Ухвала суду № 58463085, 21.06.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2016 р. Справа № 522/3560/16-а

Категорія: 12 Головуючий в 1 інстанції: Шенцева О.П.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Жук С.І.при секретаріПавлюк К.І.

за участю сторін: ПозивачОСОБА_5 (посвідчення судді)Комісаріат Крилов М.В. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеського обласного військового комісаріату на Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Одеського обласного військового комісаріату про зобов'язання надати посвідчення та нагрудний знак „Ветеран військової служби",-

встановиЛА:

Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Одеського обласного військового комісаріату про зобов'язання надати посвідчення та нагрудний знак „Ветеран військової служби".

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю. Зобов'язано Одеський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_5 посвідчення та нагрудний знак „Ветеран військової служби".

Одеський обласний військовий комісаріат не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 28 березня 2016 року по справі № 522/3560/16-а та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, відповідач зазначає, що судоми першої інстанції під час розгляду справи було неповно з'ясовно обставини справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 15 лютого 2016 року позивач звертався до Одеського обласного військового комісаріату з заявою про видачу посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран військової служби».

19 лютого 2016 року Одеський обласний військовий комісаріат відмовив у видачі посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран військової служби» та надав розяснення, що положення ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» не розповсюджуються на позивача, оскільки він звільнений з військової служби відповідно до пункту «г» (у звязку із проведенням організаційних заходів) ч.7 ст.26 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу», що не є підставою для видачі посвідчення «Ветеран військової служби».

Відповідно до ч.1 ст.63 Закону України «Про судоустрій України» № 3018-III від 7 лютого 2002 року, - судді військових судів перебували на військовій службі та входили до штатної чисельності Збройних Сил України.

Військовий місцевий суд Одеського гарнізону, в якому позивач проходив військову службу на посаді заступника голови суду, було ліквідовано на підставі пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 1 Указу Президента України «Про ліквідацію військових апеляційних та військових місцевих судів» №900/2010 від 14 вересня 2010 року.

Згідно Наказу МОУ від 11 жовтня 2010 року №1081 (по особовому складу) позивача було звільнено з військової служби у запас за пунктом «г» ч.7 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із проведенням організаційних заходів), на час його звільнення з військової служби вислуга складала 20 років і 2 місяці у календарному обчисленні.

Відповідно до п.12 ст.1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» військовослужбовцям, які звільняються зі Збройних Сил України у звязку з їх реформуванням, статус ветерана військової служби надається у разі вислуги 20 років і більше у календарному обчисленні.

Пунктом 2 ст.3 Прикінцевих положень Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» визначено, що дія пункту 6 статті 1 цього Закону поширюється на осіб, звільнених з військової служби (померлих) після 1 січня 2004 року, пунктів 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 11, 12 цієї статті на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України після цієї дати.

В п.5 ч.1 ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» встановлено, що ветеранами військової служби визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у звязку з реформуванням Збройних Сил України.

Згідно положень пункту 1 Наказу МОУ №774 від 29 грудня 2006 року «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» (із змінами внесеними Наказом Міністра оборони України №611 від 11 грудня 2008 року), з 1 січня 2007 року військовослужбовцями, звільненими з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, вважаються військовослужбовці, які звільнені з військових частин, що розформовуються. Звільнення цих військовослужбовців проводиться з підстав, що визначені підпунктом «г» пункту 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі).

Отже, з системного аналізу положень вищенаведених нормативних актів та встановлених обставин слід дійти висновку, що звільнення позивача з військовій служби (з вислугою 20 років у календарному обчисленні) було здійснено в звязку з повною ліквідацією системи військових судів, тобто з реформуванням Збройних Сил України, а тому є всі підстави для набуття ним статусу ветерана військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Відповідно до пунктів 2-4 Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1601 посвідчення "Ветеран військової служби" є документом, що підтверджує статус ветерана військової служби. Підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби" є один з таких документів: наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку. Посвідчення та нагрудний знак "Ветеран військової служби" вручаються ветеранові військової служби або за його дорученням рідним чи іншим особам військовими комісаріатами.

Суд не приймає до уваги посилання апелянта, що положення ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» не розповсюджуються на позивача, оскільки Позивач був звільнений з військової служби в зв'язку із повною ліквідацією військових судів.

Згідно ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність дій щодо відмови ОСОБА_5 у видачі посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран військової служби», що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_5 про зобов'язання надати посвідчення та нагрудний знак „Ветеран військової служби" належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задовленню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Одеського обласного військового комісаріату, - залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2016 року по справі № 522/3560/16-а, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 22 червня 2016 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя С.І. Жук