Рішення № 58544805, 15.06.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2769/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Черевка П.М.,

ОСОБА_2,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

встановила:

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_4 акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі Банк) звернулося до суду з зазначеним позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту від 11.09.2006 року в розмірі 3096796,96 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на трикімнатну квартиру, загальною площею 69,7 кв.м., житловою 39,2 кв.м., № 132, в буд. № 16-А по вул. Висоцького в м. Одесі шляхом передачі і визнання за Іпотекодержателем - ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказану квартиру.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.09.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 75000 доларів США, строком до 11.09.2025 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом 10,3 % річних.

У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором Банком було прийнято в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» 08 грудня 2011 року було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Оскільки відповідачка свої зобовязання за укладеним договором кредиту не виконала утворилася заборгованість у розмірі 3096796,96 грн., в рахунок якої позивач просив звернути стягнення за вказане вище майно.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_4 акціонерне товариство «Дельта Банк» подало до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарг, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту своїх порушених прав, а тому суд відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України відмовив у задоволенні позовних вимог.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року зазначеним вимогам не відповідає.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 11.09.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 75000 доларів США, строком до 11.09.2025 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом 10,3 % річних.

У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором Банком було прийнято в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2.

Між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» 08 грудня 2011 року було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору, в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

27.10.2014 року Банком на адресу ОСОБА_3 був направлений лист-вимога щодо погашення заборгованості, яка залишена останньою без задоволення.

Оскільки ОСОБА_3 свої зобовязання за укладеним договором кредиту не виконала утворилася заборгованість, яка станом на 21.07.2015 року складає 3096796,96 грн., з яких:

-сума заборгованості за кредитом 1583905,97 грн.;

-сума заборгованості за відсотками 1171396,57 грн.;

-пеня 320158,56 грн.;

-сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу 7577,48 грн.;

-сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсоткам 13758,38 грн..

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 12 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обовязків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобовязання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною першою ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання боржником вимоги іпотекодержателя щодо усунення порушень основного зобовязання іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої зазначеною статті не є перешкодою для реалізації право іпотекодержателя звернутися в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобовязання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

За змістом ст. 572 ЦК України, ст.ст. 33, 34, 39, 40 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтями 37 та 38 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюються до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.04.2014 року «Аналіз практики застосування судами ст. 16 ЦК України», виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 ЗУ від 05.06.2003 року № 898-IV «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (постанова судових палат у цивільних та господарських справах ВСУ від 11.12.2013 року за № 6-124цс13).

Згідно з п.п. 4.2 договору іпотеки звернення стягнення щодо предмети іпотеки здійснюється:на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки; згідно із застереженнями про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов розділу 5 цього договору.

З урахуванням того, що законом передбачена можливість передачі предмета іпотеки Банку у разі невиконання умов кредитного та іпотечного договорів, приймаючи до уваги, що вказаний спосіб забезпечення виконання кредитного договору був обумовлений сторонами при укладанні договору іпотеки, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки ОСОБА_3 не виконує взяті на себе зобовязання, то Банк цілком обґрунтовано звернувся до суду з вимогами щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 червня 2014 року набув чинності ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 ЗУ "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 ЗУ "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та проводять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Разом з тим рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (№ 6-58цс15).

З матеріалів справи вбачається, що предмет іпотеки був придбаний за рахунок кредитних коштів.

Відповідно до довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 09.03.2016 року ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

З інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо суб'єкта вбачається, що ОСОБА_3 іншого житла, крім іпотечного не має.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що квартира АДРЕСА_3 є єдиним житловим майном відповідачки, та використовується як місце постійного проживання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ст. 217 ЦПК України слід зупинити виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, на час дії ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дана справа знаходилася у суді апеляційної інстанції майже чотири місяці.

Згідно довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 09.03.2016 року ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, куди й направлялися судові повістки, які відповідачка не отримує.

На протязі чотирьох місяців перебування цивільної справи в апеляційному суді, ОСОБА_3 жодним чином не цікавилася рухом, розглядом справи. Ухиляння від отримання надісланої судом кореспонденції вказує на зловживання відповідачем своїми процесуальними правами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У рішенні Європейського Суду від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, аналіз викладених вище обставин, дає підстави стверджувати про неналежне здійснення ОСОБА_3 своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, що виразилися у відсутності інтересу до даної справи, що в свою чергу призвело до затягування судового розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову.

Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Дельта Банк» судові витрати у розмірі 4019,4 грн..

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Дельта Банк» задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Дельта Банк» задовольнити.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № б/н від 11.09.2006 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_1) за кредитним договором № 11037858000 від 11.09.2006 року у розмірі 3096796,96 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 1583905,97 грн.; сума заборгованості за відсотками 1171396,57 грн.; пеня 320158,56 грн.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу 7577,48 грн.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсоткам 13758,38 грн., шляхом визнання права власності та передачі у власність АТ «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020) квартири № 132, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Висоцького, 16-А, загальною площею 69,7 кв.м., жилою 39,2 кв.м., яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому ОСОБА_5 - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 11.09.2006 року, за реєстровим номером № 3103, зареєстрованому в Державному реєстрі правочинів № 1560037, згідно ОСОБА_2 з Державного реєстру правочинів № 2868423, наданого ОСОБА_5 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

Відповідно до вимог ст. 217 ЦПК України зупинити виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Дельта Банк» судові витрати у розмірі 4019,4 грн..

Рішення колегії судів набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_6

ОСОБА_2

ОСОБА_7