкання останнього, та відвіз його на автомобілі під керуванням свідка ОСОБА_16 за адресою: АДРЕСА_3, де його вже чекали ОСОБА_13 та ОСОБА_10, з метою доведення їх спільного злочинного наміру, спрямованого на вбивство ОСОБА_12, до кінця. Піднявшись до дверей вказаної квартири особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у звязку із його розшуком, приховано від ОСОБА_12, ще раз підтвердив ОСОБА_13 та ОСОБА_10 свої наміри вчинити вбивство ОСОБА_12., після чого не заходячи до квартири пішов з метою створення для себе алібі.

14 листопада 2001 року, приблизно о 19 годині, ОСОБА_13, діючи згідно з розробленим планом, виконуючи відведену йому участь у спричиненні смерті ОСОБА_12, діючи за попередньою змовою з особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у звязку із його розшуком, та ОСОБА_10, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_4, застосував наявний у нього пістолет, який є вогнепальною зброєю, та зробив у ОСОБА_12 декілька пострілів, унаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_12 помер.

При цьому ОСОБА_10 та ОСОБА_13, діючи з метою приховування злочину, під час здійснення пострілу ОСОБА_13, знаходячись у квартирі створили шум шляхом підсилення гучності телевізору та підриву петард у під'їзді будинку.

Продовжуючи діяти згідно досягнутої домовленості, ОСОБА_10, разом з ОСОБА_11, якому заздалегідь не було відомо про злочинні наміри ОСОБА_10, ОСОБА_13 та особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у звязку із його розшуком, але ставши свідком вбивства ОСОБА_12, з метою приховування слідів вчинення особливо тяжкого злочину, який діючи умисно, заздалегідь не обіцяючи особі, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у звязку із його розшуком, ОСОБА_13 та ОСОБА_10 здійснити дії, направлені на приховування зазначеного особливо тяжкого злочину, вчинив дії, спрямовані на те, щоб вчинений злочин та особи, які його вчинили, не стали відомі правоохоронним органам, а саме ОСОБА_11 разом із ОСОБА_10 винесли з квартири АДРЕСА_4 труп ОСОБА_12 та поховали останнього разом з ОСОБА_11

За цим епізодом, дії ОСОБА_10 кваліфіковані за п. 5 ст. 27, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, як пособництво у вбивстві, тобто в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

За цим епізодом, дії ОСОБА_17 кваліфіковані за ч. 1 ст. 396 КК України, як заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжкого злочину.

Крім того, ОСОБА_10 обвинувачується в тому, що 23 вересня 2002 року, приблизно о 19-00 годині 00 хвилин, він, маючи умисел на грубе порушення громадського порядку, з особливою зухвалістю, з мотивів явної неповаги до суспільства, прибув до торгового кіоску, розташованого біля будинку № 2 по вулиці Євпаторійській у місті Запоріжжі, де знаходилися свідки ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20Г, ОСОБА_21, ОСОБА_22, та діючи з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної не поваги до суспільства, з особливою зухвалістю, застосовуючи предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, кинув вибуховий пристрій, який вибухнув.

За цим епізодом, дії ОСОБА_10 кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України, а саме: хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачується в тому, що у вересні 2002 року, він, діючи за попередньою змовою групою осіб з особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у зв'язку з його розшуком, ОСОБА_13 (ОСОБА_13 20.08.2010 засуджено Апеляційним судом Запорізької області до довічного позбавлення за скоєння умисного вбивства ОСОБА_12, замаху на вбивство ОСОБА_14 та інших злочинів), з мотивів помсти, прийняли рішення здійснити вбивство ОСОБА_14, оскільки той мав причетність до конфлікту, в результаті якого особі, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у зв'язку з його розшуком, були заподіяні тілесні ушкодження.

При цьому обговоривши участь кожного під час вчинення злочину, а саме: особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у зв'язку з його розшуком, повинна була домовитись та придбати вибуховий пристрій, який потім ОСОБА_13 повинен був встановити під автомобіль «BMW-525», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_14

З цією метою ОСОБА_10, ОСОБА_13 та особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у зв'язку з його розшуком, діючи за попередньою змовою групою осіб, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах у невстановленої досудовим розслідуванням особи придбали саморобний вибуховий пристрій з дистанційним управлінням та електричним способом підриву в якому, згідно висновку вибухо-технічної експертизи №206 від 25 грудня 2002 року, як заряд було використано вторинна бризантна вибухова речовина підвищеної потужності «Тетрил» масою до 182 грамів.

25 вересня 2002 року, у вечірній час, достовірно знаючи де мешкає ОСОБА_14, ОСОБА_10 разом з ОСОБА_13 прибув до будинку № 16 по вулиці Соціалістичній у місті Запоріжжі, продовжуючи діяти згідно розробленому плану, ОСОБА_10 заклав під автомобіль «BMW-525», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_14, невстановлений, під час досудового слідства, вибуховий пристрій з дистанційним управлінням та електричним способом підриву отриманий від особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у зв'язку з його розшуком.

Після закінчення готування до скоєння умисного вбивства ОСОБА_14, ОСОБА_10, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_13, став, по черзі з останнім, тримати пульт дистанційного керування невстановленого вибухового пристрою та чекати коли потерпілий буде знаходитись в салоні зазначеного автомобіля.

25 вересня 2002 року, приблизно о 18 годині 10 хвилин, ОСОБА_23 разом з ОСОБА_13 перебували неподалік, чекаючи появи ОСОБА_14, і по черзі чергували з пультом дистанційного керування вибухового пристрою. Коли ОСОБА_14 сів в салон автомобіля «BMW-525», реєстраційний номер НОМЕР_1, який йому належить, пульт дистанційного керування вибухового пристрою знаходився в руках ОСОБА_10, який діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_13 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у зв'язку з його розшуком, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, привів у дію невстановлений, під час досудового слідства, вибуховий пристрій, в результаті чого стався вибух, від якого, згідно висновку судової медичної експертизи №2191 від 25.10.2002 року ОСОБА_14 була спричинена вибухова травма нижньої правої кінцівки, що супроводжувалася обширним руйнуванням м'яких тканин, пошкодженням судинно-нервового пучка, оскольчатим переломом стегнової і великогомілкової кісток, що ускладнилася травматичним та геморагічним шоком третього ступеня, що кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, тим самим ОСОБА_10 виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, а саме умисного вбивства іншої людини, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, а саме: потерпілому ОСОБА_14 С.В. своєчасно була надана медична допомога, через що його смерть не настала.

Тим самим ОСОБА_10 діючи умисно та взаємоузгоджено, за попередньою змовою, групою осіб, будучи особою, які раніше вчинила умисне вбивство, здійснив закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_14

За цим епізодом, дії ОСОБА_10 кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, п. п. 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 свою вину не визнав і пояснив, що жодних злочинів, які йому інкримінуються обвинуваченням, він не вчиняв. Зазначив, що він знайом із ОСОБА_24 з дитинства, який приблизно в 1999 чи 2000 році запропонував йому роботу охоронця на металургійний відвалах, де останній із ОСОБА_17 та ОСОБА_12 мав спільний бізнес. В його обовязки входив контроль організації роботи на відвалах, профілактика крадіжок з боку найманих працівників, охорона ГСМ. Певний час вони працювали та непогано заробляли. У подальшому, взимку, якого року він не памятає через травму голови, через відсутність роботи, він разом із цивільною дружиною виїхав в Крим до м. Сімферополь на день ОСОБА_25. 22 лютого в м. Сімферополі, його затримали працівники Запорізького УБОЗу, протримали день у СІЗО, після чого вивезли до м. Запоріжжя у приміщення УБОЗ. Під час тримання в СІЗО його били, примушували до співпраці, вимагали дати показання проти ОСОБА_24, наче він причетний до підриву автомобілів, вбивства людей тощо. Підкинули засипали у кишеню його куртки «траву марихуану», яку він у подальшому висипав. По приїзді у приміщення Запорізького УБОЗу, оперуповноважений ОСОБА_26 його обшукав, вирізав кишеню куртки та направив її на експертизу. ОСОБА_27 нібито було затримано на підставі КУпАП. Під час перебування в УБОЗі з ним працювали оперуповноважені ОСОБА_26, Коба, ОСОБА_28, Терещенко, Васильченко: його катували, примушували сидіти у незручних позах, били по тулубу, руки постійно перебували у наручниках позаду, повною пляшкою з водою били по голові, по вухах, одягали протигаз. Від цих дій він втрачав свідомість, були конвульсії. Дії цих оперуповноважених контролював ОСОБА_29, який також наносив йому удари ногою в пах, давав наказ «допрацювати його». ОСОБА_27 виносили на вулицю в мороз роздягнутого та облитого водою, таким чином намагались привести його у свідомість. Об нього, під час побиттів, ламали гумову палку та держак від лопати. В переважній більшості його били ОСОБА_26 та Коба, Василенко катував його електричним током до «піни з рота». Після цього погрожували розправою над його рідними. В подальшому, йому одягали на очі шапку, спускали в підвал, де у них був начебто спортзал, ставали йому на ноги, стрибали на них, силою садили на шпагат, тим самим порвали всі мязи на ногах. Від сильного болю та реальної погрози його життю, він погодився підписати будь-що. Оперуповноважений ОСОБА_26 дав йому щось підписати він підписав не читаючи. Казали, що він буде свідком, якщо дасть розклад на ОСОБА_24 щодо скоєння ним вбивств, підрив автомобілів. ОСОБА_27 надиктовували покази, які він повинен був давати слідчому. Під час допиту слідчим, у нього був захисник, який радив при допиті додержуватись положення ст. 63 Конституції України. Коли він починав слідчому казати правду, той викликав оперуповноважених і сказав їм що, він «ще не готовий». ОСОБА_27 знову продовжували катувати оперативні працівники міліції. Приблизно через місяць його звільнили, він звертався до медичних установ, де проходив курс лікування. Наслідками катувань стали проблеми з головою, втрата памяті, розірвані мязи на ногах, захворювання нирок. В подальшому, він із захисником звертався до прокуратури із заявою на незаконні дії оперативних працівників міліції. Проводилась перевірка, за результатами якої було відмовлено в порушенні кримінальної справи. Оскільки він реально побоювався за своє життя та життя своєї родини, він виїхав до м. Мелітополя, у нього народилась донька, якій не міг дати своє прізвище через те, що сталось із ним. З приводу тих злочинів, що йому інкримінують, ОСОБА_10 зазначив, що він не причетний до вбивства ОСОБА_12 Він дійсно деякий час орендував квартиру АДРЕСА_5, в якій неодноразово бували ОСОБА_24, ОСОБА_11, ОСОБА_13, який також працював на відвалах. ОСОБА_12 в цій квартирі ні разу не було. Хуліганські дії та підрив автомобіля ОСОБА_14 він не вчиняв, щодо тих показів, які він давав на досудовому слідстві вони були дані ним під фізичним та психологічним впливом з боку оперуповноважених УБОЗу, деталізація яких викладена вище

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 свою вину не визнав і пояснив, що приблизно з 1998 - 1999 років він познайомився із ОСОБА_24 та ОСОБА_12, з якими мав спільний бізнес працювали на відвалах металургійних заводів, де займалися пошуком металу, який здавали на переробку заводам. Оскільки ОСОБА_24 вклав у бізнес більше фінансів, він був старшим, ОСОБА_12 відповідав за безпеку їх діяльності. Вони офіційно зареєстрували приватне підприємство, отримали ліцензію на діяльність, придбали трактор та екскаватор, а також орендували іншу необхідну техніку. З ними також працював ОСОБА_10, якій відповідав за охорону, контроль найманих працівників та ГСМ. Під час їх діяльності, приблизно в 2000 році, як він зрозумів, виникла банда «лисих», із колишніх працівників правоохоронної системи, представники якої пропонували платити їм 15000 доларів США щомісячно за те, щоб вони спокійно працювали. ОСОБА_12 повинен був з ними вирішити це питання. Вони продовжували працювати, при цьому нікому нічого не платили, приблизно 3-5 місяців. Потім знову прийшли представники цієї банди, і вимагали платити вже 20000 доларів США. Вони продовжували нікому не платити. У подальшому ОСОБА_24 затримали працівники ДАЇ та УБОЗ, привезли до 6 відділу міліції та стали напряму примушувати співпрацювати із бандою «лисих», шляхом погроз. Як він розумів, їх бізнес хотіла забрати банда «лисих», які були в свою чергу підконтрольні УБОЗу. Було прийнято рішення призупинити роботу на відвалах поки не «стихне ситуація», оскільки у ОСОБА_24 була інформація, що готується облава із арештом техніки, в тому числі орендованої. У звязку з цією ситуацію, це був приблизно 2003 рік, він разом із своєю майбутньою дружиною виїхав до Криму, де проживав у м. Судак. До цього він в останній раз бачив ОСОБА_12 у спортзалі. До цього ж, він вносив заставу за ОСОБА_12 в Шевченківський РО, якого обвинувачували у побитті. Під час перебування в Криму, він втрачав звязок із ОСОБА_24 У подальшому, ОСОБА_24 телефонував йому і розповідав, що його тривалий час тримали в УБОЗ, катували, в тому числі електротоком, противогазом, примушували до співпраці, погрожували всі кримінальні злочини, що траплялись в м. Запоріжжі «повісити на нього та його оточення». Від ОСОБА_24 він також дізнався, що ОСОБА_10 також затримували, катували, застосовували фізичний та психологічний тиск. На думку ОСОБА_24, його та ОСОБА_10 випустили на волю лише з тих підстав, що в приміщенні УБОЗу, напередодні намагалась покінчити життям свідок ОСОБА_30, яку також катували, примушували давати видумані покази проти її чоловіка та його оточення. Після цієї інформації, він вирішив не повертатись до Запоріжжя, продовжував проживати у м. Судак ще 4 роки, іноді приїжджав до Запоріжжя до батьків. У подальшому, коли в нього народилась донька в 2008 році, він приїхав до Запоріжжя, продав своє житло, та переїхав із своєю родиною до м. Дніпропетровська. У лютому 2015 року його було затримано в м. Дніпропетровську, перевезли до м. Запоріжжя представники УБОЗу та обвинувачували його у приховуванні вбивства ОСОБА_12 Певний час тримали під вартою, потім змінили запобіжний захід на домашній арешт, а у подальшому на особисте зобовязання. Він ні від кого не переховувався, злочин, який йому інкримінують не вчиняв, оскільки перебував із ОСОБА_12 в дружніх стосунках. На досудовому слідстві до нього не застосовувались протиправні заходи ведення слідства.

Незважаючи на прийняття судом всіх передбачених кримінальним процесуальним законодавством України заходів щодо повідомлення потерпілої ОСОБА_31 про час проведення судових засідань у справі, остання жодного разу не зявилась для дачі показань. Надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, посилаючись на похилий вік та тяжкий стан її здоровя. До заяви долучила копію довідки МСЕК серії ІІ № 000166 про встановлення ІІ групи інвалідності.

Разом з тим, суд приймав всіх передбачених кримінальним процесуальним законодавством України заходів щодо повідомлення потерпілого ОСОБА_14 про час проведення судових засідань у справі, шляхом надіслання судових повісток на адресу потерпілого, зазначену в обвинувальному акті (м. Луганськ, вул. Челюскінцев, 171), однак останній жодного разу не зявився для дачі показань, підстави своєї неявки суду не повідомив. Відповідно до листа УДППЗ «Укрпошта» за № 04-16-1350 від 30.10.15, через загострення суспільно-політичної ситуації на території Донецької та Луганської областей, проведенням бойових дій в зоні АТО, призупинено приймання для пересилання поштових відправлень на адреси м. Луганськ. Подальші судові повістки про виклик потерпілого повертались без надсилання адресату з аналогічних підстав.

З цих підстав, судовий розгляд справи відбувся без участі потерпілого ОСОБА_14

За клопотанням сторони обвинувачення в судовому засідання досліджені наступні докази, які на думку прокурора, свідчать про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого п. 5 ст. 27, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України:

Свідок обвинувачення ОСОБА_32 пояснив суду, що приблизно у 2001 або 2003 році, точно вже не памятає, він здавав у оренду квартиру, за адресою: АДРЕСА_6, яка належала його покійній тещі та брату його дружини ОСОБА_33, оскільки останній перебував за кордоном. Певний час квартиру орендував ОСОБА_10 приблизно півроку. Зустрічався з ним під час розрахунку за житло. Після нього також були орендарі. Після повернення ОСОБА_33 із-за кордону, в його та ОСОБА_33 присутності, співробітники міліції проводили в квартирі чи то обшук, чи то огляд квартири, під час чого вилучались фрагменти шпалер із зали, та крісло, в якому була дірка та в якій були знайдені маленькі ножиці. Свідок також зазначив, що коли квартиру орендував ОСОБА_10, і коли він в черговий раз навідався до неї перевірити порядок, його син під ліжком знайшов предмет, схожий на пістолет типа «пугач» кустарного виробництва.

Свідок обвинувачення ОСОБА_33 суду пояснив, що з 1998 по 2005 рік він перебував в Італії. На цей період часу, квартира АДРЕСА_7, власником якої він є, орендувалась різними людьми, за квартирою доглядав його родич по лінії дружини - ОСОБА_32 Після повернення з Італії у 2005 році, приблизно у вересні 2005 року, до нього прийшли працівники міліції, які проводили огляд місця події в його квартирі. Від них він дізнався, що нібито в його квартирі було скоєно вбивство людини. Було приблизно 8 працівників міліції, які безпосередньо оглядали лише залу, з якої вилучались фрагменти шпалер зі стіни, та крісло, в якому була дірка, та в якій були знайдені маленькі ножиці. Поняті при цьому не були присутні. ОСОБА_32 при цьому також не було. Обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та потерпілих він не знає.

Свідок обвинувачення ОСОБА_34 суду пояснив, що він є тренером по карате і одним з його учнів був ОСОБА_12, якого він характеризує як допитливу та цілеспрямовану людину, яку цікавив духовний бік життя. За запрошенням ОСОБА_12 він двічі був в гостях у нього. Перший раз він запрошувався для огляду кімнати ОСОБА_12, де останній зробив собі спортивний зал. Востаннє він був у ОСОБА_12 вдома, де вони тренувались. Коли це було свідок пояснити не зміг через сплив часу. Памятає, що це було восени. В той день ОСОБА_12 після тренування збирався їхати до майстра тату на квартиру, робити татуювання. У нього на тілі були приблизно три ескізи тату: на плечі, та на торсі, які він планував доробити. Вони вийшли з квартири, після чого за ним приїхала машина. Більше він ОСОБА_12 не бачив. Наступного дня йому телефонувала мама ОСОБА_12, яка сказала що її син зник.

Свідок обвинувачення ОСОБА_13, допитаний в режимі відеоконференції за правилами ст. 336 КПК України, суду пояснив, що він є засудженим до довічного позбавлення волі апеляційним судом Запорізької області за вбивство ОСОБА_12, замах на вбивство ОСОБА_14 та за інші злочини. Відбуває покарання в Житомирській установі виконання покарань № 8. Пояснив, що знає ОСОБА_10 та ОСОБА_11, де та при яких обставинах з ними познайомився не памятає. Також свідок зазначив, що до вбивства ОСОБА_12 та замаху на вбивство ОСОБА_14, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ніякого відношення не мають.

Свідок обвинувачення ОСОБА_35 суду пояснив, що він знайомий з ОСОБА_10 та ОСОБА_11, з якими певний час проживали у одному районі, характеризує їх як спокійних, адекватних осіб. Також зазначив, що приблизно з 1997 року знайомий з ОСОБА_12, якому обслуговував його автівки, оскільки працював на СТО та приганяв йому автомобіль Мерседес 124 кузова чорного кольору з м. Берегово. ОСОБА_12 характеризує як неврівноважену, вибухову особу, яка завжди у багажнику авто возила автомат. Через ОСОБА_12 він мав певні проблеми з особами кавказької національності, яким ОСОБА_12 винен був гроші, а заручався його майстернею. Свідок зазначив, що його неодноразово допитували працівники міліції, в апеляційному суді про що конкретно - не памятає, через сплив часу більше 10 років потому. Нібито про маршрут руху ОСОБА_12. Перед допитом, працівники міліції інструктували його про що казати та що показувати, чинився з їх боку на нього тиск. З цього приводу він нікуди не звертався, оскільки з одного боку на нього фізично впливали особи кавказької національності, з іншого психологічно тиснули працівники міліції. У апеляційному суді він також давав покази, які не памятає, оскільки був у стані алкогольного спяніння. В суд його привозили працівники міліції, інструктували що казати. Зараз, під присягою, говорить правду, оскільки все набридло. Крім того, свідок зазначив, що влітку він перебував на території АР Крим де працював на будівництві воєнного городка у м. Севастополі в бухті Козачій. В липні 2013 року у м. Севастополі на день святкування чорноморського флоту, він бачив ОСОБА_12, приблизно з 3 метрів. До нього не підходив, оскільки не бажав цієї зустрічі, через неадекватність останнього. Помилитись не міг, оскільки має хорошу память на обличчя та автомобілі.

Свідок обвинувачення ОСОБА_36 суду пояснив, що йому не відомі ані обвинувачені, ані потерпілі у даній справі. У 2010 році його було засуджено апеляційним судом Запорізької області за ст. 263 КК України, та ще за злочин, який не памятає, до 4 років 6 місяців позбавлення волі. Разом з ним засуджувався ОСОБА_13 та інші особи. Звільнився з колонії у 2011 році. Оскільки пройшло багато часу нічого не памятає. ОСОБА_27 нічого не відомо про причетність ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до вбивства ОСОБА_37 та замах на вбивство ОСОБА_14 Свідок зазначив, що коли його засуджували, на нього та на членів його родини вчинявся тиск з боку правоохоронних органів. На нього тиснули психологічно, а на його дружину ОСОБА_30, яку допитували в якості свідка, фізично. Через протиправні методи допиту, його дружина викинулась з 4 поверху приміщення УБОЗу, стала інвалідом. За цим фактом було порушено кримінальну справу відносно працівників міліції, зокрема підполковника ОСОБА_29. Які проводились з ним слідчі дії, та які покази він давав на слідстві та в суді не памятає.

Протокол огляду місця події від 07.02.2007 року, згідно змісту якого, місцем огляду була квартира АДРЕСА_8. Під час огляду були виявлені та вилучені: крісло с подушками стінки та сидіння, фрагменти шпалер з помарками. (в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.3 а.с. 120-134; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Постанова про залучення до справи речових доказів від 07.02.2007 року, згідно змісту якої, крісло та три фрагменти шпалер визнані речовими доказами. (в судовому засіданні досліджувався оригінал постанови, яка знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.3 а.с. 120-135; належним чином завірена копія постанови, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Висновок експерта № 21 від 26.03.2007 року, згідно якого, у наданих на експертизу кріслі та трьох фрагментів шпалер виявлена кров, видова приналежність якої не встановлена через недостатню кількість білку або внаслідок будь-якого впливу. (в судовому засіданні досліджувався оригінал висновку, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.3 а.с. 142-145; належним чином завірена копія висновку, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Протокол відтворення обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_35 від 07.06.2007 року, згідно змісту якого, свідок на місці пояснив та показав як:

-«осенью, но какого года не помню, я видел ОСОБА_12, а также Илью. Я забрал их на ул. Чумаченко, отвез на ул. Куйбышева»;

-«примерно в марте, но год не помню, привез ОСОБА_13, ОСОБА_38 и ОСОБА_39 на «Павло-кичкас» в г. Запорожье, мы остановились возле какого-то кафе или магазинчика, они втроем вышли из машины и куда-то ушли, а примерно через 15-20 минут вернулись, я их вначале отвез на «Шевченковский», а потом в г. Севастополь».

(в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.1 а.с. 137-144; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Висновок судово-психологічної експертизи № 6771 від 13.02.2015 року, згідно змісту якого, психологічний стан ОСОБА_35 під час відтворення обстановки та обставин події від 07.06.07 характеризується наступним чином: не виявлено симптомів психоемоційного збудження або соматичної напруженості, не встановлено мімічних проявів тривоги, страху або гніву, яки могли б свідчити про надання тиску на підекспертного. Характер вербального і невербального відображення ОСОБА_35 досліджуваної ситуації і повязаних з нею подій дає можливість припустити, що надані їм відомості, більшою мірою, є автентичними його сприйняттю, памяті і мисленню. ОСОБА_35 на момент надання свідчень не знаходився в незвичайному емоційному стані. Не виявлено ознак психічного впливу на нього з боку осіб, які брали участь у слідчих діях, або з боку третіх осіб.

Протокол предявлення особи для впізнання свідком ОСОБА_32 від 07.02.2007 року, згідно змісту якого, ОСОБА_32 по фотознімку впізнав ОСОБА_40 як особу, яка декілька років тому орендувала квартиру його родичів, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Куйбишева, б. 470, кв. 33. (в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.3 а.с. 115; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Суд критично відноситься до змісту вказаного джерела доказу, оскільки вказаний протокол не відповідає вимогам ст. 176 КПК України в редакції 1960 року, а саме - слідчим докладно не вказано ознак, за якими впізнаючий впізнав особу.

Протокол предявлення фотознімків для впізнання обвинуваченим ОСОБА_41 від 02.02.2007 року, згідно змісту якого, ОСОБА_41 по фотознімку впізнав ОСОБА_13 (мовою оригіналу) «его кличка «Беня», он принимал участие в расстреле автомобиля ВАЗ 2106 в ноябре 2002 года в районе балки, на свалке отходов металлургических предприятий; на поселке «ДД» в расстреле ВАЗ 2108 примерно в октябре 2002 года; в подрыве автомобиля «БМВ» на поселке Кичкас в 2002 году; в убийстве «преступного авторитета» по кличке «Дикий» примерно в 2001 году; в убийстве директора ресторана «Хортица» Тахира в 2001-2002 году, точно не помню; в расстреле двух работников милиции на 3 Шевченковском микрорайоне в 2001 начале 2002 года; в стрельбе возле кафе и подрыве гранаты возле кафе на Кичкасе примерно в октябре 2002 года».

Протокол предявлення фотознімків для впізнання обвинуваченим ОСОБА_41 від 22.01.2007 року, згідно змісту якого, ОСОБА_41 у наданій йому фототаблиці в кількості 16 штук впізнав по фотознімку ОСОБА_40 на прізвисько «Лев», (мовою оригіналу) «который принимал участие в убийстве человека по кличке «Дикий», в избиении на ул. Иванова в г. Запорожье неизвестного парня вместе с «Тайсоном», а также он взорвал автомобиль БМВ на районе Павло-Кичкас», а також впізнав по фотознімку ОСОБА_11 на прізвисько «Домовой», (мовою оригіналу) «он участвовал в убийстве «Дикого» и принимал участие в убийстве директора ресторана «Хортица», принимал участие в расстреле автомобиля ВАЗ на отвалах»

Постанова про уточнення анкетних даних від 12.03.2007 року, згідно змісту якої, під псевдонімом ОСОБА_41, у звязку із застосуванням заходів безпеки, в ряді процесуальних слідчих дій приймав участь обвинувачений ОСОБА_36

(в судовому засіданні досліджувались оригінали протоколів та постанови, які знаходяться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.21 а.с.127-128, 136- 137; належним чином завірені копії протоколів та постанови, долучені до матеріалів кримінального провадження).

Суд критично відноситься до змісту вказаних джерел доказу, оскільки вказані протоколи не відповідають вимогам ст. 176 КПК України в редакції 1960 року, а саме - слідчим докладно не вказано ознак, за якими впізнаючий впізнав особу.

Протокол предявлення фотознімків для впізнання свідку ОСОБА_15 (анкетні дані змінені у звязку із застосуванням заходів безпеки) від 21.01.2007 року, згідно змісту якого, ОСОБА_15 у наданій йому фототаблиці в кількості 16 штук впізнав по фотознімку ОСОБА_10 на прізвисько «Лев» та ОСОБА_11 на прізвисько «Домовиий», які приймали участь у вбивстві «Дикого».

(в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.3 а.с. 110-111; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Суд критично відноситься до змісту вказаного джерела доказу, оскільки вказаний протокол не відповідає вимогам ст. 176 КПК України в редакції 1960 року, а саме - слідчим докладно не вказано ознак, за якими впізнаючий впізнав особу.

Вирок апеляційного суду Запорізької області від 20.08.2010 року відносно ОСОБА_13, ОСОБА_42, ОСОБА_36 та ОСОБА_43, яким ОСОБА_13 визнано винним у вчиненні вбивства ОСОБА_12 за попередньою змовою групою осіб. (в судовому засіданні досліджувався оригінал вироку, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010; належним чином завірена копія вироку, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Постанова про виділення матеріалів кримінальної справи в окреме провадження від 18.06.2007 року відносно ОСОБА_24, ОСОБА_11 та ОСОБА_10

Постанова про притягнення у якості обвинуваченого ОСОБА_10 від 07.07.2007 року за ст.ст. 257; 115 ч.2 п. 12; 15 ч.2, 115 ч.2 п.п. 5, 12, 13 КК України.

Постанова Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2007 року про отримання дозволу на затримання ОСОБА_10 для доставки до суду для розгляду подання про обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Постанова про оголошення у розшук обвинуваченого ОСОБА_10 від 13.06.2007 року.

Постанова про притягнення у якості обвинуваченого ОСОБА_11 від 07.07.2007 року за ст.ст. 257; 115 ч.2 п. 12; 15 ч.2, 115 ч.2 п.п. 1, 5, 12, 13 КК України.

Постанова Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2007 року про отримання дозволу на затримання ОСОБА_11 для доставки до суду для розгляду подання про обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Постанова про оголошення у розшук обвинуваченого ОСОБА_11 від 13.06.2007 року.

Постанова про оголошення у розшук обвинуваченого ОСОБА_24 від 13.06.2007 року.

За клопотанням сторони захисту в судовому засідання досліджені наступні докази, які на думку захисників, свідчать про непричетність ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до вбивства ОСОБА_37:

Свідок захисту ОСОБА_44 суду пояснила, що вона з серпня 2002 року знайома з ОСОБА_10, з яким на даний час проживає у цивільному шлюбі, є спільна дитина. Свідок зазначила, що у лютому 2003 року вона разом ОСОБА_10 відпочивала у АР Крим в м. Сімферополь, де знімали житло. 22.02.03 у м. Сімферополі на вулиці, в її присутності, ОСОБА_10 було затримано працівниками УБОЗу, якого вивезли у невідомому напрямку. Їй прийшлось повертатись до Запоріжжя одній. В УБОЗі ОСОБА_10 перебував приблизно місяць. Коли його звідки випустили він був весь побитий, не міг самостійно пересуватись, психологічно був зламаний, боявся навіть звертатись до медичної установи за допомогою. Через відсутність поліпшення стану здоровя, ОСОБА_10 був вимушений стаціонарно лікуватись у 5 міській лікарні та проходити фізіотерапевтичні курси лікування в інших медичних закладах. Наслідком перебування ОСОБА_10 в УБОЗі стала втрата останнім памяті, відчуття стану страху, струс головного мозку, розрив мязів. Через ці події вони не можуть офіційно зареєструвати свої сімейні відносини, та їх спільна донька носить її прізвище. Оскільки вони боялись повторного «спілкування» ОСОБА_10 із правоохоронними органами, були вимушені змінити місце проживання, переїхавши до м. Мелітополь, де проживали з 2005 року. У 2014 році, в один із днів ОСОБА_10 зателефонував їй та повідомив, що його затримали працівники міліції. Як їй відомо від ОСОБА_10, співробітники міліції бажали щоб він дав якісь покази проти свого друга дитинства ОСОБА_24 за вчинення якихось злочинів.

Свідок захисту ОСОБА_30І суду пояснила, що приблизно в 2003 році вона візуально декілька разів бачила ОСОБА_10 в приміщенні УБОЗ, сидячим на підлозі у «неприглядному стані». Її саму допитували працівники цього закладу із застосуванням фізичного і психологічного тиску, наслідок чого вона отримала інвалідність. Від неї вимагали дати покази, що нібито зі слів свого чоловіка ОСОБА_36, їй стало відомо про скоєння ряду злочинів невідомими їй особами. Внаслідок протиправних дій з боку працівників УБОЗу, останні Сівець та ОСОБА_29 були засуджені апеляційним судом області до реальної міри покарання.

Свідок захисту ОСОБА_45 суду пояснив, що він постійно проживає у м. Севастополі, де працює майстром по тату. Цим займається з середини 90-х років. Знає ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 як своїх клієнтів, яким робив тату як у м. Севастополі, так і у м. Запоріжжі. Так, приблизно у 2001 році на прохання ОСОБА_12 він приїжджав у м. Запоріжжя, де останньому робив тату. Андрій його зустрічав на вокзалі, годував, надавав житло (адресу не памятає), відвозив до вокзалу, добре сплативши за його послуги. До цього, він робив ОСОБА_12 тату декілька разів у м. Севастополі. В цей візит, він на квартирі, орендованій ОСОБА_12, бачив ОСОБА_11, який приносив продукти харчування та спиртні напої, які разом вживали. Через пару років після цього, він зустрічав ОСОБА_12 у м. Севастополі, з яким вітався. Приблизно у 2006-2007 році, до нього на прийом, під виглядом консультації, записався чоловік. На зустріч прийшли два чоловіка, які нічого не пояснюючи, заламали йому руки, посадили у автомобіль та відвезли у м. Запоріжжя. Потім він дізнався що це працівники міліції, які почали казати, що він вбив ОСОБА_12. Він звісно заперечував. Працівник міліції - слідчий, на імя ОСОБА_27, проводив з ним розмову, демонстрував підвал будівлі УБОЗ, пояснював, що ніхто не знає, що він у Запоріжжі, і що з ним може трапитись будь-що, якщо він не почне з ними співпрацювати. Він був «у шоці» від того, що з ним відбувається, психологічного тиску та погодився на співпрацю, внаслідок чого, під диктовку ОСОБА_27, власноручно написав, що був очевидцем вбивства ОСОБА_12 в одній із квартир у м. Запоріжжя, де нібито робив останньому тату і що до цього вбивства причетні ОСОБА_11 та ОСОБА_10 та інші. Детально що писав не памятає, через те, що пройшло багато часу. ОСОБА_27 показував фото людей, яких він повинен упізнати, проводились інсценовані впізнання. Крім того, під тиском ОСОБА_27, він власноручно намалював план схему квартири, в якій нібито відбулось вбивство та ескізи тату, які він робив ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_24 З цього всього правдивим були ескізи тату, решта документів та впізнання проводились під диктовку та наводку ОСОБА_27. Після цього його відвезли на залізничний вокзал та посадили на потяг до Севастополя. Свідок, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, зазначив, що приблизно о 2009-2010 році, його аналогічним чином працівники міліції схопили, посадили в авто та відправили до м. Запоріжжя. Від нього вимагали дати показання в суді такі, які він давав на слідстві. ОСОБА_27 постійно супроводжували працівники міліції, проводили з ним бесіди, ночували з ним у готелі, репетирували показання, які він повинен давати у суді. У кафе, де він снідав перед судом, до них (його та працівників міліції) підходив чоловік, який представився як суддя, який розглядає справу, цікавився показами, які він буде давати в суді. Після цього, для себе він зробив висновок, що всі у зговорі, все вже вирішено. Допитували його в суді під псевдонімом «Богданов», начебто для його безпеки, однак про застосування до нього заходів безпеки він не заявляв як у суді, так і на слідстві. Допит відбувався у кімнаті, в якій також був присутній працівник міліції. Перед ним був лист з його показами на слідстві. Він спочатку поривався сказати як насправді все відбувалось, однак хтось із залу суду його перебив (хто не знає, допускає що суддя), та почав оголошувати його покази, дані ним на слідстві. Перепитали чи так все було, він лише підтвердив. Після суду його відправили у м. Бердянськ, де він приблизно неділю проживав у якомусь санаторії (який не памятає). Коштів у нього із собою не було, тому він і не намагався покинути санаторій. Після цього його відвезли додому у м. Севастополь. З вищезазначених обставин, з приводу лжесвідчень на слідстві та у суді під тиском працівників міліції, він нікуди не звертався, оскільки вважав це марним. Зараз, з урахуванням змін, реформ, він каже правду, під своїм прізвищем, не боячись жодного тиску. Давати покази погодився на прохання захисника ОСОБА_8 ОСОБА_45 зазначив, що свідком вбивства ОСОБА_12 він не був і хто до цього причетний йому невідомо.

Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.09.2008 відносно ОСОБА_29 начальника відділу по боротьбі з організованою злочинністю при УБОЗ УМВС України в Запорізькій області та ОСОБА_28 оперуповноваженого по особливо важливих справах цього відділу, яким останні визнанні винні у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч.2 ст. 365 КК України відносно потерпілої ОСОБА_30

Відповідь головного лікаря КУ «МКЛЕтШМД м. Запоріжжя», згідно якої, ОСОБА_10 знаходився на лікуванні в даному медичному закладі з 14.04.2003 по 12.05.2003 року та з 05.11.2003 по 27.11. 2003 року. Історія хвороби ОСОБА_10 про перебування в стаціонарі з 14.04.2003 по 12.05.2003 року в архіві відсутня. Згідно виписного епікризу історії хвороби ОСОБА_10 з 05.11.2003 по 27.11.2003 року, останньому був встановлений діагноз: ВСД по смешанному типу, ликварная гипертензия, посттравматическая нейропатия мало-берцовых нервов с двух сторон

Провівши судове слідство та проаналізувавши наявні у справі докази по даному епізоду у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків:

Пунктом 12 частини 2 статті 115 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до п.п. 3, 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи» №2 від 07.02.2003 року, у разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров'ю,

належить з'ясовувати і зазначати у вироку характер їхніх дій,

ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Вчиненим за попередньою змовою групою осіб умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.

Відповідно до ч.5 ст. 27 КК України пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Частиною 1 статті 396 КК України передбачена кримінальна відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжкого злочину.

З урахуванням норм кримінального права, аналізуючи та підсумовуючи докази, надані стороною обвинувачення, можна категорично зазначити, що судом встановлені факт засудження вироком апеляційного суду Запорізької області від 20.08.2010 року ОСОБА_13 за вчинення ним вбивства ОСОБА_12 за попередньою змовою групою осіб (вирок суду) та факт орендування ОСОБА_10 на час вчинення вбивства ОСОБА_12 квартири АДРЕСА_9 (показання свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_33В.).

Жодних доказів причетності ОСОБА_10 до вбивства ОСОБА_37 у ролі пособника та ОСОБА_11 у ролі приховувателя вбивства, сторона обвинувачення суду не надала. Засуджений вироком суду від 20.08.2010 року ОСОБА_13, в судовому засіданні зазначив, що ані ОСОБА_10, ані ОСОБА_11 до вбивства ОСОБА_12 не причетні. Свідки обвинувачення ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36 про обставини вбивства ОСОБА_12 взагалі нічого не пояснили. Свідок захисту ОСОБА_45, який заявлявся прокурором як свідок обвинувачення під псевдонімом ОСОБА_13, детально суду пояснив, про його показання та методи їх отримання з боку правоохоронних органах на досудовому слідстві. В суді, за обвинуваченням ОСОБА_13, він їх лише підтвердив, не давши їх як таких. Покази в тому суді давав в окремому приміщенні, із застосуванням заходів безпеки, про які не заявляв, під наглядом працівників міліції. Про недозволені методи ведення досудового розслідування у суді також зазначали свідки ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_44 цивільна дружина ОСОБА_10, та ОСОБА_30

З урахування змісту показань свідків ОСОБА_45 та ОСОБА_35 про те, що раніше вони давали інші неправдиві показання на досудовому слідстві та в суді під тиском правоохоронних органів, сторона обвинувачення положеннями ч.4 ст. 96 КПК України не скористалась.

Крім того, порівнюючи установчу частину вироку суду від 20.08.2010 року в частині доведеності вини ОСОБА_13 у вбивстві ОСОБА_12 за попередньої змовою групою осіб, із формулюванням обвинувачення ОСОБА_10 за ч.5 ст. 27 п. 12 ч.2 ст. 115 КК України, судова колегія встановила ряд відмінностей між ними. Так, згідно вироку суду, мотивом вбивства ОСОБА_12 ОСОБА_13 та іншими невстановленими особами є помста, оскільки ОСОБА_13 та інші вважали ОСОБА_12 лідером конкуруючого з ними угруповування. Згідно обвинувачення, висунутого ОСОБА_10,особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у звязку із його розшуком, побоюючись фізичної розправи щодо себе з боку ОСОБА_12, вирішив організувати його вбивство. Помста та страх це різні мотиви.

Крім того, згідно вироку суду від 20.08.2010 року, після того як ОСОБА_13 «зробив позаду декілька вистрілів у виступаючи частини тіла ОСОБА_12 з пістолета невстановленої системи, який є вогнепальною зброєю, а інші дві особи, матеріали справи відносно яких, виділені в окреме провадження, виконуючи відведену їм роль, для пришвидшення наступу його смерті, накинули ОСОБА_12 на голову поліетиленовий пакет та перекрили доступ повітря. В результаті цього, ОСОБА_12 були спричинені вогнепальні поранення та удушення, які виявились несумісними із його життям та відяких той помер на місті злочину». Згідно обвинувачення, висунутого ОСОБА_10,ОСОБА_13, діючи згідно з розробленим планом, виконуючи відведену йому участь у спричиненні смерті ОСОБА_12, діючи за попередньою змовою з особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження у звязку із його розшуком, та ОСОБА_10, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_4, застосував наявний у нього пістолет, який є вогнепальною зброєю, та зробив у ОСОБА_12 декілька пострілів, унаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_12 помер.

Отже, не беручи до уваги зміст вироку суду від 20.08.2010 року щодо встановлених обставин механізму вбивства ОСОБА_37, сторона обвинувачення висуває свою версію вчинення вбивства ОСОБА_37 ще й з різних мотивів, при цьому не підтверджуючи висунуте обвинувачення жодним належним та допустимим доказом.

Підсумовуючи досліджені та проаналізовані у сукупності докази, надані стороною обвинувачення, щодо причетності ОСОБА_10 до вчинення злочину, передбаченого п. 5 ст. 27, п. 12 ч.2 ст. 115 КК України, та ОСОБА_11 до вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 396 КК України, беручи до уваги також докази сторони захисту, суд приходить до висновку, що вказані докази обвинувачення не можуть вважатися такими, що доводять вину ОСОБА_10 та ОСОБА_11 поза розумним сумнівом у інкримінованих їм злочинах. Доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовний презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинувачених доведена поза розумним сумнівом (п. 43 рішення ЄСПЛ від 14.02.2003 року у справі «Кобець проти України»).

За клопотанням сторони обвинувачення в судовому засіданні досліджені наступні докази, які на думку прокурора, свідчать про винуватість ОСОБА_10 до вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України:

Свідок обвинувачення ОСОБА_22, допит якого проводився за правилами ч.9 ст. 352 КПК України, пояснив суду, що приблизно наприкінці вересня 2002 року у вечірній час він повертався із кафе «Едельвейс» в бік вул. Євпаторійській та бачив двох осіб, один повної, другий худорлявої статури, віком 25-30 років. Один з цих чоловіків, нібито повної статури, щось кинув у бік кіоску, де стояла група з 5 чоловіків, та припаркований автомобіль марки БМВ темного кольору. В результаті цього пролунав вибух та одразу приблизно пять звуків пострілу. Після цього ці чоловіки швидким кроком направились у бік парку ім. Горького. Все це відбувалось при ньому на відстані 40 метрів. Слідів пошкоджень приміщення кіоску, слідів крові, поранених людей не бачив, ніхто не кликав на допомогу. В подальшому він запрошувався до міліції, де він за фотознімками впізнав одного з чоловіків. Також з ним проводилось впізнання цієї особи за склом у Шевченківському районному відділу міліції м. Запоріжжя. На даний час впізнати нікого не може зі спливом майже 15 років часу.

Свідок обвинувачення ОСОБА_46, допит якого проводився за правилами ч.9 ст.352 КПК України, пояснив суду, що приблизно наприкінці вересня 2002 року у вечірній час він проходив біля кафе «Едельвейс» в бік вул. Євпаторійській та бачив двох осіб, один повної, другий худорлявої статури. Один з цих чоловіків, щось кинув у бік кіоску, де стояло декілька людей та були припарковані два автомобіля. В результаті цього пролунав вибух. Після цього ці чоловіки швидким кроком направились у бік парку ім. Горького. Все це відбувалось при ньому на відстані 15-20 метрів. Слідів пошкоджень приміщення кіоску, слідів крові, поранених людей не бачив, ніхто не кликав на допомогу. В подальшому він запрошувався до Ленінського РВ міліції, де він за фотознімками та через скло впізнав цих чоловіків. На даний час впізнати нікого не може зі спливом часу.

Свідок обвинувачення ОСОБА_18, допит якого проводився за правилами ч.9 ст.352 КПК України, пояснив суду, що він отримав вогнепальне поранення правої ноги в районі голеностопу, коли перебував на центральній частині району Павло-Кічкас в м. Запоріжжя. Пораненню передував звук або хлопку, або вибуху. Події відбувались в вечірній час доби. Він був випадковим перехожим біля групи людей, де нібито була якась конфліктна ситуація. Офіційно за медичною допомогою не звертався, лікувався у приватному порядку. Дату подій та більш детальні обставини отримання ним ушкодження, не памятає через сплив часу.

Протокол огляду місця події від 21.11.2002 року, згідно змісту якого, місцем огляду була відкрита ділянка місцевості, розташована між будинками 1 та 2 по вул. Євпаторійській у м. Запоріжжі, де знаходився металевий кіоск білого кольору. При огляді території біля кіоску в радіусі 100 метрів, гільз, слідів пуль, частин вибухового пристрою не виявлено. (в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.7 а.с. 46-47; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Протокол предявлення особи для впізнання свідком ОСОБА_22 від 28.03.2003 року, згідно змісту якого, ОСОБА_22 по фотознімку впізнав ОСОБА_13 як особу, яка разом із іншою особою 23.09.2002 року біля кіоску по вул. Євпаторійській кинули вибуховий пристрій та стріляли у бік шосе. (в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.7 а.с. 85; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Суд критично відноситься до змісту вказаного джерела доказу, оскільки вказаний протокол не відповідає вимогам ст. 176 КПК України в редакції 1960 року, а саме - слідчим докладно не вказано ознак, за якими впізнаючий впізнав особу.

Протокол предявлення особи для впізнання свідком ОСОБА_22 поза візуальним спостереженням того, кого впізнають від 12.03.2003 року, згідно змісту якого, ОСОБА_22 впізнав ОСОБА_10, як особу, яка 23.09.2002 року біля кіоску по вул. Євпаторійській, 2 в м. Запоріжжі кинула в бік кіоску гранату, яка вибухнула. (в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.7 а.с. 89-91; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Протокол предявлення особи для впізнання свідком ОСОБА_46 від 28.03.2003 року, згідно змісту якого, ОСОБА_46 по фотознімку впізнав ОСОБА_13 як особу, яка разом із іншою особою 23.09.2002 року по вул. Євпаторійській, 2 щось кинули в бік кіоску, пролунав вибух. (в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.7 а.с. 86; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Суд критично відноситься до змісту вказаного джерела доказу, оскільки вказаний протокол не відповідає вимогам ст. 176 КПК України в редакції 1960 року, а саме - слідчим докладно не вказано ознак, за якими впізнаючий впізнав особу.

Протокол предявлення особи для впізнання свідком ОСОБА_46 поза візуальним спостереженням того, кого впізнають від 17.03.2003 року, згідно змісту якого, ОСОБА_46 впізнав ОСОБА_10, як особу, яка 23.09.2002 року біля кіоску по вул. Євпаторійській, 2 в м. Запоріжжі кинула в бік кіоску гранату, яка вибухнула. (в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.7 а.с. 93-97; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Протокол предявлення особи для впізнання потерпілим ОСОБА_18 поза візуальним спостереженням того, кого впізнають від 12.03.2003 року, згідно змісту якого, ОСОБА_18 впізнав ОСОБА_10, як особу, яка 23.09.2002 року біля кіоску по вул. Євпаторійській, 2 в м. Запоріжжі кинула в бік машини гранату, яка вибухнула. (в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.7 а.с. 91-93; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Провівши судове слідство та проаналізувавши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п.п. 1, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22.12.2006 «Про судову практику у справах про хуліганство» своєчасний і правильний розгляд кримінальних справ про хуліганство є дієвим засобом захисту нормальних умов життя людей, поновлення порушених прав потерпілих. При розгляді кримінальних справ зазначеної категорії суди, предявляючи високі вимоги щодо якості дізнання і досудового слідства, не повинні перебирати на себе функцію обвинувачення чи функцію захисту, а мають спрямовувати процес таким чином, щоб усі обставини справи були розглянуті всебічно, повно й обєктивно, а вирок ґрунтувався лише на доказах, ретельно досліджених у судовому засіданні. Зокрема, необхідно встановлювати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, мету, характер дій кожного з учасників хуліганства, зясовувати, чи порушив підсудний своїми діями громадський порядок, чи були вони вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, чи супроводжувалися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Суди зобовязані як установлювати вину підсудних та призначати їм справедливе покарання, так і вживати всіх необхідних заходів для повного відшкодування потерпілим заподіяної матеріальної та моральної шкоди, а також зясовувати причини й умови, що призвели до вчинення хуліганства.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоровя громадян.

На думку суду, виходячи із змісту обвинувального акту, формулювання обвинувачення та досліджених у справі доказів, стороною обвинувачення належним чином не встановлено та не доведено:

- спрямованість умислу, мотив, мета, характер дій ОСОБА_10 щодо вчинення ним злочину, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України;

- в чому саме виразилось грубе порушення громадського порядку,

- не розкрито ознаки особливої зухвалості хуліганських дій;

- не встановлено потерпілих, при інкримінуванні ОСОБА_10 такої кваліфікуючої ознаки, як застосування предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень;

- не встановлено та не доведено наслідків, розміру шкоди, які настали від вибуху вибухового пристрою, нібито кинутого ОСОБА_10, який до того ж не ідентифікований.

Вищезазначене свідчить про те, що обвинувачення ОСОБА_10 за ч.4 ст. 296 КК України побудоване без належної конкретизації, на припущеннях, без логічного закінчення, не розкриваючи обєктивну та субєктивну сторони інкримінованого злочину, обмежується лише переліченням кваліфікуючих ознак складу злочину без розкриття їх суті.

Крім того, органи досудового розслідування, інкримінуючи обвинувачення ОСОБА_10 за ч.4 ст. 296 КК України на показах свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_46, не дало належної оцінки тому, що обидва свідка наполягали на тому, що було двоє осіб, один з яких щось кинув, від чого пролунав вибух.

Аналізуючи показання свідка ОСОБА_22 у сукупності із вищезазначеними протоколами впізнання цим свідком осіб від 12.03.2003 року та 28.03.2003 року, вбачається, що свідок ОСОБА_22 впізнав ОСОБА_13 і ОСОБА_10, як осіб, які 23.09.2002 року кидали прилад, який вибухнув (ОСОБА_13М.) і гранату (ОСОБА_10О.) в той час, коли свідок в залі суду зазначив, що один з двох чоловіків, нібито повної статури, щось кинув у бік кіоску, пролунав один вибух та одразу приблизно пять звуків пострілу. З огляду на це, суд ставиться критично до змісту протоколів впізнання свідком ОСОБА_22 осіб від 12.03.2003 року та 28.03.2003 року.

Аналізуючи показання свідка ОСОБА_46 у сукупності із вищезазначеними протоколами впізнання цим свідком осіб від 17.03.2003 року та 28.03.2003 року, вбачається, що свідок ОСОБА_46 впізнав ОСОБА_13 і ОСОБА_10, як осіб, які 23.09.2002 року кидали щось, що вибухнуло (ОСОБА_13М.) і гранату (ОСОБА_10О.) в той час, коли свідок в залі суду зазначив, що один з двох чоловіків, щось кинув у бік кіоску, пролунав один вибух. З огляду на це, суд ставиться критично до змісту протоколів впізнання свідком ОСОБА_46 осіб від 17.03.2003 року та 28.03.2003 року.

Згідно змісту протоколів впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають від 12.03.2003 року за участю потерпілого ОСОБА_18 та свідка ОСОБА_22 вбачається, що ОСОБА_10 впізнавали у присутності з іншими особами: ОСОБА_47, ІНФОРМАЦІЯ_10, та ОСОБА_48, ІНФОРМАЦІЯ_10. Особа, що підлягає впізнанню ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_11. Відповідно до вимог ч.2 ст. 174 КПК України, в редакції 1960 року, особа, що підлягає впізнанню, предявляється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статті у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу. У зазначених протоколах зафіксовані зауваження захисника ОСОБА_49, який брав участь у цих слідчих діях, про те, що між особою, яка підлягає впізнанню ОСОБА_10 та статистами (ОСОБА_47. і ОСОБА_48В) різниця у віку 9 років, у ОСОБА_10 кросівки без шнурків та у ОСОБА_10 перебитий ніс, на відміну від статистів. На запитання слідчого понятим, чи помітна різниця у віку, три понятих відповіли що не замітна, а понятий ОСОБА_50 зазначив, що різниця у віці замітна. З огляду на викладене, з урахування показань свідка ОСОБА_18 в залі суду, суд ставиться критично до змісту протоколів впізнання свідком ОСОБА_22 та потерпілим ОСОБА_18 осіб від 12.03.2003 року.

Суд також бере до уваги вирок апеляційного суду Запорізької області від 20.08.2010 року відносно ОСОБА_13, ОСОБА_42, ОСОБА_36, ОСОБА_51, яким ОСОБА_13 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України. Формулювання обвинувачення ОСОБА_13, яке суд визнав доведеним, викладено так (мовою оригіналу): «23 сентября 2002 года, примерно в 19 часов, возле киоска, расположенного по ул. Евпаторийской, 2 в г. Запорожье ОСОБА_52 незаконно носил, хранил при себе пистолет «ТТ»калибра 7,62 мм, являющийся огнестрельным оружием, и боевые припасы к нему, после этого стал незаконно хранить вышеуказанное огнестрельное оружие в полиэтиленновом пакете на крыше хозпостройки возле общежития СПТУ № 23 г. Запорожье по адресу: г. Запорожье, ул. Перспективная, д. 2-Б.».

З огляду на це, беручи до уваги що вирок апеляційного суду від 20.08.2010 року набрав чинності, обвинувачення вважає реальним та допустимим скоєння в один і той же день та час, в одному місці двома особами двох різних за обєктом посягання складів злочину: ОСОБА_13 злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України (злочин проти громадської безпеки), ОСОБА_10 злочину, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України (злочин проти громадського порядку).

Підсумовуючи досліджені та проаналізовані у сукупності докази, надані стороною обвинувачення, щодо причетності ОСОБА_10 до вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України, суд приходить до висновку, що вказані докази не можуть вважатися такими, що доводять вину обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні злочину поза розумним сумнівом.

За клопотанням сторони обвинувачення в судовому засіданні досліджені наступні докази, які на думку прокурора, свідчать про причетність ОСОБА_10 до вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. п. 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України:

Протокол огляду місця події від 25.09.2002 року, згідно змісту якого предметом огляду був двір будинку 16 по вул. Соціалістичній в м. Запоріжжі, у якому виявлено автомобіль «БМВ-525» р.н. 244-90НЕ, з явними ознаками пошкодження та деформації. Деталі автомобіля хаотично розкидані поруч, а також під кузовом автомобіля. В салоні виявлено фланець та уривки проводів, клейкої стрічки, пластмасова трубка. З місця пригоди вилучені металеві уламки, фрагменти проводу, фланець, фрагменти фланцю та шумоізоляції, килимок з водійського сидіння, сонцезахисний козирок. (в судовому засіданні досліджувався оригінал протоколу, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.8 а.с.26-56; належним чином завірена копія протоколу, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Постанова про визнання та залучення до справи речових доказів від 22.10.2002 року, згідно змісту якої, автомобіль НОМЕР_2 визнаний речовим доказом. (в судовому засіданні досліджувався оригінал постанови, яка знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.8 а.с. 57; належним чином завірена копія постанови, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Висновок експерта № 2191/М від 25.10.2002 року, згідно якої ОСОБА_14 була спричинена вибухова травма нижньої правої кінцівки, що супроводжувалася обширним руйнуванням м'яких тканин, пошкодженням судинно-нервового пучка, оскольчатим переломом стегнової і великогомілкової кісток, що ускладнилася травматичним та геморагічним шоком третього ступеня, що кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. (в судовому засіданні досліджувався оригінал висновку, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.9 а.с. 7-9; належним чином завірена копія висновку, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Висновок експерта № 206 від 25.12.2002 року, згідно якої (мовою оригіналу): 25.09.2002 года для подрыва автомобиля НОМЕР_3 во дворе дома № 16 по ул. Социалистической в г. Запорожье было использовано взрывное устройство. Примененное взрывное устройство состояло из: необолоченного (не имеющего прочной оболочки, например из металла) заряда бризантного взрывчатого вещества «тетрил»; поражающих элементов металлических фланцев и элемента типа «снаряд»; источника тока дискового аккумулятора типа №Д-0,26Д» промышленного изготовления; вероятно, электродетонатора; приводного механизма неустановленной конструкции. Диаметр примененного заряда взрывчатого вещества «тетрил», приведенного к сферической форме, составлял до 7,3 см. Взрывное устройство изготовлено самодельным способом. В качестве заряда в примененном взрывном устройстве использовано вторичное бризантное взрывчатое вещество повышенной мощности «тетрил» массой до 182 граммов, при условии плотного прилегания заряда к асфальтному покрытию. Для производства подрыва применен электрический способ взрывания. Мощность взорванного заряда взрывчатого вещества составляла до 200 граммов в тротиловом эквиваленте при условии плотного прилегания к асфальтному покрытию. Расстояние, опасное для жизни и здоровья людей, составляло 2,7 м. Данное расстояние может быть увеличено за счет осколочного действия примененного взрывного устройства. (в судовому засіданні досліджувався оригінал висновку, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010 Т.9 а.с. 34-67; належним чином завірена копія висновку, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Вирок апеляційного суду Запорізької області від 20.08.2010 року відносно ОСОБА_13, ОСОБА_42, ОСОБА_36 та ОСОБА_43, яким ОСОБА_13 визнано винним у вчиненні замаху на вбивство ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб. (в судовому засіданні досліджувався оригінал вироку, який знаходиться в матеріалах архівної кримінальної справи № 1-05/2010; належним чином завірена копія вироку, долучена до матеріалів кримінального провадження).

Свідок обвинувачення ОСОБА_13, допитаний в режимі відеоконференції за правилами ст. 336 КПК України, суду пояснив, що він є засудженим до довічного позбавлення волі апеляційним судом Запорізької області за вбивство ОСОБА_12, замах на вбивство ОСОБА_14 та за інші злочини. Відбуває покарання в Житомирській установі виконання покарань № 8. Пояснив, що знає ОСОБА_10 та ОСОБА_11, де та при яких обставинах з ними познайомився не памятає. Також свідок зазначив, що до вбивства ОСОБА_12 та замаху на вбивство ОСОБА_14, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ніякого відношення не мають.

Свідок обвинувачення ОСОБА_36 суду пояснив, що йому не відомі ані обвинувачені, ані потерпілі у даній справі. У 2010 році його було засуджено апеляційним судом Запорізької області за ст. 263 КК України, та ще за злочин, який саме не памятає, до 4 років 6 місяців позбавлення волі. Разом з ним засуджувався ОСОБА_13 та інші особи. Звільнився з колонії у 2011 році. Оскільки пройшло багато часу нічого не памятає. ОСОБА_27 нічого не відомо про причетність ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до вбивства ОСОБА_37 та замах на вбивство ОСОБА_14 Свідок зазначив, що коли його засуджували, на нього та на членів його родини робився тиск з боку правоохоронних органів. На нього тиснули психологічно, а на його дружину ОСОБА_30, яку допитували в якості свідка, фізично. Через протиправні методи допиту, його дружина викинулась з 4 поверху приміщення УБОЗу, стала інвалідом. За цим фактом було порушено кримінальну справу відносно працівників міліції, зокрема підполковника ОСОБА_29. Які проводились з ним слідчі дії, та які покази він давав на слідстві та в суді не памятає.

Провівши судове слідство та проаналізувавши наявні у справі докази по даному епізоду у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Пунктами 12, 13 частини 2 статті 115 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство

Відповідно до п.п. 3, 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи» №2 від 07.02.2003 року, у разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров'ю,

належить з'ясовувати і зазначати у вироку характер їхніх дій,

ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Вчиненим за попередньою змовою групою осіб умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 15 КК України замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

З урахуванням норм кримінального права, аналізуючи та підсумовуючи докази, надані стороною обвинувачення, можна категорично зазначити, що судом встановлені факт засудження вироком апеляційного суду Запорізької області від 20.08.2010 року ОСОБА_13 за вчинення ним замаху на вбивство ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб (вирок суду) та факт безпосереднього замаху на вбивства ОСОБА_14 шляхом підриву належного йому автомобіля.

Жодних доказів причетності ОСОБА_10 до замаху на вбивство ОСОБА_14 у ролі виконавця, сторона обвинувачення суду не надала. Засуджений ОСОБА_13 в судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_10 до замаху на вбивство ОСОБА_53 не причетний. Свідок обвинувачення ОСОБА_36 про обставини замаху на вбивство ОСОБА_14 взагалі нічого не пояснив. Потерпілий ОСОБА_14 в судове засідання не зявився, у звязку з чим, суд позбавлений можливості його допиту щодо обставин подій, які мали місце 25.09.2002 року. Досліджені протоколи огляду місця події, визнання автомобіля речовим доказом, висновки експертиз не підтверджують причетності ОСОБА_10 до замаху на вбивство, а лише констатують факт вчинення злочину.

Підсумовуючи досліджені та проаналізовані у сукупності докази, надані стороною обвинувачення, щодо причетності ОСОБА_10 до вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, п. 12, 13 ч.2 ст. 115 КК України, суд приходить до висновку, що вказані докази обвинувачення не можуть вважатися такими, що доводять вину ОСОБА_10 поза розумним сумнівом у інкримінованому йому злочині.

Під час судового розгляду, за клопотанням сторони обвинувачення досліджені ряд доказів, які суд визнає недопустимими з наступних підстав:

-протокол проведення оперативно-розшукових заходів з застосуванням технічних засобів від 12.03.2003 року, на підставі постанови апеляційного суду Запорізької області № 33т від 11.03.2003 року відносно ОСОБА_24Г із стенограмою № 1 та відеозаписом на відеокасеті BASF E-100EQ 51.

Згідно змісту даного доказу, ОСОБА_24, перебуваючи в СІЗО № 10, при бесіді, яка за своїм змістом більш схожа на допит, із представниками правоохоронних органів (5 осіб) розповідає про події, при яких було вчинено вбивство ОСОБА_12 та замах на вбивство ОСОБА_14

Зазначений доказ є недопустимим, оскільки отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України ОСОБА_24, перед початком «бесіди», не розяснюють його процесуального статусу, порушують його право на захист та отримують від нього пояснення, не повідомляючи про право відмовитись від давання показань та не відповідати на запитання (п.п. 3, 4 ч.2 ст.87 КПК України). На час отримання стороною обвинувачення зазначених доказів, діяли статті 59 та 63 Конституції України, відповідно до яких, кожен має право на правову допомогу та право відмовитися від дачі показань та відповідати на запитання.

Статтями 43 та 43-1 КПК України, який діяв на час отримання цих доказів, передбачено, що підозрюваний та обвинувачений мали право відмовитись давати показання і відповідати на запитання та право мати захисника і побачення з ним до першого допиту.

Під час дослідження цього доказу, в судовому засіданні була встановлена невідповідність стенограми № 1 даним відеозапису на відеокасеті BASF E-100EQ 51, який до того ж має низький рівень якості та сам запис переривається, що не відображено в стенограмі. Бесіда, за своїм змістом, має ознаки допиту, під час якого представники правоохоронних органів (5 осіб), шляхом постановки навідних запитань, отримували відповідні відповіді, простежується психологічний тиск на ОСОБА_24 Після закінчення бесіди, це зафіксовано в кінці стенограми, ОСОБА_24 пояснюють його права та обовязки. Після цього (це не зафіксовано в стенограмі), слідчий Волжин, пропонує ОСОБА_24 допит у якості свідка, при цьому, на запитання ОСОБА_24 щодо правової допомоги, слідчий запевняє останнього, що це є не обовязковим.

Суд також не може прийняти цей доказ як належний з огляду на таку засаду кримінального провадження, як безпосередність дослідження показань (ст. 23 КПК України). ОСОБА_24 безпосередньо в даному судовому розгляді справи не допитувався.

-протокол проведення оперативно-розшукових заходів з застосуванням технічних засобів від 11.03.2003 року та від 12.03.2003 року, на підставі постанови апеляційного суду Запорізької області № 32т від 11.03.2003 року відносно ОСОБА_10 із стенограмами № 1 та № 2, відеозаписом на відеокасеті TDK E-30 EHG41, аудіо записом на аудіокасеті ECP GM-90 №130 .

Зазначений доказ суд визнає недопустимим з аналогічних підстав порушення права особи на захист, та отримання показань від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання.

Навіть, якщо їх взяти до уваги та проаналізувати (відеозапис та аудіо запис), встановлюється невідповідність пояснень ОСОБА_10 стосовно обставин, про які йде мова з різницею в один день. Так, згідно змісту відеозапису та стенограми № 2 від 11.03.2003 року, де відеозапис має дуже низьку якість, що не підлягає ідентифікації з стенограмою, вбачається, що ОСОБА_10 розповів співробітнику правоохоронних органів, як він був із ОСОБА_13, незрозуміло де і коли, і бачив, як ОСОБА_13 кинув гранату та потім постріляв у повітря. Крім того, в наступний раз, він із ОСОБА_13 підірвали автівку: він підклав під днище вибухівку, а потім натиснув на кнопку. Наступного дня, під час «бесіди» з працівником міліції, що зафіксовано аудіо записом, ОСОБА_10 розповів що він, будучи біля «лисих», не зрозуміло де та коли, кинув гранату та вистрелив декілька разів у бік осіб, які втікали. Потім він із «пами» зробив вибухівку, яку підклав під автівку БМВ. Коли власник машини спускався, він підпалив фітіль та побіг. Потім, від ОСОБА_24 дізнався, що він застрелив Дикого. Він допоміг ОСОБА_24 сховати труп, заривши його біля фонтанчиків у балці, саперною лопаткою.

- протокол допиту свідка ОСОБА_15 (анкетні дані зміненні у звязку із застосуванням заходів безпеки), згідно змісту якого свідок був очевидцем вчинення вбивства ОСОБА_12 в квартирі АДРЕСА_10 ОСОБА_13, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Зазначений доказ суд визнає недопустимим з огляду на наступне. Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 87 КПК України, суд зобовязаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, отримання доказів внаслідок катування, жорсткого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження. Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_45, він же ОСОБА_13, який детально розповів про обставини його прибуття у м. Запоріжжя, дачі їм показань на досудовому слідстві під псевдонімом під тиском та контролем з боку працівників міліції. (показання свідка викладені вище). Крім того, суд не може прийняти до уваги зміст цього протоколу допиту через призму ст. 23 КПК України.

Посилання прокурора на те, що дані докази були визнані апеляційним судом допустимими під час судового розгляду кримінальної справи відносно ОСОБА_13 та інших, суд вважає хибним, з огляду на положення ст. 90 КПК України та правову позицію ВСУ № 5-347 кс 15 від 03.03.16 стосовно преюдиції через призму ст. 7 КПК України.

В судовому засіданні були досліджені дані, що характеризують обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11

ОСОБА_10: раніше не судимий; перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_44; має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_12; на обліках в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває; згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 801 від 03.12.2014 року, хронічними психічними захворюваннями не страждав та не страждає, в період скоєння правопорушення, що йому інкримінують, ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не встановлював, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

ОСОБА_11: раніше не судимий; перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_54; має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_13; на обліках в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває; за місцем проживання характеризується з позитивного боку.

Підводячи підсумки судового розгляду справи, суд враховує основні засади кримінального судочинства.

Так, ст.2 КПК України встановлює, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Дослідивши та оцінивши в сукупності надані сторонами докази та проаналізувавши та дослідивши їх у судовому засіданні, суд, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та неупередженості приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України та аналогічна позиція держави закріплена й у ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Так, у справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Відповідно до ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Обовязок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, у відповідності до положень ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Суд, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи кримінального провадження, керуючись законом, в їх сукупності, вважає що предявлене ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачення не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Враховуючи обставини справи і результати судового слідства, суд постановляє виправдувальний вирок, за недоведеністю стороною обвинувачення вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, які їм інкримінуються.

Цивільний позов у справі не заявлявся.

Долю речових доказів суд не вирішує, оскільки вона вирішена вироком апеляційного суду Запорізької області від 20.08.2010 року.

Суд не вирішує питання щодо запобіжних заходів стосовно обвинувачених, оскільки на час винесення вироку строк їх дії закінчився, клопотань щодо обрання, скасування або заміни запобіжних заходів від учасників кримінального провадження не надходило.

Керуючись ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 62 Конституції України, ст.ст. 17, 373, 374 КПК України, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_10, визнати невинуватим та виправдати на підставі п. 2 ч.1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю стороною обвинувачення вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених п. 5 ст. 27, п. 12 ч.2 ст. 115; ч.4 ст. 296; ч.2 ст. 15, п.п. 12, 13 ч.2 ст. 115 КК України.

ОСОБА_11, визнати невинуватим та виправдати на підставі п. 2 ч.1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю стороною обвинувачення вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 396 КК України.

Судові витрати по кримінальній справі віднести на рахунок держави.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суду м. Запоріжжя шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Суддя Суддя

ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3