Ухвала суду № 58531697, 22.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2016 року м. Київ К/9991/21962/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Лосєва А.М., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012

у справі № 2а-10006/10/1070 Київського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпол" (далі - ТОВ "Алюпол")

до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012, позов ТОВ "Алюпол" задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення ДПІ від 09.11.2010 № 0000712300/0 та форми "В1" від 09.11.2010 № 0000722300/0, якими товариству визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 1 376 223,00 грн. та зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2008 року, квітень, травень та липень 2009 року на 221 714,00 грн.

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Алюпол" відмовити.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, ДПІ прийнято на підставі акта від 22.10.2010 № 645/23-33283810 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Алюпол" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2010», якою виявлено, зокрема, порушення товариством підпункту 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (втратив чинність з 01.01.2011 у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 168/97-ВР): завищено суму бюджетного відшкодування за серпень 2008 року, квітень, травень та липень 2009 року на 221 714,00 грн. та занижено суму ПДВ за серпень 2008 року, жовтень 2008 року, січень, лютий, квітень, червень 2009 року на 917 482,00 грн.

До зазначеного порушення, за висновком ДПІ, призвело те, що ТОВ "Алюпол" завищило податковий кредит на 1 360 834,00 грн., оскільки безпідставно включило до його складу ПДВ в сумі 913 584,00 грн. у складі ціни за придбані товари (послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат та які під час перевірки виключені зі складу валових витрат, оскільки ці товари (послуги) використані при виробництві продукції, яка була реалізована за ціною, яка нижче собівартості продукції; неправомірно задекларовано податковий кредит у серпні 2008 року, квітні, травні та липні 2009 року в загальній сумі 447 248,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних у попередніх податкових періодах.

Як встановлено у судовому процесі, ДПІ виключено зі складу податкового кредиту у податковому обліку ТОВ «Алюпол» ПДВ в сумі 913 584,00 грн., сплачений у складі ціни матеріальних ресурсів та послуг, використаних в подальшому при виробництві продукції (виробництво алюмінію, металевих виробів, лиття легких металів), яка реалізовувалась покупцям за ціною, нижчою за собівартість виробництва цієї продукції. Саме з обставинами щодо реалізації продукції за ціною нижче собівартості ДПІ обґрунтовує висновок, що товари (послуги), придбані для виробництва зазначеної вище продукції не були використані товариством у господарській діяльності.

За визначенням пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (втратив чинність з 01.04.2011, за виключенням деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 334/94-ВР) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

За змістом вищевказаних норм зв'язок витрат платника податків із цілями господарської діяльності, а отже і спрямованість витрат на отримання прибутку, покращення певних показників господарської діяльності є однією з основоположних ознак, які дозволяють віднести в податковому обліку такі витрати до складу валових витрат, як і суми ПДВ у ціні придбаних товарів (послуг) до податкового кредиту. Однак, прибутковість кожної окремої господарської операції не може вважатись вихідним критерієм класифікації витрат платника податку на такі, що пов'язані із його господарською діяльністю, та не пов'язані з останньою. Отримання збитків від господарської операції або певного виду господарської діяльності може бути викликано об'єктивними обставинами, які не залежали від платника податків; сама лише збитковість господарської діяльності, обумовлена такими обставинами, не може бути підставою для зменшення суми податкового кредиту зокрема.

Визнаючи неправомірним донарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ за основним платежем у сумі 917 482,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 458741,00 грн. (податкове повідомлення - рішення ДПІ форми "Р" від 09.11.2010 № 0000712300/0), суди виходили з того, що реалізація продукції позивачем за цінами нижче собівартості була обумовлена зниженням обсягу замовлень на продукцію товариства у період з 01.04.2008 по 31.06.2010, що і призвело до збитковості його господарської діяльності. ДПІ не наводить доводів щодо реалізації ТОВ "Алюпол" продукції пов'язаним особам за цінами, які нижче собівартості виробництва продукції та не спростовує доводи позивача щодо використання у виробництві продукції запасів товарно-матеріальних цінностей, придбаних раніше по ринковій ціні.

Обґрунтованим є і висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкового повідомлення-рішення ДПІ форми "В1" від 09.11.2010 № 0000722300/0 про зменшення ТОВ "Алюпол" суми бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларованої за серпень 2008 року, квітень, травень та липень 2009 року, на загальну суму 221 714,00 грн.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Ця норма встановлює імперативний припис, у відповідності з яким списання грошових коштів на оплату товару (послуг) та/або відвантаження товару (надання послуг) дає право на податковий кредит при підтвердженні суми ПДВ, сплаченого (нарахованого) у ціні товару (послуги), податковою накладною, виписаною платником цього податку відповідно до встановлених законом вимог. При підтвердженні на момент перевірки позивачем суми податкового кредиту податковими накладними, дати виписування яких приходяться на більш рані податкові звітні періоди (з інтервалом один-два податкові звітні періоди) суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, зробивши висновок про відсутність законних підстав для виключення цієї суми з податкового кредиту та зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларованих позивачем за вище вказані податкові звітні періоди.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність цих висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.А. Усенко

Судді А.М. Лосєв

І.Я. Олендер