Рішення № 58465930, 22.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Леонтюк Л.К.

№22-ц/796/6977/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №753/21537/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів Качана В.Я., Шиманського В.Й.,

за участю секретаря Дуки В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила стягнути з відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» майнову шкоду у розмірі 50 000,00 грн., 2000,00 грн. моральної шкоди, 139 525,95 грн. пені, 84 408,02 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 6 976,30 грн., стягнути із ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 93 133,71 грн. 8 000,00 грн. моральної шкоди та вирішити питання судових витрат.

У мотивування вимог посилалася на те, що 24.11.2013 року з вини відповідача ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», сталася ДТП, в результаті якої автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень на суму 143 133,71 грн.

Станом на день звернення до суду страхове відшкодування за пошкоджений ОСОБА_2 автомобіль позивачу виплачено не було, у зв'язку з чим страхова компанія зобов'язана виплатити їй грошові кошти, передбачені ст. 625 ЦК України, моральну шкоду та пеню.

Крім того, оскільки шкода завдана автомобілю, перевищує ліміт відповідальності за полісом страхового відшкодування, з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 93 133,71 грн. та 8000,00 моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. та вирішено питання судових витрат.

В задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує, що оскільки страховиком не було надано розрахунку страхового відшкодування, вона надала страховикові документ, що підтверджував розмір понесеної шкоди - Звіт №171-13 від 19.11.2013, виконаний судовим експертом, де вартість відновлювального ремонту становить 143 133,71 грн.

Крім того, вона зверталася до страхової компанії з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та із заявою про виплату страхового відшкодування. Також, нею було надано відповідачу документи, визначені п. 35.2 ст. 35 Закону, які необхідні для виплати страхового відшкодування.

В судовому засіданні представник позивача свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представники відповідачів проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні вимог до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», суд першої інстанції виходив із того, що позивач не звернувся із заявою про страхове відшкодування в обумовлений законом річний строк.

Задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди, суд виходив із наявності самого факту ДТП та заподіяння шкоди майну позивача, відсутність можливості тривалий час користуватися належним їй автомобілем та незручності у зв'язку з цим.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Судом встановлено, що 24 жовтня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Volkswagen New Beetle», р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, та «Toyota Camry», р.н.НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1

Постановою №753/6827/15-П Дарницького районного суду м. Києва від 13.05.2015 року, залишеною без зміни постановою Апеляційного суду м. Києва від 24.06.2015 року, ОСОБА_2 визнано винною, оскільки остання рухалась зі швидкістю приблизно 50 км/год і на шляхопроводі, при перестроюванні з другої смуги в четверту, не надала перевагу в русі автомобілю «Toyota Camry»р.н.НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1, яка рухалась в четвертій смузі руху попутного напрямку, в результаті чого відбулося зіткнення автомобілів, які отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_2 своїми діями порушила п.10.3 ПДР України ( а.с. 55-57).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована, що підтверджується договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 22 жовтня 2013 року, укладеного між нею та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», поліс №АС/1753902 термін дії якого з 22 жовтня 2013 року по 21 жовтня 2014 року. Даним полісом визначено ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну у розмірі 50 000 грн. (а.с.96).

Відповідно до Звіту №171-13 від 19.11.2013, виконаного судовим експертом Санкиним В.В., вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 143 133,71 грн. (а.с.14-41)

27.05.2015 року позивач звернулася до страхової компанії із претензією про виплату їй страхового відшкодування.(а.с.42-43)

Листом від 28.07.2015 року за вих. №3258/18, ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» повідомила позивача про те, що подана претензія про стягнення страхового відшкодування не відповідає вимогам статті 35 Закону України № 1961-IV та не може бути підставою для прийняття рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування. (а.с.44)

Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Отже, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до п. 1 ст. 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Згідно з пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, в тому числі і: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно визначився із правовідносинами сторін, які випливають із установлених обставин, та застосував закон, який підлягав застосуванню, та дійшов аргументованого висновку про те, що положеннями пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV передбачено, що підставою для відмови у страховій виплаті є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, при цьому цей строк підлягає обчисленню саме з моменту скоєння ДТП (24 листопада 2013 року), а не з моменту ухвалення постанови, яким встановлена вина особи, яка заподіяла шкоду (13 травня 2015 року), у зв'язку з цим дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача ПрАТ «Українська пожежна страхова компанія»моральної шкоди є безпідставними, оскільки страхова компанія відшкодовує моральну шкоду в разі спричинення шкоди життю чи здоров'ю потерпілого.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, a також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Оскільки між ОСОБА_1 та страховою компанією відсутні грошові зобов'язання, а вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є похідними від попередніх, то вони також не підлягають задоволенню.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року у справі №6-2808цс15.

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Отже, позивач має право вимоги до винуватця ДТП - ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП у повному обсязі, але з урахуванням того, що суд не має право вийти за межі позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заявленої ОСОБА_1 різниці між розміром матеріальних збитків та сумою страхового відшкодування (50 000,00 грн., що передбачені Полісом, але виплаті не підлягають), яка складає 93 133,71 грн.

Відповідно до ч.ч. 3 і 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Обов'язок доведення розміру шкоди лежить на позивачеві, а експертиза може бути призначена судом лише за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Помилковими є висновки суду про те, що звіт є неналежним доказом у справі, оскільки позивач на підтвердження розміру шкоди надала висновок експерта, а відповідачі, зокрема ОСОБА_2, заперечуючи проти цього розміру, і після виконання судом першої інстанції вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, не надала жодних доказів на підтвердження своїх заперечень.

Крім того, апеляційна інстанція звертає увагу суду на те, що було порушено принцип диспозитивності та змагальності сторін, оскільки згідно вимог ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Разом з тим, суд самостійно поставив на обговорення питання про призначення експертизи по справі, що є прямим порушенням об'єктивності розгляду справи.

Звіт №171-13 від 19.11.2013 року виконаний судовим експертом Санкиним В.В. є належним та допустимим доказом по справі, оскільки експерт має Свідоцтво та кваліфікацію судового експерта з правом проведення товарознавчих експертиз за спеціальністю 12.2 - визначення вартості транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Судова колегія погоджується з визначеним розміром моральної шкоди, оскільки він є цілком достатнім, таким що відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Умовами ч.1 ст. 88 ЦПК України визначено, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, з позивача відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 907 гривень 11 копійок за подання позову та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 127 гривень 75 копійок.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 93 133 гривні 71 копійку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову у розмірі 907 гривень 11 копійок та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 127 гривень 75 копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді