Ухвала суду № 58531706, 07.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2016 р. м. Київ К/800/25098/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Бухтіярової І.О.,

Приходько І.В.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представника КП „Франківськводоекотехпром" - Назарука І.В.,

представника ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області -

Григоріва В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі № 809/2563/14 за адміністративним позовом Комунального підприємства „Івано-Франківськводоекотехпром" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області,

про скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2014 року Комунальне підприємство „Івано-Франківськводоекотехпром" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень: № 0014551501 від 04.07.2014, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 510379, 12 грн.; № 0014561501 від 04.07.2014, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 37819, 85 грн. та податкової вимоги № 4491-25 від 21.07.2014 про сплату податкової заборгованості.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

20 січня 2015 року постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0014551501, № 0014561501 від 04.07.2014 та податкова вимога ДПІ № 4491-25 від 21.07.2014 скасовані.

Задовольняючи позов, суди зазначили, що податковим органом не були враховані строки, визначені договорами про розстрочення податкового зобов'язання, що призвело до невірного визначення штрафних санкцій.

Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 18.06.2014 ДПІ була здійснена камеральна перевірка податкової звітності з податку на додану вартість позивача та складено акт щодо порушення вимог п. 50.1 ст. 50, п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України.

4 липня 2014 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0014551501, яким застосовано до Підприємства штраф у розмірі 510379, 12 грн.; № 0014561501, яким застосовано штраф у розмірі 37819, 85 грн. у зв'язку з порушення граничних строків сплати суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість.

21 липня 2014 року ДПІ прийняла податкову вимогу № 4491-25 щодо сплати Підприємством податкової заборгованості у розмірі 229798, 06 грн.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Суди встановили, що Підприємство надіслало ДПІ податкову декларацію за січень 2013 року, яка 20.02.2013 була отримана податковим органом, відповідно до якої сума податку на додану вартість становила 512714 грн.

26 лютого 2013 року Підприємство сплатило податок на додану вартість у розмірі 217714 грн., а на суму 295000 грн. був укладений договір щодо розстрочення податкового зобов'язання.

20 березня 2013 року Підприємство подало ДПІ податкову декларацію за лютий 2013 року, відповідно до якої сума податку на додану вартість становила 485995 грн.

28 березня 2013 року Підприємство сплатило податок на додану вартість у розмірі 190995 грн., а на суму 295000 грн. був укладений договір щодо розстрочення податкового зобов'язання.

11 березня 2013 року Підприємством були подані до ДПІ уточнюючі розрахунки, згідно яких були донараховані податкові зобов'язання на суму 108899 грн. та нарахований штраф у розмірі 62245 грн., які були того ж дня Підприємством сплачені.

22 квітня 2013 року Підприємством були подані до ДПІ уточнюючі розрахунки за січень 2013 року, відповідно до яких з Підприємства було знято податкове зобов'язання у розмірі 1549 грн. та нараховане податкове зобов'язання за лютий 2013 року на суму 1343, 40 грн.

17 травня 2013 року Підприємство подало до ДПІ уточнюючий розрахунок, згідно якого було збільшене податкове зобов'язання на суму 800 грн. і нарахований штраф на суму 24 грн., оплата здійснена того ж дня.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пп. 17.1.5 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом.

25.01.2013 ДПІ укладено договір №1 від 25.01.2013 про розстрочення податкового боргу позивача на загальну суму 2290645, 33 грн. терміном з 25.02.2013 по 25.12.2013 рівнозначними частинами.

Суди встановили, що згідно договорів про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), змін та доповнень до них: № 19-151/1 від 25.01.2013, № 19-151/30 від 04.03.2013, № 19-151/41 від 04.04.2013 податковий орган надав Підприємству розстрочення (відстрочення) сплати грошових зобов'язань (податкового боргу).

Суми розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) зазначені у обліковій картці з податку на додану вартість.

У відповідності до змін та доповнень до договору про розстрочення податкового боргу №19-151/1-2 від 06.06.2013 ДПІ та платник вирішили перенести терміни сплати частки розстроченого податкового боргу на 06.06.2013 з 25.06.2013, з 25.07.2013, з 23.08.2013, з 25.09.2013, з 25.10.2013, з 25.11.2013, з 25.12.2013.

Відповідно до рішення про перенесення раніше визначених термінів розстрочення податкового боргу від 26.04.2013 перенесено термін сплати визначений у договорі №19-151/1 від 25.01.2013 з 25.04.2013 на 30.05.2013.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зазначена норма, як випливає з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення встановленого Податковим кодексом України строку сплати узгодженого податкового зобов'язання.

Отже, незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник після фактичного погашення боргу повинен сплатити суму штрафу у розмірі, який залежить від терміну прострочення.

Норма пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України поширюється також і на випадки, коли погашення податкового боргу відбулося в примусовому порядку, на підставі рішення суду, ухваленого згідно з пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України.

Зазначене пояснюється тим, що передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).

Враховуючи наведене, розстрочення виконання судового рішення, застосоване судом, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Обставини, які зумовлюють застосування штрафу, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов'язання з простроченням строків, передбачених Податковим кодексом України, а не строків, визначених судом у порядку розстрочення виконання судового рішення згідно зі статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України. Судове рішення не може встановити інших строків сплати узгодженого податкового зобов'язання порівняно з тими, що визначені нормами Податкового кодексу України. Тому судове рішення щодо стягнення податкового боргу (про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу або про надання дозволу на реалізацію майна, що знаходиться в податковій заставі) ухвалюється в тому разі, коли податковий борг наявний, тобто узгоджені грошові зобов'язання не були своєчасно сплачені.

Розстрочення суми податкового боргу не змінює обсягу податкового обов'язку платника податків боржника (у тому числі суми податкового боргу, а також розміру штрафу за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання), оскільки суд не наділений відповідними повноваженнями.

Обсяг податкового обов'язку, а також відповідальність за його невиконання визначається виключно нормами податкового законодавства, у тому числі пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Факт дотримання при цьому строків сплати, не впливає на порушення строків сплати узгоджених грошових зобов'язань, визначених Податковим кодексом України, і не може нівелювати правове значення останніх.

Правопорушення, відповідальність за яке встановлена пунктом 126.1 статті 126.1 Податкового кодексу України, полягає в несвоєчасній сплаті суми узгодженого грошового зобов'язання.

Відповідне порушення є вчиненим у момент збігу передбаченого податковим законодавством строку сплати узгодженого, але не сплаченого платником податків грошового зобов'язання, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів).

У свою чергу, розстрочення податкового боргу не впливає на факт вчинення правопорушення, оскільки воно є вчиненим до моменту відповідного розстрочення, а тому розстрочення виконання не змінює обсягу відповідальності платника податків (не зменшує і не збільшує).

Відповідна правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2014 року у справі № 21-279а14 за позовом комунального підприємства „Міський водоканал" до державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Пунктом 100.1 статті 100 ПК України передбачена можливість перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 100.2 статті 100 ПК України платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

В пункті 100.8 статті 100 ПК України закріплено, що рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку: стосовно загальнодержавних податків та зборів - керівником контролюючого органу (його заступником); стосовно місцевих податків і зборів - керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Пунктом 100.13 статті 100 ПК України передбачено, що порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

На реалізацію наведеної бланкетної норми Податкового кодексу України Міністерством доходів і зборів України 10.10.2013 видано наказ №574 „Про затвердження Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за № 1853/24385 (далі по тексту - Порядок №574).

В пункті 1.4 названого Порядку закріплено, що визначення сум грошових зобов'язань (податкового боргу), що підлягають розстроченню (відстроченню), здійснюється за даними автоматизованої інформаційної системи, що ведеться органами державної податкової служби.

Пунктом 1.9 Порядку №574 передбачено, що строк дії розстрочення (відстрочення) податкового боргу починається з дати прийняття органом державної податкової служби рішення про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) та закінчується датою, зазначеною у договорі про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу), за винятком випадків дострокового погашення такого податкового боргу.

Відповідно до пункту 3.5 розділу ІІІ Порядку №574 не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття або отримання рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) орган державної податкової служби за місцем обліку платника податків (або за місцем обліку його грошового зобов'язання (податкового боргу)) укладає з цим платником договір про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу).

Строк дії договору починається з дати його підписання.

Також, пунктом 3.8 Порядку №574 закріплено, що якщо договір про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) укладається пізніше дня прийняття рішення про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу), то таке рішення є підставою для ненарахування: пені, нарахованої за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов'язання, сума якого підлягає розстроченню (відстроченню), за період з початку дії розстрочення (відстрочення) до дати підписання договору; штрафу, нарахованого за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов'язання, самостійно визначеного платником податків, за період з початку дії розстрочення (відстрочення) до дати підписання договору.

Відповідно до пункту 3.9 Порядку №574 на розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу).

Як встановлено судами, підставою для нарахування штрафу стало саме непроведення позивачем сплати узгодженого грошового зобов'язання у строки, визначені Податковим кодексом України.

20.03.2013 позивачем подано декларацію за лютий місяць 2013 року де нараховано зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 485995 грн., що підтверджується карткою платника податків.

Відповідно наведених вище положень Порядку №574 штрафні санкції не нараховуються тільки у разі прийняття рішення про розстрочення (відстрочення) саме з дати прийняття такого рішення.

Тільки у разі прийняття рішення про розстрочення (відстрочення) сплати грошового зобов'язання до настання строку, визначеного для його сплати, тобто до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, підстави для застосування штрафу згідно зі статтею 126 ПК України будуть відсутні.

Судами під час розгляду адміністративної справи не була надана належна правова оцінка всім обставинам справи, зокрема, сумі податкового зобов'язання задекларованого позивачем, яка набула статусу податкового боргу та сплачувалась частинами із простроченням.

Не з'ясувавши також причин несплати позивачем узгодженої суми зобов'язання, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими застосовано до платника податків штрафи.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року скасувати.

Адміністративну справу № 809/2563/14 направити на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: Сірош М.В.

Бухтіярова І.О.

Приходько І.В.