Ухвала суду № 58544806, 15.06.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4141/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Суворова В.О.,

ОСОБА_2,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року по справі за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа Біляївська районна державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення,-

встановила:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт її проживання зі ОСОБА_4, з 2009 року і до дня її смерті 17 вересня 2015 року, але не менше ніж пять років.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуюсь з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким її вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано жодного доказу, який би свідчив, що вона проживала зі ОСОБА_4 однією сім'єю в одному житловому приміщенні, вела спільне господарство, навпаки заявниця не заперечувала, що має свою сім'ю: чоловіка та дитину, з якими проживає за іншою адресою.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, та не спростовується сторонами, що 17.09.2015 року померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ЖД № 422994 (а.с.7). Заповіту ОСОБА_4 не залишила.

На день смерті вона проживала та була зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_3 звернулася до Біляївської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та надала заповіт від 30.04.2013 року.

Як вбачається з листа державного нотаріуса Біляївської ДНК ОСОБА_5 зазначений заповіт 05 травня 2015 року був скасований (а.с.11), та ОСОБА_3 розяснено, що вона може звернутися до суду з питання визнання її спадкоємцем четвертої черги.

У своїй заяві ОСОБА_3 зазначає, що протягом останніх пяти років, які передували смерті ОСОБА_4, вона постійно опікувалася та доглядала за померлою, вела разом з нею спільне господарство, допомагала по догляду за будинком, готувала їжу, лікувала її та поховала за свої кошти.

З акту, що складений 25.12.2015 року депутатом Граденицької сільської ради у присутності жителів с. Градениці: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_3 дійсно на протязі останніх пяти років приходила та доглядала за ОСОБА_4, та вели разом спільне господарство (а.с.9).

Але суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви з наступних підстав.

З копії паспорту ОСОБА_3 вбачається, що вона з січня 1998 року зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5зв.).

Заявниця не заперечує що має власну сім'ю: чоловіка та дитину, з якими вона проживає за зазначеною у паспорті адресою, тому її посилання на проживання з померлою ОСОБА_4, яка проживала за іншої адресою, не заслуговує на увагу.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснювала, що вона доглядала за покійною ОСОБА_4 приходила до неї три рази у тиждень, але відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкоємцем однією сімєю, тобто мається на увазі проживали у одному приміщенні, вони мали спільний побут, вели спільне господарство, мали спільні витрати, а не навідували декілька разів на тиждень, як зазначила ОСОБА_3.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обовязки інших осіб.

Як пояснила ОСОБА_3 інших спадкоємців немає.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у випадку відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкоємцем однією сімєю не менш як пять років до часу відкриття спадщини.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» розяснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, заявницею не було надано жодного належного та допустимого доказу того, що вона дійсно проживала з померлою ОСОБА_4 однією сім'єю та вела з нею спільне господарство.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з померлою ОСОБА_4, оскільки те, що вона приходила до померлої та допомагала їй, не може свідчити про факт їхнього проживання однією сімєю. Крім того, як вже була зазначено вище, ОСОБА_3 має свою родину, з якою проживає за іншою адресою.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що усі зазначені обставини судом першої інстанції при ухвалені рішення були враховані, суд надав належну оцінку доказам та ухвалив законне, обґрунтоване рішення, яке скасуванню не підлягає.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_8

ОСОБА_2

ОСОБА_9