Постанова № 58490924, 14.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2016 р. Справа№ 910/29513/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача-1: не з'явивився;

від відповідача-2: не з'явивився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016

у справі № 910/29513/15 (головуючий суддя Борисенко І.І.)

за позовом ОСОБА_2

до Публічного акціонерного товариства „Універсал Банк"

Публічного акціонерного товариства „Жашківське автотранспортне підприємство-17141"

про про визнання договору про надання кредитних послуг недійсними

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Генерального договору про надання кредитних послуг від 20.03.2008 №BL 2920 з додатковими угодами № BL 2920/KL-1 від 20.03.2008р. №BL3182/2920/K-1 від 08.04.2008 укладеного між Публічним акціонерним товариством „Універсал Банк" та Публічним акціонерним товариством „Жашківське автотранспортне підприємство-17141".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що діями товариства порушуються його права та законні інтереси як учасника товариства.

Позивач зазначає, що внаслідок майбутнього відчуження активів, товариство не зможе використовувати майно у господарській діяльності, а він, як учасник товариства недоотримає прибутки від діяльності, з урахуванням цього, він як учасник Публічного акціонерного товариства „Жашківське автотранспортне підприємство-17141" звернувся з позовом не в інтересах товариства, а саме до товариства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 у справі №910/29513/15 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до 1) Публічного акціонерного товариства „Універсал Банк" та 2) Публічного акціонерного товариства „Жашківське автотранспортне підприємство-17141" про визнання договору про надання кредитних послуг недійсними відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 у справі № 910/29513/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення було прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки при розгляді справи судом першої інстанції було порушено загальні принципи судочинства, без належного з'ясування та обговорення всіх обставин.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу ОСОБА_2 у справі №910/29513/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 апеляційна скарга ОСОБА_2 була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 910/29513/15 на 24.05.2016.

В судовому засіданні, призначеному на 24.05.2016, позивач та представник відповідача-2 надали пояснення по справі. Повноважний представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 розгляд апеляційної скарги було відкладено до 14.06.2016.

10.06.2016 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли пояснення до апеляційної скарги, в яких він обґрунтовує апеляційні вимоги, які колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.06.2016 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції не законним та необґрунтованим, просив його скасувати повністю та прийняти по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання 14.06.2016 не з'явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, направленням на адресу відповідачів копії вищезазначених ухвал. Вказані ухвали (які були надіслані учасникам рекомендованим листом на адресу їх місцезнаходження згідно відомостей ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також відповідно інформації, зазначеної в апеляційній скарзі) повернулися до суду з поміткою: „про отримання".

Так, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму)визначає, що в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Належною адресою є адреса, яка повідомлена суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Разом з цим, пункт 3.12. Постанови Пленуму зазначає, що неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідачів, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Окремо слід зазначити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

На забезпечення виконання зобов'язань за Генеральним договором та Додатковими угодами до нього 20.03.2008 між Відповідачами було укладено Договір іпотеки нерухомого майна, за яким Публічне акціонерне товариство „Жашківське автотранспортне підприємство-17141" передало в іпотеку комплекс, загальною площею 2976,5 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 та належить Іпотекодавцю на праві власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Жашківської міської ради Черкаської області 16.06.2006 року, на підставі рішення від 29.05.2006 №142.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним Генеральний договір про надання кредитних послуг від 20.03.2008 №BL 2920 з додатковими угодами № BL 2920/KL-1 від 20.03.2008 №BL3182/2920/K-1 від 08.04.2008; обґрунтована дана вимога тим, що позивач як учасник товариства звернувся з позовом не в інтересах товариства, а саме до товариства, оскільки діями товариства порушуються його права та законні інтереси як учасника товариства внаслідок майбутнього відчуження активів, товариство не зможе використовувати майно у господарській діяльності, а він недоотримає прибутки від діяльності.

Позивач в позовній заяві та апеляційній скарзі зазначає, що Банк знав та повинен був знати про обмеження повноважень Генерального директора АТП ОСОБА_3, оскільки Протокол загальних зборів акціонерів ВАТ „Жашківське АТП 17141" від 23.05.2007, Протокол №7 Засідання Наглядової ради ВАТ „Жашківське АТП 17141" від 20.12.2007, Протокол №8 Засідання Наглядової ради ВАТ „Жашківське АТП 17141" від 21.03.2008, Протокол №11 Засідання Наглядової ради ВАТ „Жашківське АТП 17141" від 19.06.2008 було підроблено. Крім того, вказує, що з боку ПАТ „Жашківське автотранспортне підприємство-17141" не здійснювалось часткового погашення по кредитах, а тому правочин ніяким чином не міг бути схвалений Позивачем, а рішення про укладання Генерального договору та додаткових угод до нього приймалося неповноважним складом Наглядової ради в порушення прав та законних інтересів учасника, який володіє 60% статутного капіталу АТП.

З матеріалів справи вбачається, що укладаючи вищезгадані договори громадянин ОСОБА_3 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності. Оскільки за змістом п.п. 2 п.10.4 Статуту АТП, зареєстрованого 11.02.2008 за № НОМЕР_1, Генеральний директор приймає рішення про укладання правочинів на суму до 500 000 гривень.; п.п.3 п.10.4 Статуту розпоряджається коштами та майном товариства в межах, визначених Статутом; господарські угоди, вартість яких перевищує зазначену граничну межу, укладаються за умови попереднього погодження їх з Наглядовою радою товариства (п.п.2 п.9.4 Статуту).

Відповідно до частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною 1 та 3 ст. 1 Закону України „Про господарські товариства" визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний капітал якої поділений на частки між учасниками. До господарських товариств належать акціонерні товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України „Про господарські товариства" Акціонерним визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.

Статтею 4 ЗУ „Про господарські товариства" Акціонерне товариство створюється і діє на підставі Статуту. Згідно з статтею 10 Закону України „Про господарські товариства" та ст. 116 ЦК України учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, одержувати інформацію про діяльність товариства тощо. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (ст. 190 ЦК України). Статтею 3 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2001 визначено, що майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від пр' власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (пр володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Згідно з частиною 3 статті 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).

Згідно з статтею 203 ЦК України (у редакції, чинній на момент вчинення правочину) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 3 статті 92 ЦК України визначено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Проте як вбачається зі змісту нової редакції Статуту АТП яка була зареєстрована в Жашківській РДА на підставі Протоколу №1 Загальних зборів акціонерів АТП від 23.05.2006 - 11.02.2008 до майнових прав відносять: 1) речові права; 2) виключні права на результати інтелектуальної діяльності; 3) корпоративні права; 4) зобов'язальні права (вимоги).

За таких обставин корпоративні права (як права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарського товариства, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарським товариством, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даного товариства та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами) є майновими правами.

Так, згідно з ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України, корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Частиною 3 ст. 167 Господарського кодексу України встановлено, що під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

З наявного в матеріалах справи протоколу №7 від 20.12.2007 вбачається, що членами наглядової ради було вирішено надати повноваження ОСОБА_3 укласти договір про надання кредитних послуг на суму не більше 150 000 доларів США під 14% річних. Проте 20.03.2008 між банком та відповідачем-1 було підписано Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2920 на суму 240 000 доларів США під ефективну процентну ставку 15,35 % річних та Договір Іпотеки до цього договору. Крім того у той же день було підписано ще додаткову угоду на суму 150 000 доларів США., а повноваження на підписання останніх 90 000 доларів США. ОСОБА_3 було додано лише 21.03.2008 протоколом №8

Відповідно до частини 5 статті 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність" банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Таким чином слід дійти висновку, що з огляду на обов'язкову перевірку банком повноважень осіб, які підписують кредитні договори, договори застави, Банк за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень голови правління на підписання спірних договорів, оскільки таке обмеження міститься безпосередньо у статуті позивача, який надавався співробітникам банку, останній не був позбавлений права співставити рішення загальних зборів акціонерів, витяг з цього рішенця та протоколи наглядової ради.

Отже, Банк, на виконання ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність", мав можливість визначити відсутність у ОСОБА_3, який на той час був головою правління, відсутність повноважень на підписання спірних договорів.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що банк не міг не знати щодо обмеження повноважень представника юридичної особи, що відповідає вимогам п. 42 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 № 13.

Крім того колегія суддів зазначає, що вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 19.11.2013 було засуджено колишнього Генерального директора АТП ОСОБА_3 за скоєння злочинів, предбачених ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358 та ч.3 ст. 190 КК України.

Даним вироком було встановлено факт фальсифікації громадянином ОСОБА_3 протоколів Наглядової ради №7 від 20.12.2007, № 8 від 21.03.2008, № 11 від 19.06.2008, та визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.222 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за надання службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації банкам та ч. 3 ст. 358 КК України, яка передбачає відповідальність за підроблення та використання офіційних документів.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 14.03.2013 в свою чергу було визнано недійсним вищезгадані Протокол загальних зборів акціонерів АТП, нову редакцію Статуту АТП та рішення Наглядової ради на отримання кредиту та підписання договору іпотеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені

Відповідно до частини другої ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень відповідний суд згідно з процесуальним законодавством, відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 „Про незалежність судової влади".

Крім того з матеріалів справи вбачається, що спірний договір від імені АТП підписував громадянин ОСОБА_3, проте без зазначення його посади з посиланням лише на статут підприємства, зареєстрованим Жашківською РДА на підставі протоколу № 1 Загальних зборів акціонерів АТП від 23.05.2006-11.02.2008. Тоді як, відповідно до норм чинного законодавства Загальні збори мають проводитися не рідше одного разу на рік.

Таким чином, якщо договір прямо містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, що в свою чергу свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом у частині відповідних повноважень.

З наявного в матеріалах справи вироку вбачається, що директор відділення Банку ОСОБА_4, який підписав спірний договір, підтвердив, що крім ОСОБА_3 в Банк ніхто не приходив. Всі позначки на копіях паспортів членів Наглядової ради сфальсифіковані. Банк знав про порушення і навмисне не звернув увагу на невідповідність всіх установчих документів АТП.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність" банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. З огляду на обов'язкову перевірку банком повноважень осіб, які підписують кредитні договори. Банк за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень ОСОБА_3 на підписання спірного договору, оскільки таке обмеження міститься безпосередньо у статуті позивача, який надавався Банку, останній не був позбавлений права співставити рішення загальних зборів акціонерів, витяг з цього рішення та протоколи наглядової ради.

Таким чином, Банк, за умови виконання ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність", мав беззаперечні можливості визначити відсутність у ОСОБА_3 повноважень на підписання спірного договору, тим більше 19.12.2007.

Також факт перевищення повноважень генеральним директором АТП зафіксований в постанові Київського апеляційного господарського суду у справі № 5011-35/15336-2012 від 11.12.2013.

Проте, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, вищенаведених вимог чинного законодавства не дотримався та допустив порушення норм матеріального права, що, в свою чергу, позбавило права позивача на захист своїх прав та законних інтересів, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що господарським судом повно досліджувалися матеріали справи.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Тобто незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

Враховуючи викладене слід дійти висновку, що підписуючи спірні договори ОСОБА_3 діяв без належних повноважень всупереч Статуту та законним інтересам позивача як учасника АТП із часткою у статутному капіталі 60,0 %.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням положень п.п. 10.4.2, 10.4.3 Статуту, зважаючи на частку позивача у статутному фонді товариства (60 %), дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Згідно з статтею 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо: 1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів; 2) справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду; 3) господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу; 6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 „Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 по справі № 910/29513/16 підлягає скасуванню повністю.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду переглянула спір в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України і вважає, що позов та апеляційна скарга ОСОБА_2 є обґрунтованими і в зв'язку з цим підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 у справі № 910/29513/15 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 у справі № 910/29513/15 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2920 з додатковими угодами №BL2920/KL-1 від 20.03.2008 та №BL3182/2920/K-1 від 08.04.2008.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Універсал Банк" (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) на користь ОСОБА_2 (ОСОБА_2) (АДРЕСА_1) 1 378,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Видати наказ.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Універсал Банк" (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) на користь ОСОБА_2 (ОСОБА_2) (АДРЕСА_1) 1 339,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/29513/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська