Ухвала суду № 58530349, 21.06.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/3980/15

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

при секретарі - Осавуляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2015 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - Первомайської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 вересня 2015 року №0012831702 про збільшення грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб», рішення від 18 вересня 2015 року №0012841702 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимоги від 01 вересня 2015 року №Ф-0011881702 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч положенням Податкового кодексу України не врахував до складу загального оподатковуваного доходу витрати на проживання в готелях під час відряджень, пов'язаних з пошуком потенціальних покупців на товар (свинокомплексів, вузлів і агрегатів до свинокомплексів), вартість паливно-мастильних матеріалів, придбаних для заправки транспортного засобу, на якому здійснювались поїздки, пов'язані з відрядженнями в період січня-квітня 2014 року. А також неправомірно визначив розмір недоїмки зі сплати єдиного внеску, обчислення якого позивачем в 2014 році проводилися на підставі даних річної декларації з урахуванням мінімального розміру страхового внеску.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

У серпні 2015 року відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача.

В результаті перевірки складено акт № 504/172/НОМЕР_1 від 01 вересня 2015 року згідно якого встановлено порушення позивачем:

- п.177.2, 177.4 ст. 177 ПК України щодо заниження чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік, що призвело до нарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 4 714,99 грн.;

- п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 11 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі також - Закон № 2464) і п.п. 4.1.1 п. 4.1, п.п. 4.3.1 п. 4.3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09 вересня 2013 року № 455, щодо неутримання єдиного внеску за 2014 рік у сумі 20 904,36 грн.

Перевіркою виявлено завищення позивачем суми витрат за 2014 рік частині витрат на поливно-мастильні матеріали(21 429,53 грн.) та проживання готелях(10 004,00 грн.), що пов'язані, за твердженням позивача, з відрядженнями в період з січня по квітень 2014 року, метою яких був пошук потенціальних покупців на товар.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2015 року №0012831702 на суму 7 072,59 грн., у тому числі: 4 717,99 грн. основного зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб і 2 357,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

- вимогу про сплату боргу з єдиного внеску №Ф-001188170201 від 01 вересня 2015 року на суму 20 904,36 грн.,

- рішення № НОМЕР_2 від 18 вересня 2015 року, яким застосував до позивача штрафні санкції в сумі 1 045,22 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач необґрунтовано включив до витрат вартості придбаного пального та проживання в готелях, оскільки вказані витрати не пов'язані з господарською діяльністю суб'єкта господарювання, а також з того, що сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок, повинна бути розрахована за кожен місяць, у якому такий дохід отримано, а не за підсумками року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України (норми ПК України наведено у редакції, що діяла в 2014 році) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Приписами п.177.4 ст.177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що в період з січня по квітень 2014 року позивач здійснював неодноразові поїздки до ПП "Веп-Агро-Люкс", СТОВ "Сидорівський Бровар", НАК "Украгролізинг", ПАП "Агропродсервіс", ПП "Масар-Агро", ТОВ "Промфінінбестгруп", ВАТ "Чолівське" (республіка Молдова) з метою взаємної співпраці з даними підприємствами в подальшому. В результаті чого, позивач поніс матеріальні затрати які підтверджені первинними документами, а саме: посвідченнями на відрядження позивача з січня по квітень 2014 року; чеками на придбання пального; рахунками на проживання в готелях; та інше.

Однак, з наданих позивачем на підтвердження правомірності включення затрат для здійснення господарських відносин з його контрагентами первинних документів не можливо встановити шлях пересування автотранспортом по регіонам і встановити витрати бензину, оскільки відсутні будь-які дані про час прибуття та час вибуття в подорожніх листах.

До того ж, в матеріалах справи відсутні будь-які докази підтвердження господарських операцій між позивачем та вищезазначеними суб'єктами господарювання.

Відповідно до обставин справи та згідно вищезазначених норм законодавства колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки позивачем не надано належних доказів здійснення господарських взаємовідносин між ним та його контрагентами згідно яких позивач поніс документально підтвердженими витратами, то ці витрати не можуть бути пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З тих же підстав ставиться під сумнів правомірність включення до витрат витрати на проживання в готелях, оскільки вказані витрати не пов'язані з господарською діяльністю суб'єкта господарювання.

Щодо вимоги про скасування податкового рішення №0012841702 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги №Ф-0011881702 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ( далі по тексту Закон №2464-VI) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно із п. 2, ч. 1, ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платники єдиного внеску визначені ст. 4 Закону № 2464-VI. Зокрема, до них відносяться фізичні особи - підприємці, втому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно із п. 1, ч. 2, ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. При цьому, ч. 8, ст. 9 Закону № 2464-VI встановлено базовий звітний період - календарний місяць. Відповідно до ч. 8, ст. 9 цього ж Закону, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Відповідно до п. 6.3. Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - Інструкція), затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України 27 вересня 2010 року № 21-5, у випадках, передбачених підпунктами "б" та/або "в" цього пункту, вимога надсилається платникам, зазначеним у підпунктах 2.1.3 та 2.1.4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Підпунктом 2 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 (у редакції, що діяла в 2014 р.) передбачено, що для фізичних осіб-підприємців єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Згідно ч.3 зазначеної статті нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Як передбачено Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (яка була чинною в 2014 р.), з 01 жовтня 2011 року максимальна величина бази нарахування єдиного внеску дорівнювала сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.п. 1 п. 4.1 Інструкції єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до Закону сплачуються із зазначених сум.

При цьому, згідно п.п. 1 п. 4.3 Інструкції обчислення єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців здійснюється щомісяця на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Обов'язок платників податків вести в установленому порядку облік доходів і витрат передбачено п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 ПК України. Відповідно до п. 177.10 ст. 177 ПК України підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів та витрат.

Форма та порядок ведення Книги обліку доходів і витрат для фізичних осіб-підприємців, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, передбачені Порядком, затвердженим наказом Міндоходів України від 16 вересня 2013 року № 481.

Відповідно до п. 5-6 зазначеного вище Порядку записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід. Серед іншого, у Книзі обліку доходів і витрат відображаються сума доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, а також сума чистого оподатковуваного доходу.

Висновок відповідача про заниження позивачем суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок, ґрунтується на даних Книги обліку доходів і витрат позивача, а також декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.

З поданої відповідачем порівняльної таблиці (додаток № 4 до акту перевірки), вбачається, що у травні-серпні та листопаді-грудні 2014 року позивач мав дохід, з якого сплачував єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску, а не 34,7 % як передбачено законодавством.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного, сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок, має бути розрахована за кожен місяць, у якому такий дохід отримано, а не за підсумками року.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про правомірність донарахування позивачу єдиного внеску за 2014 рік у сумі 20 904,36 грн. та відповідно штрафних санкцій в розмірі 1 045,22 грн., на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону №2464.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; ст. 198; ст. 202; ст.205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв