Рішення № 58468568, 22.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/7192/14-ц Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П.Провадження № 22-ц/780/3109/16 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 43 22.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

22 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Ігнатченко Н.В.,

суддів: Антоненко В.І., Поліщука М.А.,

за участю секретаря: Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецькогота ОСОБА_2на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 1 квітня 2016 року у справі за позовом Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Служба у справах дітей Ірпінської міської ради, Ворзельська селищна рада про повернення нерухомого майна шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького, третя особа: Департамент комунальної власності м. Києва, Ворзельська селищна рада, про визнання права на проживання та зобов'язання вчинити дії,

у с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року Київський міський будинок дитини ім. М.М. Городецького звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що сім'я відповідачів із п'яти осіб: ОСОБА_2, її чоловік ОСОБА_3, діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, протиправно проживають у приміщенні дитячого корпусу № 9, що знаходиться у одноповерховому будинку АДРЕСА_1 де займають приміщення загальною площею 102,6 кв.м. Зазначений будинок знаходиться на їхньому балансі саме як дитячий корпус і до житлового фонду не відноситься, більше того їхнім статутом передбачено, що майно належить до комунальної власності м. Києва і закріплено за ними на праві оперативного управління. Посилаючись на незаконне проживання відповідачів у вказаному приміщенні, позивач просив їх виселити без надання іншого житла.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 травня 2015 року, відмовлено в задоволенні позову Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року вищевказані судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького, в якому просила визнати її право та право її неповнолітніх дітей на проживання в одноквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 та зобов'язати балансоутримувача цього будинку укласти з ними договір найму житлового будинку.

В обгрунтування своїх вимог зазначила, щона підставі рішення Профспілкового комітету будинку дитини від 18 жовтня 2001 року спірний житловий будинок було передано в безстрокове безоплатне користування її матері ОСОБА_7, як особі, що була працівником даної установи, самостійно виховувала чотирьох дітей та не мала власного житла, а тому вони, як члени сім'ї наймача, правомірно користуються приміщенням на умовах договору найму. Крім того, ОСОБА_2 є також працівником Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького більше 10 років, а відтак в силу 124 ЖК України не може бути виселена без надання іншого житла. Вказує, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити до якого саме фонду майна належать спірні приміщення. При цьому згоди на безпосередню участь у впровадженні позивачем Концепції розвитку будинків дитини на період до 2017 року, яка затверджена наказом МОЗ України від 2 лютого 2010 року № 70 «Про заходи щодо розвитку будинків дитини», вона не надавала.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 1 квітня 2016 року в задоволенні позову Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог також відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, сторони подали апеляційні скарги, в яких просять його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення по суті заявлених ними вимог.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та виселити її без надання іншого житлового приміщення неможливо, оскільки його вони не мають.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Судом встановлено, що 12 лютого 2008 року Київський міський будинок дитини ім. М.М. Городецького та ОСОБА_2 уклали договір № 2 безоплатного користування майном, відповідно до умов якого позивач як наймодавець передав у тимчасове користування відповідачу ОСОБА_2 жиле приміщення площею 102,6 кв.м., розташоване у корпусі АДРЕСА_1 яке знаходиться на його балансі.

Відповідно до п. 5.5. договору, у разі припинення або розірвання цього договору наймач зобов'язаний звільнити займане приміщення.

Відповідно до п. 6.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє протягом одного року.

Згідно листа № 137 від 14 березня 2012 року Київський міський будинок дитини ім. М.М. Городецького повідомив ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, що корпус АДРЕСА_1 є корпусом, який призначений для проживання дітей, позбавлених батьківського піклування, а тому просили звільнити зазначене приміщення.

17 квітня 2012 року ОСОБА_2 звернулася до Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького з проханням відстрочити термін виселення до шести місяців.

6 червня 2013 року Київський міський будинок дитини ім. М.М. Городецького листом № 296 повідомив ОСОБА_2 про те, що її сім'я тимчасово проживає у дитячому корпусі АДРЕСА_1 і є необхідність у використанні даного корпусу за його призначенням, тому просили до 1 липня 2013 року повністю звільнити приміщення дитячого корпусу № 9.

Листом № 208 від 4 квітня 2014 року Київський міський будинок дитини ім. М.М. Городецького знову звернувся до ОСОБА_2 з проханням до 5 квітня 2014 року звільнити займане приміщення в корпусі АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення гл. 58 цього кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 828 ЦК України договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до ст. 793 цього кодексу.

Статтею 836 ЦК України передбачено, що якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Вирішуючи спір стосовно заявлених вимог Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького суд першої інстанції обгрунтовано звернув увагу на те, що правовідносини сторін у справі ґрунтуються на договорі № 2 від 12 лютого 2008 року безоплатного користування жилим приміщенням.

Поруч з цим, відмовляючи в задоволенні позову з підстав відсутності у відповідачів іншого приміщення, придатного для проживання, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212-214 належним чином не вмотивував свого висновку та не здійснив посилання на відповідні норми закону, якими врегульовано питання виселення неповнолітніх членів сім'ї наймача із займаного приміщення.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Отже, місцем проживання неповнолітньої або малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона дійсно проживає.

Однак місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не є безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.

Вказавши про те, що відповідачі не мають іншого житла окрім спірного, суд першої інстанції не врахував, що місцем реєстрації ОСОБА_2 є гуртожиток по АДРЕСА_2 і вимагаючи у добровільному порядку звільнити займане приміщення, позивач запропонував переселитися сім'ї до цього гуртожитку, де звільнилася кімната після смерті колишнього працівника.

Крім того, на підставі відповідного рішення Ворзельської селищної ради у 2011 році родині ОСОБА_2було виділено земельну ділянку площею 0,0800 га для будівництва житла та з 2008 року вони перебувають на квартирному обліку у селищній раді.

Таким чином, оскільки відповідачі проживають у корпусі АДРЕСА_1 на підставі цивільно-правового договору, строк дії якого закінчився, і відповідно, позивач має право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав на підставі вищевказаних положень ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецькогоне відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову шляхом виселення відповідачів із спірного приміщення дитячого корпусу.

Разом із тим, розглядаючи спір в частині зустрічних вимог ОСОБА_2, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської народної ради депутатів від 13 січня 1992 року № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» АДРЕСА_1, віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Згідно із наказом Головного управління комунальної власності м. Києва від 31 серпня 2005 року № 280 спірний будинок закріплений за Київським міським будинком дитини ім. М.М. Городецького на праві оперативного управління.

Крім того, у відповідь на заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на приватизацію кімнати у гуртожитку, яка пропонувалася відповідачам для відселення, за погодженням з Головним управлінням охорони здоров'я та медичного забезпечення КМДА позивачем був підготовлений лист від 25 жовтня 2012 року № 569, в якому зазначено, що приміщення про яке йде мова у заяві, не є власністю Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького, тому вони не можуть розпоряджатися чужим майном і надавати дозвіл на приватизацію.

Згідно із ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що зустрічний позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки Київський міський будинок дитини ім. М.М. Городецького без погодження із власником позбавлений можливості розпоряджатися майном, що перебуває у нього на оперативному управлінні.

При цьому, колегія суддів враховує, що Київський міський будинок дитини ім. М.М. Городецького є стороною договору № 2 від 12 лютого 2008 року, тому має право на пред'явлення позову про повернення нерухомого майна шляхом виселення.

Не зайвим буде зазначити, що вимоги основного та зустрічного позову є взаємопов'язані, тобто виникли з одних правовідносин, а тому задоволення основного позову повністю виключає можливість задоволення зустрічного.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що відповідачі мають право на проживання у спірному приміщенні як члени сім'ї ОСОБА_7 на умовах договору найму не заслуговують на увагу як необґрунтовані, оскільки правовідносини сторін ґрунтуються на договорі № 2 від 12 лютого 2008 року безоплатного користування жилим приміщенням, який був укладений після смерті ОСОБА_7

Також є безпідставними посилання апеляційної скарги на те, що відповідачі не можуть бути примусово виселені із займаного приміщення без надання іншого житла в силу наявності у ОСОБА_2 з позивачем трудових відносин більше 10 років, адже доказів того, що надане для проживання відповідачам приміщення є службовим не надано. При цьому положення ст. 124 ЖК України, на які посилалася ОСОБА_2 у зустрічному позову, не підлягають до застосуванню до договірних відносин сторін приводу користування жилим приміщенням.

Зважаючи на вищевикладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з кожного з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем, а саме 243,60 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 121,80 грн. та 267,96 грн. за подання апеляційних скарг, а також 170,52 грн. за звернення до суду касаційної інстанції, а всього 803,88 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецькогозадовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 1 квітня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецькогоскасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з приміщення дитячого корпусу АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3на користь Київського міського будинку дитини ім. М.М. Городецького по401,96 грн. з кожного (чотириста одній гривні дев'яносто шість копійок) сплаченого судового збору.

В частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 1 квітня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: В.І. Антоненко

М.А. Поліщук