Ухвала суду № 58493331, 22.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5680/15 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

22 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Борисюк Л.П.,

Петрика І.Й.,

за участю секретаря Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Державна архітектурно-будівельна інспекція України звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просить зобов'язати відповідача знести за власний рахунок збудований об'єкт «Будівництво садового будинку та господарських споруд», розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою адміністративного позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції приймаючи оскаржувану постанову, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, вважав встановленими недоведені обставини справи, в результаті чого висновки суду не відповідають обставинам справи, і це призвело до прийняття судом невірного рішення, що відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24.09.2014 на адресу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області надійшло звернення гр. ОСОБА_4, в якому останній повідомив про початок виконання на сусідній земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3, будівельних робіт зі спорудження ангару.

З метою встановлення фактичних обставин справи та всебічного розгляду даного звернення на підставі направлення на проведення позапланової перевірки від 18.11.2014 №114.14/02 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області у присутності ОСОБА_3 проведена позапланова перевірка дотримання вимог містобудівного законодавства за адресою: АДРЕСА_1.

Перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 на власній земельній ділянці (державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.09.2006) за вказаною адресою, без отримання документу, що дає право на виконання будівельних робіт, виконав будівельні роботи з будівництва садового будинку з мансардою, вбиральні та на момент перевірки виконувались роботи з будівництва гаражу на фундаменті з металевих конструкцій розміром 5,0 х 12,08м., чим порушив ст. 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». Вказаний гараж розташований на відстані 2,3м від садового будинку НОМЕР_2 та 0,68 м. від огорожі між земельними ділянками.

За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 24.11.2014 та винесено припис від 24.11.2014 №С-2411/1 з вимогою усунути виявлені порушення в термін до 30.04.2015. Матеріали перевірки направлені ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку.

За виконання будівельних робіт, без документу, що дають право на виконання таких робіт, ОСОБА_3 на підставі акту перевірки від 24.11.2014,припису від 24.11.2014 та протоколу про адміністративне правопорушення від 24.11.2014 №1-Л-А-2411/1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 4250 грн., про що винесено постанову про адміністративне правопорушення від 02.12.2014 №А-0212/5.

Відповідачем 18.12.2014 подано до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єкт будівництва «Будівництво садового будинку та господарських споруд» за адресою: АДРЕСА_1 .

У свою чергу, Департаментом зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт № КС 062143560276 від 22.12.2014 та декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № КС 142143640555 від 30.12.2014.

Дані документи свідчать про те, що будівельні роботи на об'єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1 виконуються на підставі будівельного паспорту №233 від 31.05.2012, виданого відділом містобудування та архітектури Білоцерківської районної державної адміністрації.

На підставі направлення від 18.05.2015 № 406.15/02 позивачем проведено позапланову перевірку виконання відповідачем вимог припису від 24.11.2014 № С-2411/1.

Під час проведення даної перевірки встановлено, що будівельний паспорт №233 від 31.05.2012 відділом містобудування та архітектури Білоцерківської районної державної адміністрації не видавався.

ОСОБА_3 в зареєстрованому повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 22.12.2014 № КС 062143560276 та зареєстрованій декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 30.12.2014 № КС 142143640555 наведено недостовірні дані, а вказані дії призвели до невиконання вимог припису № С-2411/1 від 24.11.2014, що є порушенням ч.4 ст.41 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 02.07.2015 та винесено припис від 02.07.2015 № С-0207/7 з вимогою усунути виявлені порушення в термін до 01.09.2015.

За виявлені правопорушення у сфері містобудівної діяльності ОСОБА_3 притягнуто до відповідальності за ч.1 ст.188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про що винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення від 14.07.2015 №А-1407/1.

Наказами Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Київській області від 30.09.2015 № 173 «Про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 30.12.2014 № КС 142143640555» та від 16.11.2015 № 214 «Про скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 22.12.2014 № КС 062143560276 » реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 30.12.2014р. № КС 142143640555 та реєстрацію про повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 22.12.2014 № КС 062143560276 скасовано.

З врахуванням викладеного, позивачем подано позовну заяву про зобов'язання гр..ОСОБА_3 вчинити дії, а саме: зобов'язати гр. ОСОБА_3 знести за власний рахунок збудований об'єкт «Будівництво садового будинку та господарських споруд», розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом і можливий лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Враховуючи, що позивачем не надано доказів неможливості перебудови спірного об»єкта з врахуванням вимог ч.1 ст. 38 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" з метою усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб чи істотного порушення будівельних норм або іншого способу усунення виявлених порушень, а також доказів відмови відповідача від здійснення такої перебудови, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає правильним та погоджується з ним з огляду на наступне.

Відповідно статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 №687-XIV будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011 (далі по тексту - Закон № 3038-VI).

Як встановлено частиною першою статті 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

За змістом частини першої статті 34 Закону № 3038-VI щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт, замовник має право виконувати будівельні роботи після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю.

У свою чергу, частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом частин 2-5 цієї ж статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Наведеним положенням кореспондують приписи статті 38 Закону № 3038-VI, відповідно до частини першої якої у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Отже, звернення контролюючого органу до суду із позовом про знесення самочинного будівництва можливе лише за умови наявності дійсних істотних порушень вимог будівельних норм і правил, які призводять чи можуть призвести до порушення прав інших осіб та інтересів суспільства як крайній захід, коли використано всі передбачені законодавством України заходи, спрямовані на усунення порушень містобудівного законодавства.

Зі змісту наведених законодавчих приписів слідує, що для прийняття рішення про знесення об'єкта будівництва, слід обов'язково встановити наявність умов, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України, а саме: істотне відхилення від проекту; суперечність суспільним інтересам або порушення права інших осіб; істотного порушення будівельних норм і правил; неможливість проведення перебудови об'єкта з метою усунення порушень або відмова особи від її проведення.

При цьому, можливість знесення самочинного будівництва закон пов'язує саме з цими обставинами, а не з невиконанням припису.

Такі висновки суду відповідають позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України, викладеній у постанові Пленуму № 6 від 30 березня 2012 року, якою, зокрема встановлено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Пунктом 24 зазначеної постанови Пленуму передбачено, що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Відхилення від проекту забудови об'єкта нерухомості або від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкта (зокрема, відхилення у житловому будинку від внутрішнього планування зі збереженням чи незначним відхиленням від установленого проектом розміру житлової площі, незначна зміна його зовнішніх габаритів, місця розташування тощо), не можуть бути підставою для задоволення вимог про перебудову чи про знесення об'єкта нерухомості.

Натомість відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.

Таким чином, сам факт самочинного будівництва, якщо воно здійснюється забудовником на своїй земельній ділянці, не є підставою для ухвалення рішення про знесення самочинного будівництва.

Звертаючись до суду з відповідним позовом про знесення самочинного будівництва, Департамент повинен надати докази того, що будівельні роботи, виконані відповідачем, суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб, істотно порушують будівельні норми, а з огляду на приписи Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» надати також докази неможливості перебудови такого об'єкту з метою усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб чи істотного порушення будівельних норм.

Як вбачається з матеріалів справи, вимога про знесення відповідачем об'єкту «Будівництво садового будинку та господарських споруд», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 обґрунтовується позивачем виключно виконанням будівельних робіт без документу, що надає право на виконання будівельних робіт.

Судом встановлено, що спірний об'єкт будівництва побудовані відповідачем на належній йому на праві приватної власності земельній ділянці. Право власності на дану земельну ділянку посвідчується державним актом серії НОМЕР_3, виданим на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2006 року ВСТ №185695, площею 0,0422 га. Призначення даної земельної ділянки, згідно державного акту - ведення садівництва

Щодо твердження апелянта про неможливість проведення перебудови об'єктів самочинного будівництва, оскільки останні зведені без документа, який посвідчує право на виконання будівельних робіт, колегія суддів зазначає наступне.

Зведення об'єкту архітектури без дозволу відповідного контролюючого органу не свідчить про неможливість його перебудови, або усунення таких порушень іншим шляхом. Неможливість перебудови об'єкту самочинного будівництва закон пов'язує з істотними порушеннями будівельних норм та/або прав та інтересів інших осіб.

Зокрема, про неможливість перебудови може свідчити недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміна окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Однак, наведені обставини позивачем у ході перевірок не досліджувались.

Натомість, Перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 на власній земельній ділянці (державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.09.2006) за вказаною адресою, без отримання документу, що дає право на виконання будівельних робіт, виконав будівельні роботи з будівництва садового будинку з мансардою, вбиральні та на момент перевірки виконувались роботи з будівництва гаражу на фундаменті з металевих конструкцій розміром 5,0 х 12,08м., чим порушив ст. 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». Вказаний гараж розташований на відстані 2,3м від садового будинку НОМЕР_2 та 0,68 м. від огорожі між земельними ділянками.

Однак, позивачем не підтверджено належними доказами заподіяння шкоди суспільним інтересам чи іншим особам вказаним самочинним будівництвом, з урахуванням того, що відповідні об'єкти вцілому знаходяться на земельній ділянці, яка належить відповідачеві на праві приватної власності.

Крім того, як слідує зі змісту статті 376 Цивільного кодексу України вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для здійснення перебудови, а також повноваження щодо зобов'язання суб'єктів містобудівної діяльності здійснити перебудову належать до компетенції відповідного суду.

Одночасно з цим, за приписами пункту 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України № 6 від 30 березня 2012 року, відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.

При цьому, як встановлено під час розгляду справи, позивач не звертався до суду з позовом до відповідача про зобов'язання ОСОБА_3 провести перебудову згідно до вимог частини четвертої та сьомої статті 376 Цивільного кодексу України.

Отже, приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що усунення порушень містобудівного законодавства можливо виключно шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва або доказів неможливості реконструювати його відповідним чином, вимоги про знесення є передчасними.

За нормами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У частині третій вказаної статті закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Такий критерій як прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення відображає принцип пропорційності (адекватності). Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що:

1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідають цілям, яких заплановано досягти;

2) якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей;

3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка б могла настати за відсутності такого рішення чи дії;

4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Публічно-правовий характер діяльності Департаменту спрямований на забезпечення принципу законності у сфері містобудування. Однак, досягатися він повинен не за рахунок порушення чи створення загрози порушення інших охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач всупереч законодавчо передбаченого принципу пропорційності намагається застосувати до відповідача такий захід впливу, що очевидно не відповідає балансу між несприятливими наслідками та цілями, на досягнення яких спрямована вимога про знесення самочинного будівництва.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 22.06.2016.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: Л.П. Борисюк

І.Й. Петрик

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.