Ухвала суду № 58465828, 16.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/5616/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Кириленко Т.В.

Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Кабанченко О.А.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 та в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп., на користь держави - судовий збір у розмірі 1583 грн. 40 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та просить суд визнати спільною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що дана квартира придбана за час шлюбу з відповідачем, та визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що з 15.05.1981 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20.11.2007 року шлюб між сторонами розірвано.

Як вбачається із свідоцтва про розірвання шлюбу, реєстрація розірвання шлюбу відбулась 28.02.2008 року (а.с. 16, 38).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.02.1997 року на ім'я відповідача ОСОБА_1 було придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 37).

Відповідно до ст. 22 КпШС УРСР майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що квартира придбана за кошти, що належали йому особисто, а тому квартира є його власністю, оскільки доказів цьому відповідно до приписів ст.58,59 ЦПК України відповідачем не надано.

Копію заповіту на ім'я ОСОБА_1 суд першої інстанції не визнав доказом отримання коштів за цим заповітом та придбання за ці кошти спірної квартири.

Доводи відповідача про те, що заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30.11.2007 року встановлено, що з лютого 1997 року він з позивачкою не проживав та спільного господарства не він, а тому квартиру придбав за власні кошти, суд вірно визнав безпідставними, оскільки про даний факт судом зазначено під час розгляду справи про розірвання шлюбу лише зі слів ОСОБА_1, а допитані в даному судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що відповідач проживав разом з позивачкою приблизно до 2004 року і покази свідків відповідачем не спростовано.

Таким чином, суд першої інстанції вважав встановленим, що квартиру АДРЕСА_1 було придбано сторонами за час перебування у шлюбі, докази того, що майно набуто за кошти, що належали одному із подружжя відсутні, а тому суд дійшов висновку, що спірна квартира є спільною власністю подружжя.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка визнаються рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, а згідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним Кодексом. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З підстав вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнання квартири АДРЕСА_1 спільною частковою власністю подружжя та виділення в порядку поділу майна подружжя у власність позивачці та відповідачу по 1/2 частини квартири кожному без її реального поділу, оскільки сторонами не вчинено дій, направлених на надання згоди на присудження одному з подружжя грошової компенсації вартості частини квартири, не погоджено та не визначено у встановленому порядку вартість даної квартири, не внесено на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Крім цього, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Судом встановлено, що про порушення свого права власності позивачка дізналась в 2015році під час розгляду Оболонським районним судом м. Києва справи про поділ квартири АДРЕСА_2, а відповідач в суді підтвердив, що про факт придбання спірної квартири позивачку не повідомляв, виходячи з наведеного, судом першої інстанції вірно не було застосовано наслідків пропуску позовної давності.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив, що у відповідача немає доказів, якими можна підтвердити продаж спадкового майна, отриманого ним за заповітом.

Тобто, підтвердити, що продавши майно, отримане за заповітом, відповідач отримав суму коштів, за яку придбав у шлюбі спірну квартиру, відповідач не може.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що наявність заповіту не підтверджує, що саме відповідач отримав майно у спадщину, оскільки суду не надано також і свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я відповідача.

Тобто, відповідачем на підтвердження своєї позиції не надано не лише договору продажу спадкового майна, а й підтвердження прийняття ним спадщини, а тому твердження відповідача, що спірну квартиру придбано ним за кошти, отримані ним від продажу отриманого спадкового майна, колегія суддів не приймає до уваги.

Доводи відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як встановлено апеляційним судом, спори щодо поділу спільного майна подружжя розпочато лише в 2015 році за позовом відповідача щодо квартири по АДРЕСА_2.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий

Судді