Рішення № 58480474, 22.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/5876/14-ц 22-ц/774/1115/К/16

Справа № 214/5876/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження №22-ц/774/1115/К/16 суддя Ковтун Н.Г.

Категорія 27 (ІV) Доповідач Михайлів Л.В..

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Михайлів Л.В.,

суддів: Барильської А.П., Ляховської І.Є.,

секретар: Євтодій К.С.

за участю: позивача - ОСОБА_1 та її представника адвоката ОСОБА_2,

представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (надалі ПАТ «Альфа-Банк»), про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним. Позовні вимоги мотивувала тим, що 01 лютого 2014 року між нею та ПАТ «Альфа Банк» укладено кредитний договір № 401580573, згідно умов якого їй надано споживчий кредит для оплати товару (металопластикових конструкцій), що був вказаний в специфікації № 401580573 від 01.02.2014 року у загальній сумі 8000 грн. шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_4

Оскільки їй відповідачем не було надано жодної інформації щодо умов кредитування, Розділу 2 до кредитного договору «Загальні умови споживчого кредитування фізичних осіб в ПАТ «Альфа Банк», який є невід'ємною його частиною, та враховуючи те, що ФОП ОСОБА_4, отримавши плату за виготовлення металопластикових конструкцій, зникла, позивач звернулася до відповідача з вимогою про розірвання укладеного кредитного договору, в чому їй було відмовлено.

Враховуючи зазначене, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» просила суд визнати недійсним кредитний договір № 401580573 від 01.02.2014 року укладений між нею та відповідачем.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19 листопада 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № 401580573 від 01.02.2014 року укладений між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 Стягнуто з ПАТ «Альфа Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Альфа-Банк» просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що при укладенні оспорюваного кредитного договору сторонами було дотримано усіх вимог законодавства, що стосуються його чинності, так ним була визначена та погоджена сторонами сукупна вартість кредиту, умови кредитування, а також інші істотні умови договору. Відповідач своїм підписом підтвердила, що вона ознайомлена у письмовій формі з умовами надання кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками. Однак, встановивши вказані обставини, а також те, що ОСОБА_1 часткового виконала його умови, сплативши 1000 грн. в рахунок погашення заборгованості за ним, суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку про відсутність письмового інформування позивача про умови кредитування, навіть не уточнивши які саме. Судом не було враховано, що ПАТ «Альфа Банк» не є стороною договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4, з приводу невиконання умов якого фактично й виник спір.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просила суд апеляційну скаргу відхилити й залишити без змін рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заперечень на неї та заявлених позовних вимог колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 укладено договір №ВТ-30_L, згідно з умовами якого ФОП ОСОБА_4 (виконавець) зобов'язалась організувати роботи по виготовленню та передачі у власність ОСОБА_1 віконних ПВХ конструкцій у строк 28 робочих днів, а остання зобов'язалася оплатити їх вартість в розмірі 9980 грн. (а.с. 9).

Того ж дня, 01 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір № 401580573, за умовами якого позивачу надано кредит в сумі 8888,89 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,1% річних та остаточною датою повернення кредиту 03.02.2016 року. Кредит надавався для оплати/часткової оплати товарів згідно з переліком, що вказаний в специфікації № 401580573 від 01 лютого 2014 року або в листі-гарантії до цього Договору в загальній сумі 8000 грн., шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_4 №26008053510424.

Станом на теперішній час умови договору №ВТ-30_L від 01.02.2014 року ОСОБА_4 не виконано.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався ст.ст. 203, 215 ЦК України й виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору сторонами не було додержано загальних вимог, необхідних для його чинності, зокрема відповідачем не доведено, що сторонами досягнута домовленість щодо всіх істотних умов договору, волевиявлення сторін вільне і відповідає внутрішній волі сторін, правочин направлений на реальне настання наслідків, що ним обумовлені, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для визнання укладеного кредитного договору недійсним.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу наявності підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України, для визнання недійсним кредитного договору № 401580573 від 01.02.2014 року.

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у тому числі, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як зазначено в ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається в письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).

В силу вимог ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1,2 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Проаналізувавши зміст кредитного договору № 401580573 від 01 лютого 2014 року, судом апеляційної інстанції встановлено, що при його укладенні сторонами досягнуто усіх істотних умов договору, а саме: мети, суму і строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; відсоткових ставок; порядку плати за кредит; порядку зміни та припинення дії договору.

Так, відповідно до п. 2.1-2.3 умов кредитного договору сторони погодили, що предметом договору є строковий кредит в сумі 8888,89 грн., визначили тип та розмір процентної ставки за користування кредитом, яка становить 01% й є фіксованою, строк остаточного повернення кредиту - 03 лютого 2016 року.

Погоджено сторонами й мету надання кредиту - для оплати/часткової оплати товарів згідно з переліком, що вказаний у специфікації № 401580573 від 01.02.2014 року або листі - гарантії до цього договору від 01.02.2014 року у загальній сумі 8000 грн., шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_4 № 26008053510424, оплати комісійної винагороди банку за надання кредиту (п.п. а) п.2.5 кредитного договору).

Пунктом 5 кредитного договору встановлено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, в тому числі інформацією надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, а також з загальними умовами споживчого кредитування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-банк», затвердженими Розпорядженнями ПАТ «Альфа-банк» №66 від 11 січня 2014 року, які йому розяснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими він цілком згодний, що він отримав свій примірник цього договору, що складається з першого та другого розділів та додатків до нього в дату його укладання.

Відповідно до п. 6 кредитного договору цей договір, вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання та за умови скріплення його печаткою банку. Інші аркуші не потребують додаткового (окремого) проставлення підписів сторін.

Факт укладення договору позивач ОСОБА_1 не заперечувала ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій. Крім того, зазначила, що на його виконання нею сплачувалися грошові кошти в сумі 1000 грн., що також підтверджується наданою представником відповідача випискою по особовим рахункам ОСОБА_1 в період з 01.02.2014 року 17.06.2016 року. Вказані обставини свідчать про вільне волевиявлення позивача як сторони договору при його укладенні та підтверджують факт виконання договору позивачем в добровільному порядку.

Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 зверталася до відповідача з приводу неправомірності укладення цього договору, або ж реалізувала своє право, передбачене, ч. 2 ст. 1056 ЦК України, на відмову від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця.

При цьому, звернення позивача до правоохоронних органів щодо шахрайських дій ФОП ОСОБА_4 є свідченням неправомірних дій останньої при укладенні з позивачем договору №ВТ-30_L від 01.02.2014 року, а не неправомірності укладення кредитного договору.

Не може погодитися колегія суддів й з посиланням позивача на порушення ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання інформації про істотні умови договору, а також включення до змісту договору умов, які є несправедливими, оскільки застосування вказаного Закону до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання про надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типу відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей Закон застосуванню не підлягає.

Крім того доводи апеляційної скарги щодо неотримання інформації щодо всіх істотних умов договору спростовуються п.5 змісту самого договору.

Посилання ж ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на порушення відповідачем ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не наведено підстав та не надано доказів на підтвердження того, що при укладенні оспорюваного кредитного договору відповідачем здійснювалася нечесна підприємницька практика.

В порушення ч.3 ст.10, ст. 60 ЦПК України, інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, ані ОСОБА_1, ані її представник суду не надала.

Отже, укладений сторонами кредитний договір № 401580573 від 01.02.2014 року не суперечить нормам цивільного законодавства, укладений з урахуванням вимог закону щодо його форми і змісту, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину та спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому передбачені ст.ст. 203, 215, ЦК України та ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», підстави для визнання його недійсним, відсутні, у звязку з чим, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_1 та відсутність підстав для його задоволення.

Оскільки, в порушення ст.ст. 212-214 ЦПК України, суд першої інстанції не дослідив умови спірного договору, не встановив суть спірних правовідносин та фактичні обставини справи, а також норми права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов передчасного висновку про визнання договору недійсним, колегія суддів вважає, що ухвалене у справі судом першої інстанції рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

За таких обставин, колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п.2, п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України у звязку з недоведеністю обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушенням норм матеріального права та процесуального права з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, понесені відповідачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 267,96 грн. (а.с. 118) за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь відповідача ПАТ «Альфа Банк».

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.2, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 267,96 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в двадцятиденний строк з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: А.П. Барильська

ОСОБА_5