Ухвала суду № 58552178, 21.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/790/3359/16 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 645/2719/15-ц ОСОБА_1

Категорія: договірні Доповідач - Швецова Л.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді : Швецової Л.А.,

Суддів: Малінської С.М.,Бровченка І.О.,

За участі секретаря: Єрьоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 березня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання іпотечного договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання недійсним договору іпотеки, мотивуючи свої вимоги тим, що з 01.12.1979 р. перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі під час якого ними було придбано за спільні кошти майно, що є спільною сумісною власністю, в тому числі згідно договору купівлі-продажу від 20.11.2006 року: комплекс - нежитлова будівля літ. «Б», загальною площею 26,6 кв. м.; приміщення першого поверху №3-13, І; другого поверху №15-24, 57, 58, II; третього поверху №25-48, III; четвертого поверху №49-56, IV; загальною площею 641,3 кв. м., житловою 260,1 кв. м, в будівлі літери «А-4» (гуртожиток), який розташований за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців, буд.26 «а». Цей договір був нотаріально посвідчений 20.11.2006 року ПН ХМНО ОСОБА_5 за реєстром №6758 та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за реєстровим №1727289.

10.08.2011 року між ПАТ «БАНК КІПРУ», правонаступником якого на є ПАТ «НЕОС БАНК» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №15-1173/2011 на підставі якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 328 000,00 грн. і в забезпечення виконання позичальником вищевказаного зобовязання за кредитним договором, між ПАТ «БАНК КІПРУ» та ОСОБА_2 10.08.2011р. був укладений договір поруки №15-1173/2011/П1 від 10.08.2011р., а також для забезпечення виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, між ПАТ «БАНК КІПРУ» та ОСОБА_3, був укладений іпотечний договір, предметом якого є вказане нерухоме майно, що розташований за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців, буд.26 «А».

Позивач зазначив, що предмет іпотеки є об'єктом спільної сумісної власності, оскільки набутий ОСОБА_3 у власність за час шлюбу з нею, однак, порушуючи вимоги частини другої статті 6 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку», статті 369 ЦК України, статті 65 СК України без її згоди як співвласника майна, ОСОБА_3 передав його в іпотеку ПАТ «БАНК КІПРУ».

Відповідачем надана заява позивача від 10.08.2011 року, де зазначено, що ОСОБА_2Ю надала згоду чоловікові на передачу в іпотеку нежитлову будівлю літ 2 «Б», що розташована за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців, буд. 26 «А» та укладення договору іпотеки на умовах за його розсудом, але вона була невірно проінформована нотаріусом про характер цього правочину, вважала, що надає згоду на розпорядження спільним майном та на укладання її чоловіком договорів саме в інтересах сім'ї. Однак в заяві ОСОБА_2 відсутній запис нотаріуса про те, що вона ознайомила ОСОБА_2 з юридичними наслідками такої заяви, що суперечить пункту 8 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Було розяснено лише зміст ст. ст. 60 та 65 СК України.

Окрім того, в тексті іпотечного договору від 10 серпня 2011 року, який був укладений між ПАТ «БАНК КІПРУ» та ОСОБА_3, з яким вона не ознайомлена, відсутній запис щодо згоди другого з подружжя, хоча про наявність згоди другого подружжя мало б зазначатися в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення. Така вимога закону не дотримана, отже дані обставини суперечать пункту 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції яка діяла на час укладення іпотечного договору. Форма посвідчувального напису на згоді не відповідає листу МЮ України від 16.07.2009р. Нотаріус був зобовязаний формулювати цю згоду у вигляді правочинну, а надана письмова згода у вигляді заяви за своєю правовою природою не є згодою на передачу нерухомого майна в іпотеку, нотаріус тільки посвідчила справжність підпису позивачки на заяві, а не факти, викладені в ній.

Вважає, що іпотечний договір від 10.08.2011 року було укладено ОСОБА_3 без нотаріально посвідченої згоди позивача на передачу спільного сумісного майна в іпотеку, тому він є недійсним в силу ст.ст.203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ст.578 ЦК України та ч.2 ст.6 Закону України "Про іпотеку" і тому просить визнати його недійсним, із виключенням із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та заборону відчуження об'єкта нерухомого майна

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 березня 2016 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання іпотечного договору недійсним відмовлено.

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 березня 2016 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог та визнати іпотечний договір від 10.08.2011 року недійсним.

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт зазначила, що судом першої інстанції не надано оцінки тому, що нотаріус в порушення Закону України «Про нотаріат» не перевірив наявність оформленої належним чином згоди ОСОБА_2 на відчуження майна.

Також судом першої інстанції не надано оцінки тому, що при вчиненні 10.08.2011 року правочину з надання згоди на передачу спільного майна в іпотеку вона була невірно проінформована нотаріусом про характер цього правочину, вважала, що надає згоду на розпорядження спільним майном та на укладання її чоловіком договорів саме в інтересах сімї.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив постановивши рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті, районний суд повно і всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, яка також кореспондується зі ст. 55 Конституції України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Основні засади шлюбу, особистих немайнових та майнових прав і обовязків подружжя визначаються Сімейним кодексом України (далі: СК України), який є основним законодавчим актом у сфері регулювання сімейних відносин.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя визначені законодавцем у ст. 60 СК України.

Відповідно до вказаної правової норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, за приписами коментованої правової норми право спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу, презюмується законом і не підлягає доказуванню.

Згідно ст. 61 СК України обєктами права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Обєктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як розяснено в п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобовязальними правовідносинами, тощо.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Відповідно до статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За приписами ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як встановлено по справі, 10.08.2011 року між ПАТ «БАНК КІПРУ», правонаступником якого був ПАТ «НЕОС БАНК» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №15-1173/2011 на підставі якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 328 000,00 грн. , цього ж дня між бан6ком та позивачем був укладений договір поруки і в забезпечення виконання позичальником вищевказаного зобовязання за кредитним договором, між ПАТ «БАНК КІПРУ» та ОСОБА_3 10.08.2011р. був укладений договір іпотеки №15-1173/2011/П1 від 10.08.2011р., предметом якого є вказане нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців, буд. 26 «а».

Цього ж дня було внесено в Державний реєстр іпотек реєстраційний запис за № 2932 від 10.08.2011 року про державну реєстрацію іпотечного договору, укладеного ПАТ «БАНК КІПРУ» та ОСОБА_3 10 серпня 2011 року, а також до Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис за №2933 від 10.08.2011 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за іпотечним договором.

За договором факторингу від 21.07.2014р., ПАТ «НЕОС БАНК» відступило своє право вимоги за договорами, укладеними від 10 серпня 2011р. на користь ТОВ «Кредитні ініціативи»

В матеріалах справи міститься заява позивача, де вона надає згоду на передачу в іпотеку нерухомого майна та укладення договору іпотеки, а також можливих змін та доповнень до цього договору її чоловіком ОСОБА_3, комплекс нежитлових будівель літ.«Б», який розташований за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців, буд.26 «а», придбаних ними за спільні гроші на протязі перебування в зареєстрованому шлюбі, на умовах за його розсудом. Зміст ст. 60, 65 СК України нотаріусом розяснено і її підпис була засвідчена нотаріусом і ця заява зареєстрована в реєстрі за № 2931.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону № 898-IV майно, що є у спільній власності, може бути передане в заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Частиною другою статті 369 ЦК України встановлено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно керувався зазначеними вище нормами матеріального права та прийшов до висновку, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а саме, що позивач не надавала згоди на передачу її чоловіком нерухомого майна в іпотеку.

Інші доводи апеляційної скарги апелянта ОСОБА_2, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та субєктивної його переоцінки, є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: