Ухвала суду № 58496061, 15.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Головачова Я.В., Поліщук Н.В.

при секретарі: Литвиненко Р.С.

за участю осіб:

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

представника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О.О.

представника заінтересованих осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за поданням головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_12 у виконавчому провадженні №49420175 про визначення та виділ частки майна, що є спільною сумісною власністю по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу в порядку регресу,-

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24.11.2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про стягнення боргу в порядку регресу задоволено та стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 25 174 163, 39 грн. боргу, 1 762 930,15 грн. 3% річних від суми основного боргу та 3654,01 грн. судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19.05.2015 року заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.11.2014 року в частині стягнення 3% річних скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в цій частині, в решті заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.11.2014 року залишено без змін. Виконавчий лист, виданий на підставі зазначеного рішення суду перебуває на стадії виконання у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Справа №757/17997/14-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/8806/2016Головуючий у суді першої інстанції : К.О.МоскаленкоДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. ПоливачУ січні 2016 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_12 звернувся до суду з поданням про визначення та виділ частки ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності подружжя (з урахуванням заяви про доповнення до подання а.с. 90 т.2), а саме: житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 1308,3 кв.м., посилаючись на те, що рішення суду боржником не виконується у добровільному порядку, але з наявних документів встановлено, що боржник ОСОБА_4 з 14.12.1990 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, за якою зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно. Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_12 зазначав, що проведеними виконавчими діями було встановлено, що зазначене нерухоме майно є єдиним майном, яке належить боржнику і за рахунок якого можливо виконати рішення суду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_12 у виконавчому провадженні №49420175 про визначення та виділ частки майна, що є спільною сумісною власністю по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу в порядку регресу.

Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити подання державного виконавця про визначення частки боржника - ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Стягувач вважає, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, які регулюють підстави, умови та порядок визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки право державного виконавця на звернення до суду із зазначеним поданням регулюється ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 379 ЦПК України. Також стверджує про помилковість висновків суду про те, що необхідно виділити частку боржника у спільному майні у натурі, оскільки ст.379 ЦПК України передбачено визначення судом частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами за поданням державного виконавця без виділу частки в натурі.

У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити з викладених підстав.

Представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал О.О. (зі слів якого державний виконавець ОСОБА_12 звільнився з роботи) апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити. Зазначивши, що іншого способу стягнути з боржника заборгованості не має, оскільки в нього відсутнє інше майно, за рахунок якого можливо виконати рішення суду.

Представник заінтересованих осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, зазначивши, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, вона постановлена з додержанням вимог закону, а тому не може бути скасована.

Колегія суддів, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення до суду із зазначеним поданням державний виконавець вказав відсутність будь-якого іншого майна у боржника, але боржник ОСОБА_4 має у власності нерухоме майно - земельні ділянки у Київській області, а подання державного виконавця не містить даних про можливість виділу в натурі частки із спільного майна, зазначеного у поданні. При цьому суд першої інстанції встановив, що між сторонами наявний спір, що підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону з огляду на наступне.

Так, відповідно до частин 5 та 6 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Порядок визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, встановлено ст.379 ЦПК України.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 19 листопада 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_12 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа за №757/17997/14-ц, виданого 11.11.2015 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 25 174 863, 39 грн. боргу та судового збору у розмірі 3654,01 грн.

Зобов'язання за вказаним виконавчим листом ОСОБА_4 не виконав.

19.11.2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_12 винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника ОСОБА_4

15.12.2015 року до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява представника стягувача про накладення арешту на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 у червні 2014 року зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 1308,3 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 387340580000.

Так, положеннями ст.371 ЦК України визначено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

Аналіз положень ст.ст.366, 371-372 ЦК України, ст.379 ЦПК України дає можливість встановити, що суд не просто визначає частку майна боржника у спільному майні, а саме виділяє частину майна в натурі з метою подальшого звернення стягнення на цю частину, що відповідно до ст.372 ЦПК України має наслідком припинення права спільної сумісної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 заперечує проти виділення в натурі частки ОСОБА_4 із майна, а саме: житлового будинку №27 по вулиці Пирятинській у м.Києві, загальною площею 1308,3 кв.м.

Зазначене знайшло своє підтвердження і в поясненнях представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, наданих у судовому засіданні, який зазначив, що ОСОБА_5 заперечує проти визначення та виділення частки боржника із майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 для забезпечення виконання заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.11.2014 року.

Крім того, колегія суддів бере до уваги і ту обставину, що власником спірного домоволодіння є ОСОБА_5, яка не є боржником за виконавчим провадженням. Відповідно до вимог закону, існують виключення щодо загального правила про те, що все майно придбане під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя (ст.60 СК України). Так, якщо майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали дружині (або чоловіку), воно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю дружини, чоловіка (п.3 ч.1, ч.7 ст.57 СК України).

Відповідно до ч.1 ст.73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Для того, щоб виділити в натурі частку боржника зі спільного сумісного майна (навіть якщо допустити, що боржнику реально належить Ѕ частка спірного домоволодіння) необхідний висновок експерта про те, що виділ частки боржника в натурі є можливим і необхідно мати запропоновані експертом варіанти такого виділу в натурі. Матеріали справи такого висновку фахівця не містять, не надано такого висновку і суду апеляційної інстанції, клопотань про призначення відповідної судової експертизи державним виконавцем та заінтересованими особами не заявлялось.

Колегія суддів бере також до уваги і те, що відповідно до довідки форми №3 (а.с. 19 т.3) у спірному будинку, крім ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано п'ятеро неповнолітніх дітей (дочка ОСОБА_11 є повнолітньою), інтереси яких мають бути врахованими при вирішенні питання щодо визначення та виділу частки боржника зі спільного сумісного майна. Зазначену обставину державний виконавець у поданні не згадує та будь яких міркувань з цього не висловлює.

Залишаючи без змін ухвалу суду, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості вирішувати зазначені питання в порядку позовного провадження, як про це зазначив суд першої інстанції у своїй ухвалі.

Крім зазначених вище обставин судом першої інстанції було встановлено, що у боржника ОСОБА_4 є у власності інше нерухоме майно - земельні ділянки. Як пояснила суду апеляційної інстанції представник стягувача - ОСОБА_2, ОСОБА_8 належать на праві власності земельні ділянки, які розташовані у Київській області та які перебувають під іпотекою, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Але, суду першої інстанції не було надано доказів того, які саме земельні ділянки перебувають в іпотеці та не було надано доказів ставлення іпотеко держателя (ПАТ «Дельта Банк») до звернення стягнення на земельні ділянки за зобов'язаннями ОСОБА_4 перед стягувачем ОСОБА_1 Лист ПАТ «Дельта Банк» був наданий лише суду апеляційної інстанції, але з нього не вбачається про які саме земельні ділянки йдеться у відповіді банку. Копію запиту державного виконавця суду надано не було.

Доводи ОСОБА_1 щодо наявності підстав для визначення та виділення частки боржника, не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги, оскільки не ґрунтуються на положеннях ст.ст. 366, 371 ЦК України, ч. 1 ст. 73 СК України якими визначено підстави та порядок виділу частки у спільному майні.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені. Висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення заявлених у поданні вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального права. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом дана неправильна оцінка доказам та невірно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення подання державного виконавця є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу постановлено з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків.

З врахуванням вищевикладеного, підстави для скасування оскаржуваної ухвали і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.2 ст.307, п.1 ч.1 ст. 312, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: