Рішення № 58534113, 16.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/404/16-ц Головуючий у І інстанції Оладько С. І.Провадження № 22-ц/780/3103/16 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О.Категорія 42 16.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

16 червня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

при секретарі: Петленко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі - продажу,

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати 35/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_3, спільною сумісною її з ОСОБА_3 власністю; в порядку поділу майна визнати за нею право власності на 1/2 частину від 35/100 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходиться в місті Ірпінь Київської області по вулиці Калініна, № 43, та дорівнює, в тому числі 35,85 кв.м. житлового будинку та 9,42 кв.м. надвірних будівель; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER, державний номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, громадянину ОСОБА_4 на підставі Довідки-рахунку серії ААЕ № 428388 від 03.11.2015 року, виданої ТОВ «ІНТРАНСАВТО», та стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошову компенсацію її частки у спільній сумісній власності на автомобіль в розмірі 199 350 грн.

Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що з 07 липня 2000 року вона з ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі, під час якого ними за спільні кошти було придбано 35/100 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель за АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу частини будинку від 18 грудня 2004 року та в травні 2015 року автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, державний номерний знак НОМЕР_1, який було зареєстровано за ОСОБА_3

В грудні 2015 року ОСОБА_3 подав до суду позовну заяву про розірвання шлюбу.

Оскільки вищевказане майно згідно вимог ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю сторін, а відповідач ОСОБА_3 відмовляється від поділу цього майна в добровільному порядку, позивач просила суд визнати 35/100 частин будинку АДРЕСА_3 об»єктом права спільної сумісної власності та визнати за нею право власності на ? його частину згідно вимог ст.70 СК України.

Крім того, позивач просила визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, державний номерний знак НОМЕР_1, укладений 03.11.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як такий, що укладений без її згоди, та стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію належної їй ? частини у праві власності на автомобіль в розмірі 199 350 грн. При визначенні розміру грошової компенсації ОСОБА_2 посилалась на Звіт про оцінку майна, складений ДП «Європейський центр консалтингу та оцінки» від 17.12.2015 року, відповідно до якого приблизна ринкова вартість транспортного засобу - автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER, 2000 року випуску, станом на грудень 2015 року становить 398 700 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано 35/200 частин житлового будинку АДРЕСА_3 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 35/400 частин будинку АДРЕСА_3 як на частку у спільному сумісному майні подружжя.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 (нині д.н.з. НОМЕР_4), укладений 03.11.2015 року з ОСОБА_4

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції змінити, задовольнивши її вимоги, викладені у позовній заяві.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 липня 2000 року по 15 березня 2016 року.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, 18.12.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 35/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться в АДРЕСА_3. Згідно договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 18.12.2004 року, посвідченого державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області ОСОБА_6 та зареєстрованому в реєстрі за № 1-6611, в користування покупця перейшли приміщення житлового будинку та надвірні будівлі: веранда площею 9,6 кв.м; веранда площею 6,1 кв.м.; житлова кімната площею 10,7 кв.м.; житлова кімната площею 15,9 кв.м.; житлова кімната площею 5,9 кв.м.; житлова кімната площею 9,6 кв.м., ванна площею 3,9 кв.м.; кухня площею 8,9 кв.м.; комора площею 1,1 кв.м.; два сараї площею: 6,85 кв.м. та 2,49 кв.м.; два навіси площею 5,9 кв.м. та 3,6 кв.м.; туалет; погріб; свердловина; колодязь; дві зливні ями; частина огорожі (а.с.14-15, 17-22).

Договір купівлі-продажу зареєстровано в Державному реєстрі правочинів від 21.12.2004 року за № 381179. Право власності відповідача ОСОБА_3 на нерухоме майно зареєстровано Ірпінським бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером 2192512 від 23.12.2004 року (а.с.16, 24).

Крім того, в травні 2015 року сторони, перебуваючи у шлюбі, за спільні кошти придбали автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER, державний номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, який було зареєстровано за ОСОБА_3

03 листопада 2015 року відповідач без згоди позивача продав автомобіль ОСОБА_4 за 140 000 грн. Згідно з Довідкою-рахунком серії ААЕ 428388 транспортний засіб -автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER, кузов № НОМЕР_2, на даний час зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 та йому присвоєно державний номерний знак НОМЕР_5.

Також встановлено, що на момент укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 07 липня 2000 року шлюбу, відповідач мав на праві власності 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської райдержадміністрації м. Києва 13.06.1994 року. Інша 1/2 частка вказаної квартири належала матері відповідача.

Після смерті матері, яка померла 15.08.2002 року, відповідач ОСОБА_3 прийняв спадщину і отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 27.11.2003 року за реєстровим номером 4-2104, зареєстроване Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 22.06.2004 року за № 1863.

10 вересня 2004 року ОСОБА_3 продав належну йому квартиру АДРЕСА_2 за 12 500 грн. на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу МорозовоюС.В. 10.09.2004 року та зареєстрованого в реєстрі за № 10833.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині поділу будинку, суд першої інстанції виходив з того, що об»єктом спільної сумісної власності сторін, що підлягає поділу, є не 35/100, а 35/200 частин будинку, оскільки ОСОБА_3 в купівлю вищевказаної частини будинку було вкладено особисті кошти, отримані від продажу належної йому на праві особистої власності квартири АДРЕСА_2, в розмірі 12 500 грн. Щодо поділу автомобіля, то суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, відмовив у стягненні грошової компенсації, зазначивши, що грошові кошти, отримані від його продажу, були витрачені відповідачем на потреби сім»ї.

Однак, з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із вимогами ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а у випадку, коли дружина та чоловік не домовилися між собою про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.п. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути:

квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на

них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими

зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором), або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 в придбання 35/100 частин будинку АДРЕСА_3 було вкладено особисті кошти, отримані від продажу належної йому на праві особистої власності квартири АДРЕСА_2 в розмірі 12 500 грн., ґрунтується виключно на тому факті, що дані обставини в судовому засіданні не заперечувалися позивачем ОСОБА_2, як стороною.

Однак при розгляді її апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 заперечила дані обставини, зазначивши, що вона не визнає факт вкладення в придбання 35/100 частин будинку особистих коштів ОСОБА_3

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що пояснення сторони по справі джерелом доказів не являються, а в якості свідка позивач ОСОБА_2 в суді першої інстанції допитана не була, зважаючи на відсутність в справі будь-яких доказів, які б підтверджували, що відповідачем ОСОБА_3 отримані від продажу у вересні 2004 року належної йому квартири АДРЕСА_2 грошові кошти в розмірі 12 500 грн. були вкладені у придбання в грудні 2004 року 35/100 частин будинку АДРЕСА_3 Київської області, помилковим є висновок суду першої інстанції про визнання об»єктом спільної сумісної власності сторін та поділ між ними 35/200, а не 35/100 частин будинку, набутих ними під час шлюбу.

Оскільки 35/100 частин будинку АДРЕСА_3 Київської області набуті сторонами, як подружжям, за час шлюбу, дане майно є їхньою спільною сумісною власністю і при його поділі слід виходити з положень ч. 1 ст. 70 СК України, відповідно до якої при поділі майна, що є спільною сумісною власністю, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Враховуючи викладене, вимоги ОСОБА_2 про визнання 35/100 частин будинку АДРЕСА_3 об»єктом спільної сумісної власності та їх поділ шляхом визнання за нею права власності на 35/200 його частин (1/2 від 35/100), підлягають до задоволення, як такі, що відповідають діючому сімейному законодавству та підтверджуються матеріалами справи.

Обгрунтованими є і вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та його поділ шляхом стягнення грошової компенсації, що вбачається з наступного.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Оскільки відповідач по справі розпорядився автомобілем TOYOTA LAND CRUISER, який є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, без згоди позивача по справі, договір про відчуження автомобіля, який є цінним майном, укладений 03.11.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підлягає визнанню недійсним у відповідності до положень ст. 65 СК України.

Способом поділу автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, який є неподільною річчю, ОСОБА_2 в своїй заяві визначила стягнення на її користь грошової компенсації із залишенням автомобіля у володінні ОСОБА_3, і колегія суддів погоджується з таким способом поділу, оскільки він відповідає положенням ст. 71 СК України.

При вирішенні питання про розмір грошової компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів бере до уваги Звіт про оцінку майна, складений ДП «Європейський центр консалтингу та оцінки» від 17.12.2015 року, відповідно до якого приблизна ринкова вартість транспортного засобу - автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER, 2000 року випуску, станом на грудень 2015 року становить 398 700 грн. (том 1, а.с.26-45).

Оскільки дійсна вартість автомобіля на час розгляду справи згідно наданого позивачем звіту становить 398 700 грн., розмір грошової компенсації ? частини у праві власності на автомобіль, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 199 350 грн. (398 700 : 2).

Посилання суду першої інстанції на те, що отримані від продажу автомобіля грошові кошти були витрачені відповідачем на потреби сім»ї, не підтверджені жодними доказами та є такими, що не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з підстав, передбачених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням по справі нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати 35/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за АДРЕСА_3 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 35/200 частин будинку з відповідною частиною надвірних будівель за АДРЕСА_3.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, укладений 03.11.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості її частини у праві власності на автомобіль в розмірі 199 350 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :