Рішення № 58489993, 15.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2016Справа №910/7155/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства «ІНГ Банк Україна»

До: Приватного акціонерного товариства «Датагруп»

Про стягнення 2 551 145,55 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

від позивача: Гришко С.Ю. - по дов., Величко К.С. - по дов.

від відповідача: Матросов О.О. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «ІНГ Банк Україна» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Датагруп» (далі - відповідач) про стягнення 4 486 472,34 грн., з яких:

- заборгованість за Договором № 11/017 від 25.08.11. (зі змінами та доповненнями) про надання фінансових послуг в розмірі 4 373 432,26 грн., яка складається з двох сум платежу в розмірі 2 186 716,13 грн. та 2 186 716,13 грн., які відповідач повинен був сплатити позивачу не пізніше 29.02.16. та не пізніше 31.03.16., та які за твердженням позивача відповідачем сплачені не були, що зумовило направлення Публічним акціонерним товариством «ІНГ Банк Україна» повідомлення про настання випадку невиконання з вимогою негайного погашення зазначених сум;

- 113 040,08 грн. неустойки за несплату в належний термін будь-якої суми за Договором № 11/017 від 25.08.2011р. (зі змінами та доповненнями) про надання фінансових послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2016р. порушено провадження у справі № 910/7155/16 та призначено її до розгляду на 12.05.2016р.

26.04.2016р. позивачем через відділ діловодства суду було подано заяву про вжиття на підставі ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на розрахунковому рахунку, відкритому у позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2016р. відмовлено Публічному акціонерному товариству «ІНГ Банк Україна» в задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

12.05.2016р. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі

Відповідачем в судовому засіданні 12.05.2016. було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти стягнення неустойки заперечує та просить суд припинити провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 12.05.2016р. позивачем на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство «ІНГ Банк Україна» вказує на те, що оскільки під час розгляду даної справи відповідач 20.04.2016р. оплатив заборгованість в розмірі 4 373 432,26 грн., то стягненню з Приватного акціонерного товариства «Датагруп» на користь позивача підлягає лише неустойка в розмірі 113 040,08 грн.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог було прийнято судом в судовому засіданні 12.05.2016р., внаслідок чого має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Крім того, в судовому засіданні 12.05.2016р. позивачем було подано заяву, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача на свою користь 212 436 203,72 грн., а саме: 212 323 163,64 грн. несплаченої суми за Договором № 11/017 від 25.08.2011р. та 113 040,08 грн. неустойки.

Розгляд зазначеної заяви судом було відкладено до наступного судового засідання.

В судовому засіданні 12.05.16. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 31.05.2016р., про що сторони були повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 31.05.2016р. позивачем підтримано подану ним 12.05.2016р. заяву.

Відповідач в судовому засіданні 31.05.2016р. проти задоволення заяви заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 31.05.16. заяву позивача про збільшення позовних вимог та зміну предмету позову, ухвалою від 31.05.2016р. судом було відмовлено в її прийнятті.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 31.05.2016р. було оголошено перерву до 09.06.2016р.

Ухвалою від 02.06.2016р. господарським судом повернуто Публічному акціонерному товариству «ІНГ Банк Україна» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 139 402 грн. 91 коп., сплачений платіжним дорученням № 28619900 від 11.05.2016р.

09.06.2016р. відповідачем подано через відділ діловодства пояснення по суті спору а також подано заяву про зменшення неустойки.

Представником позивача у судовому засіданні 09.06.2016р. подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій заявник просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в розмірі 2 343 750 грн. та пеню в сумі 207 395,55 грн.

Відповідачем заявлено усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для ознайомлення з матеріалами справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 09.06.2016р. оголошено перерву до 15.06.2016р.

Під час розгляду спору у судовому засіданні 15.06.2016р. представником позивача було підтримано позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 09.06.2016р.

У судовому засіданні 15.06.2016р. представником відповідача надано заперечення з приводу заяви позивача про збільшення позовних вимог, що була подана 09.06.2016р.

У судовому засіданні 15.06.2016р. судом розглянуто заяву позивача від 09.06.2016р. про збільшення позовних вимог. З приводу означеної заяви суд зазначає наступне.

За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Одночасно, відповідно до п.3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Враховуючи, що заява Публічного акціонерного товариства «ІНГ Банк Україна» від 09.06.2016р. відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України остання прийнята господарським судом.

У судовому засіданні 15.06.2016р. позивачем було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для надання сторонам можливості мирно врегулювати спір.

Представником відповідача означене клопотання було підтримано.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи огляду на наступне.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Статтею 69 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, господарський суд зазначає, що суд може відкладати розгляд справи у межах строків, що визначені ст.69 Господарського процесуального кодексу України. Справа №910/7155/16 розглядається судом з 18.04.2016р., а отже, подальше відкладенні судового засідання може призвести до порушення приписів ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, заявником всупереч приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів вчинення дій щодо мирного врегулювання спору. До того ж, розгляд справи неодноразово відкладався, а отже, у позивача та відповідача було більш ніж достатньо часу для врегулювання спору.

Отже, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відсутності підстав його задоволення.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.06.2016р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, дослідивши всі представлені докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, 25.08.2011р. між Публічним акціонерним товариством «ІНГ Банк Україна» (банк) та Приватним акціонерним товариством «Датагруп» (клієнт) було укладено договір №11/017 про надання фінансових послуг.

29.11.2013р. сторонами досягнуто згоди, що оскільки клієнт і банк уклали договір про надання фінансових послуг №11/017 від 25.08.2011р. (кредитний договір), відповідно до якого банк надав кредити клієнту, непогашена загальна сума за яким становить 13 403 531,92 грн., у зв'язку з реструктуризацією заборгованості клієнта, договір №11/017 від 25.08.2011р. підлягає викладенню в новій редакції.

Відповідно до п.1.1 договору №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.) датою погашення кредиту є останній робочий день відповідного календарного місяця, у який має бути сплачена сума погашення на зменшення заборгованості за основною сумою боргу за договором.

Згідно п.2.1 договору №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.) клієнт визнає та підтверджує, що кредити, надані клієнту банком до дати підписання договору від 29.11.2013р. загальною сумою 13 403 531,92 грн. залишаються непогашеними на дату внесення зміну до договору.

Клієнт сплачує банку відсотки стосовно кредитів за відсотковою ставкою (п.7.1 договору №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.).

За умовами п.21.2 договору №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.) останній діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за договором або до іншої дати, в яку цей договір буде припинено відповідно до його умов.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №11/017 від 25.08.2011р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм статей 1054-10571 Цивільного кодексу України, а в частині, що не суперечить вказаним нормам та умовам договору, регулюється ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.

Наразі, господарським судом прийнято до уваги, що Публічним акціонерним товариством «ІНГ Банк Україна» було виконано свої зобов'язання за договором №11/017 від 25.08.2011р. в частині надання Приватному акціонерному товариству «Датагруп» кредитних коштів, несплачений залишок яких у відповідності до п.2.1 договору №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.) станом на момент внесення змін до правочину становив 13 403 531,92 грн.

При цьому, господарським судом також враховано, що відповідачем протягом розгляду справи жодних заперечень з приводу належного виконання заявником своїх обов'язків за спірним правочином висловлено не було, факту отримання від банку грошових коштів не спростовано.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вже вказувалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п.6.1 договору №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.) клієнт зобов'язаний погасити заборгованість за основною сумою боргу згідно наступного: в сумах, що дорівнюють сумам погашення - відповідні дати погашення; решта заборгованості -в останній день строку зобов'язання.

Сума погашення означає суми платежу на зменшення заборгованості за основною сумою боргу за договором на відповідну дату погашення. У п.1.1 договору №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.) контрагентами погоджено графік зменшення кредитної заборгованості.

У доповненнях №2 від 13.01.2015р. сторонами досягнуто згоди, в тому числі, щодо зміни графіку зменшення кредитної заборгованості.

У доповненнях №4 від 24.06.2016р. контрагентами також змінено графік погашення кредитного боргу, та, зокрема, визначено, що лютому 2016р. клієнтом повинно бути сплачено 2 186 716,13 грн., у березні 2016р. - 2 186 716,13 грн. та у травні 2016р. - 2 343 750 грн.

Відповідно до п.1.1 договору №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.) датою погашення є останній робочий день відповідного календарного місяця, у який має бути сплачена сума погашення на зменшення заборгованості за основною сумою боргу.

Тобто, виходячи з наведеного вище, з огляду на зміст доповнень №4 від 24.06.2016р. до спірного правочину, суд дійшов висновку, що останньою дато погашення за лютий 2016р. було 29.02.2016р., за березень 2016р. - 31.03.2016р. та за травень - 31.05.2016р.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем своєчасно грошові зобов'язання за договором №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.) в частині внесення суми погашення за лютий, березень та травень 2016р.

Зокрема, відповідно до наявних в матеріалах справи меморіальних ордерів суму погашення за лютий та березень 2016р. відповідачем було сплачено лише 20.04.2016р.

Наразі, обставини щодо внесення суми погашення за лютий та березень 2016р. саме 20.04.2016р. було підтверджено представниками обох сторін.

Одночасно, грошові кошти в сумі 2 343 750 грн., в якості погашення за травень 2016р. відповідачем так і не було внесено, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в означеному вище розмірі, яка і заявлена до стягнення Публічним акціонерним товариством «ІНГ Банк Україна».

Відповідачем протягом розгляду справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів внесення суми погашення за травень 2016р. в сумі 2 343 750 грн. надано не було.

За таких обставин, з огляду на все вищенаведене, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ІНГ Банк Україна» до Приватного акціонерного товариства «Датагруп» в частині стягнення боргу в сумі 2 343 750 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 207 395,55 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.14.1 договору №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.) в разі несплати клієнтом в належний термін будь-якої суми за цим договором, банк має право стягнути з клієнта неустойку, нараховану на прострочену суму за період з дати, коли відповідна сума належала до погашення, та до дати фактичної оплати за подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Неустойка нараховується від дати настання випадку невиконання до фактичної дати платежу або фактичної дати виправлення такого випадку невиконання. (п.14.2 №11/017 від 25.08.2011р. (в редакції від 29.11.2013р.).

З огляду на порушення відповідачем строків внесення суми погашення за лютий, березень та травень 2016р. позивачем було нараховано неустойку на загальну суму 207 395,55 грн., зокрема, за період з 29.02.2016р. по 20.04.2016р. нараховано пеню в сумі 134 070,80 грн., за період з 31.03.2016р. до 20.04.2016р. - на суму 52 576,80 грн. та за період з 31.05.2016р. по 09.06.2016р. на суму 20 747,95 грн.

Проте, за висновками суду, наведений позивачем розрахунок є помилковим. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Як встановлено судом, заявником було невірно визначено початок періоду нарахування неустойки. Зокрема, за порушення строку внесення платежу за лютий 2016р., позивачем визначено початок періоду нарахування з 29.02.2016р., тоді як фактично цей день був останнім строком виконання відповідачем грошового зобов'язання, а отже, право на нарахування неустойки виникло лише на наступний день. Аналогічної помилки заявник припустився і при визначенні інших періодів.

Крім того, слід зазначити, що у відповідності до п.1.9 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Як зазначалось вище, суми погашення за лютий та березень 2016р. відповідачем було фактично здійснено 20.04.2016р., а отже, нарахування неустойки за вказаний день є безпідставним.

Після здійснення власного перерахунку, господарський суд дійшов висновку, що правомірним та обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки на загальну суму 202 137,84 грн.

Як зазначалось вище, Приватним акціонерним товариством «Датагруп» подано заяву про зменшення на підставі ст.83 Господарського процесуального кодексу України пені.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач посилався на те, оскільки у межах кримінального провадження було накладено арешт на грошові кошти Приватного акціонерного товариства «Датагруп», в тому числі, що розміщені на рахунках, відкритих в Публічному акціонерному товаристві «ІНГ Банк Україна», відповідач був позбавлений можливості своєчасно внести суми погашення кредитної заборгованості за лютий та березень 2016р. Одночасно, відповідачем наголошено, що у подальшому окрім тіла кредиту клієнтом було сплачено банку і проценти за користування кредитними коштами, що, на думку вказаного учасника судового процесу, свідчить про отримання заявником певного прибутку та виключає можливість понесення ним збитків внаслідок інфляційних процесів.

Враховуючи всі фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що твердження відповідача про наявність підстав для зменшення неустойки є доказово необґрунтованими та юридично неспроможними, внаслідок чого заява Приватного акціонерного товариства «Датагруп» підлягає залишенню без задоволення. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Аналогічну позицію наведено у п.2.4 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Пунктом 3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Наразі, господарський суд зазначає, що відповідачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що в рамках кримінального провадження було накладено арешт на всі грошові кошти Приватного акціонерного товариства «Датагруп» та відсутність у останнього реальної можливості виконати свої грошові зобов'язання перед позивачем за рахунок іншого майна.

До того ж, за твердженнями відповідача, арешт на його кошти було накладено ухвалою від 10.02.2016р. Печерського районного суду міста Києва, тобто, у відповідача була можливість попередити банк про вказані обставини та вирішити питання щодо відстрочення сплати суми погашення.

Одночасно, посилання відповідача на сплату у подальшому процентів за користування кредитом ніяким чином не нівелює обов'язку останнього сплатити неустойку. У даному випадку суд зазначає, що Приватним акціонерним товариством «Датагруп» безпідставно ототожнено розуміння правової природи процентів за користування кредитними коштами та неустойки, як заходу відповідальності. Крім того, сплата відсотків за користування кредитом ніяким чином не виключає можливості понесення збитків внаслідок інфляційних процесів.

У даному випадку, судом також прийнято до уваги, що при вирішенні питання про зменшення неустойки на підставі ст.83 Господарського процесуального кодексу України суд повинен враховувати інтереси обох сторін.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Отже, порушення грошового зобов'язання на суму, що фактично перевищувала 4 млн. грн. дійсно впливало на господарську діяльність Публічного акціонерного товариства «ІНГ Банк Україна» та очікувані від її здійснення результати.

Крім того, за висновками суду, розмір неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, є сорозмірним з розміром невиконаного останнім у строк грошового зобов'язання.

За таких обставин, приймаючи все вищенаведене у сукупності, враховуючи принципи добросовісності та справедливості, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх підстав для зменшення пені, що підлягає стягненню з відповідача, та відмову в задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Датагруп» про зменшення неустойки.

З приводу розподілення судових витрат за наслідками розгляду справи суд зазначає наступне.

За приписами ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в тому числі, в разі зменшення розміру позовних вимог.

У заяві б/н від 09.06.2016р. позивачем було також заявлено клопотання про повернення надлишково сплаченого судового збору.

Статтею 4 вказаного Закону України встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2016р. становить 1378 грн.

За приписами ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5% від ціни позову.

Отже, при заявленні позову про стягнення з відповідача грошових кошів в сумі 2 551 145,55 грн. позивачем повинно було бути сплачено судовий збір в розмірі 38 267, 18 грн.

Як встановлено судом, при звернені до суду з розглядуваним позовом позивачем було внесено до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 67 297, 09 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 28470684 від 06.04.2016р.

Отже, на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку із зменшенням позовних вимог, судовий збір у розмірі 29029,91 грн., сплачений Публічним акціонерним товариством «ІНГ Банк Україна» на підставі платіжного доручення №28470684 від 06.04.2016р., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 38 188, 32 грн. згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача. Судовий збір в розмірі 78, 86 грн. залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Датагруп» (03057, м.Київ, вул.Смоленська, будинок 31-33, ЄДРПОУ 31720260) на користь Публічного акціонерного товариства «ІНГ Банк Україна» (04070, м.Київ, вул.Спаська, будинок 30-А, ЄДРПОУ 21684818) заборгованість в розмірі 2 343 750 (два мільйоні триста сорок три тисячі сімсот п'ятдесят) грн., пеню в сумі 202 137 (двісті дві тисячі сто тридцять сім) грн. 84 коп. та судовий збір в сумі 38 188 (тридцять вісім тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 32 коп.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Повернути Публічному акціонерному товариству «ІНГ Банк Україна» (04070, м.Київ, вул.Спаська, будинок 30-А, ЄДРПОУ 21684818) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 29029 (двадцять дев'ять тисяч двадцять дев'ять) грн. 91 коп., сплачений на підставі платіжного доручення №28470684 від 06.04.2016р.

5.Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.06.2016р.

Суддя Т.М. Ващенко