Постанова № 58500733, 09.06.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2016 р. № 820/1262/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 12.02.2016 № 0000361501, № 0000351501, № 0000321502, № 0000331502, № 0000341502.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єктів владних повноважень, що викладені в актах перевірок, а тому підлягають скасуванню.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача, Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, письмових заперечень проти позову до суду не надав.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін у письмовому провадженні, оскільки відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, визначені цією статтею, і прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутні потреби заслухати свідка чи експерта.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно до вимог статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що фахівцями відповідача на підставі наказу № 2 від 13.01.2016, згідно з п.п. 20.1.1 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 № 2755-VI, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства з питання своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, збору за спеціальне використання води, екологічному податку.

Результати перевірки викладені в акті №22/1502/24673063 від 27.01.2016 (а.с. 23-29).

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено:

- порушення п. 50.1 ст. 50, п. 57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України від 02.12.2010 із змінами та доповненнями, в результаті чого Ізюмським комунальним виробничим водопровідно-каналізаційним підприємством несвоєчасно перераховано узгоджені податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 197820,00 грн за період липень 2014 року - жовтень 2015 року;

- порушення п. 57.1 ст. 57, п. 328.4 ст. 328, п. 257.5 ст. 257 Податкового кодексу України від 02.12.2010 із змінами та доповненнями, в результаті чого Ізюмським комунальним виробничим водопровідно-каналізаційним підприємством несвоєчасно перераховано узгоджені податкові зобов'язання по збору за спеціальне використання води за рік 2012 в сумі 44066,59 грн, за 1 квартал 2013 року в сумі 39397,30 грн;

- порушення п. 57.1 ст. 57, п. 250.2 ст. 250 Податкового кодексу України від 02.12.2010 із змінами та доповненнями, в результаті чого Ізюмським комунальним виробничим водопровідно-каналізаційним підприємством несвоєчасно перераховано узгоджені податкові зобов'язання по екологічному податку в сумі 4253,29 грн за ІІІ квартал 2011 року та ІІ квартал 2015 року.

На підставі зазначених висновків контролюючим органом прийняті податкові повідомлення - рішення від 12.02.2016 № 0000361501, № 0000351501, № 0000321502, № 0000331502, № 0000341502 (а.с. 30, 31, 33, 35, 36).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Суд не може погодитись з правомірністю проведення документальної перевірки позивача, з огляду на наступне.

28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII та Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII, норми яких встановлюють обмеження щодо проведення перевірок суб'єктів господарювання контролюючими органами.

Відповідно до Закону №76 (п.8 розділу ІІІ "Прикінцеві положення") установлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня-червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

В свою чергу, Законом №71 (п.3 розділу ІІ "Прикінцеві положення") визначено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібно-роздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Таким чином, у 2015 та 2016 роках органи Державної фіскальної служби України можуть проводити перевірки суб'єктів господарювання, не залежно від їх виду, за наявності однієї з таких обставин:

у разі, якщо обсяг доходу суб'єкта господарювання перевищує 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік;

за наявності дозволу Кабінету Міністрів України, судового рішення або постанови прокурора або слідчого, прийнятою в межах кримінального провадження.

З наданої до матеріалів справи декларації з податку на прибуток підприємства за 2015 рік, судом встановлено, що обсяг доходу позивача становить 17803353 грн, тобто не перевищує законодавчо визначені 20 млн. грн., а отже на момент проведення перевірки 27.01.2016 на позивача поширювалась дія мораторію на проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України.

Доказів наявності рішення суду та/або рішення прийнятого в рамках кримінально процесуального законодавства представником відповідача до суду не надано, так саме як і не надано дозволу Кабінету Міністрів України на проведення камеральної перевірки позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно в період дії мораторію на проведення перевірок проведено документальну невиїзну перевірку позивача без наявності підстав, з якими законодавець пов'язує можливість проведення перевірок під час дії відповідного мораторію.

Суд зазначає, що оскільки відповідачем протиправно проведено документальну перевірку позивача, то висновки такої перевірки не можуть бути покладені в основу для прийняття податкових повідомлень - рішень чи інших рішень контролюючого органу.

Крім того, судом встановлено, що підприємство - позивач є - комунальним виробничим водопровідно-каналізаційним підприємством, за статутом здійснює діяльність в сфері забезпечення надійної експлуатації комунальних систем, а саме - водопостачання та водовідведення м. Ізюм та Ізюмського району.

Погашення заборгованості Позивача по податку на додану вартість відбулося за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетами для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах, як-то було передбачено пунктом 24 статті 14 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16 січня 2014 року № 719-VII та пунктом 16 статті 14 Закону України "Про державний бюджет України 2015 рік" від 28.12.2014 № 80-VIII, в порядку передбаченому Постановою Кабінету міністрів України від 29.01.2014 № 30 "Деякі питання надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" та Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 375 "Питання погашення у 2015 році заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню" із застосуванням механізму, визначеного Законом України від 26.06.2005 № 2711 "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості став які передбачено вище зазначеними Постановами КМУ договір про організацію взаєморозрахунків.

Так, позивачем з метою погашення заборгованості з ПДВ протягом 2014-2015 років укладено договір №89/21 від 05.12.2014 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30, відповідно до умов якого Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство перерахував до спеціального фонду державного бюджету кошти для погашення податкового боргу (з урахуванням штрафних санкцій та пені), в тому числі дострокового погашення реструктуризованої або розстроченої (відстроченої) заборгованості з податку на додану вартість.

Згідно підпункту 2 пункту 9 зазначеного договору сторони зобов'язались не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Судом встановлено, що позивачем на виконання договору №89/21 від 05.12.2014 з метою погашення заборгованості з ПДВ, до Ізюмського УДКСУ надано платіжне доручення №4 від 17.12.2014 на перерахування до бюджету 483327,32 грн в рахунок погашення податкового боргу по ПДВ.

Крім того, позивачем укладено договір №1/21 від 15.07.2015 про організацію взаєморозрахунків, згідно якого Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство перерахував до спеціального фонду державного бюджету кошти для погашення податкового боргу (з урахуванням штрафних санкцій та пені), в тому числі дострокового погашення реструктуризованої або розстроченої (відстроченої) заборгованості з податку на додану вартість.

Згідно підпункту 2 пункту 9 зазначеного договору сторони зобов'язались не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Позивачем на виконання договору №1/21 від 15.07.2015 з метою погашення заборгованості з ПДВ, до Ізюмського УДКСУ надано платіжне доручення №1 від 31.07.2015 на перерахування до бюджету 1514102,37 грн в рахунок погашення податкового боргу по ПДВ. 31 липня 2015 року платіжне доручення на суму 1 514 102 грн. 37 коп. було виконано.

Також, позивачем укладено договір №66з/21 від 09.12.2015 про організацію взаєморозрахунків, згідно якого Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство перерахував до спеціального фонду державного бюджету кошти для погашення податкового боргу (з урахуванням штрафних санкцій та пені), в тому числі дострокового погашення реструктуризованої або розстроченої (відстроченої) заборгованості з податку на додану вартість.

Згідно підпункту 2 пункту 9 зазначеного договору сторони зобов'язались не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Позивачем на виконання договору №66з/21 від 09.12.2015 з метою погашення заборгованості з ПДВ, до Ізюмського УДКСУ надано платіжне доручення №2 від 24.12.2015 на перерахування до бюджету 649942,95 грн в рахунок погашення податкового боргу по ПДВ. 25.12.2015 року платіжне доручення на суму 649942 грн. 37 коп. було виконано.

Таким чином, договірні зобов'язання виконанні в повному обсязі, належним чином, без порушення їх умов з боку позивача.

Суд зазначає, що в розрахунку штрафної санкції з податку на додану вартість доданого до податкових повідомлень-рішень №0000361501 від 12.02.2016 та №0000351501 від 12.02.2016 зазначено наступні дати перерахування коштів на погашення заборгованості з ПДВ: 26.12.2014, 31.07.2015, 25.12.2015, що відповідає датам перерахування коштів на погашення заборгованості з ПДВ згідно укладених договорів про організацію взаєморозрахунків.

Таким чином, погашення заборгованості позивача по податку на додану вартість відбулося за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетами для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах, як то було передбачено Законами України: "Про державний бюджет України на 2014 рік", в порядку встановленому Постановою Кабінету міністрів України від 29.01.2014 № 30 врегульовано "Деякі питання надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування", "Про державний бюджет України на 2015 рік", в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 375 "Питання погашення у 2015 році заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню", із застосуванням механізму, визначеного Законом України від 26.06.2005 № 2711 "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" визначено, що саме цей Закон регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу; дія цього закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також на інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

Згідно з підпунктом 7.1.1 пункту 7.1, абз.4 п.7.4 статті 7 вищезазначеного Закону у разі наявності рівних сум заборгованості, що підтверджені за встановленим порядком, дозволяється проведення взаєморозрахунків на умовах, визначених цим законом за участю бюджетів усіх рівнів лише на суму заборгованості, що виникла з причин невиконання зобов'язань з оплати енергоносіїв державними та комунальними підприємствами, у тому числі через невідповідність тарифів на електричну, теплову енергію та газ, що спожиті такими підприємствами, вартості товарів, робіт, послуг, які вони реалізовували, виконували або надавали в межах своєї господарської діяльності, за умовами, що величина такої вартості визначалася або встановлювалася органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Підпунктом 4.1.4 п.4.1 ст. 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, внаслідок чого рішення приймається на користь платника податків.

Судом встановлено, що позивачем погашено заборгованість зі сплати ПДВ на підставі договорів про проведення взаєморозрахунку відповідно до механізму погашення податкової заборгованості за рахунок субвенції з бюджету, а тому відсутні підстави для застосування до позивача вимог ст.57 та ст.126 Податкового кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства та задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000032100 від 14.07.2015, № 0000092100/10925/2 від 14.07.2015, № 0000542200 від 14.07.2015, № 0000022100 від 14.07.2015, № 0000082100/10925 від 14.07.2015, № 0001162201 від 30.07.2015, № 0001152201 від 30.07.2015.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Р.В. Мельников