Ухвала суду № 58434273, 13.06.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

13 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідача Кривенди О.В.,

суддів: Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА), Київської міської ради, департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), заступника директора департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Вавриш В.А., департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), центру надання адміністративних послуг апарату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Стафед», за участю прокуратури м. Києва, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 лютого 2016 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник позивача 3 червня 2016 року звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У заяві представник позивача посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень статей 118, 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК).

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2012 року, 30 липня 2015 року (справи №№ К/9991/71635/11, К/800/19078/15 відповідно), Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року (справа № 6-4254св14), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Проте аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права.

Так, в оскаржуваному рішенні, суд касаційної інстанції виходив із того, що позивач не надав, а суди не виявили доказів звернення позивача з клопотанням про надання у власність земельної ділянки відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК. Не надано доказів отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до частини сьомої цієї статті. Лист заступника Київського міського голови - секретаря Київради від 15 липня 2010 року № 29/233-Д-15506 за формою та змістом не є дозволом на підготовку проекту відведення земельної ділянки. Жодного рішення щодо відведення земельної ділянки, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу Київрадою не приймалося, а розроблений на замовлення позивача проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на проспекті Перемоги (15 км), ділянка 14 у Святошинському районі міста Києва здійснено за відсутності дозволу на розробку документації із землеустрою, що унеможливлює його погодження в порядку частин восьмої, дев'ятої статті 118 ЗК.

Водночас у постанові Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2012 року, на яку посилається заявник, цей суд, встановив те, що: позивач звернувся до органу виконавчої влади із заявою про вибір місця розташування земельної ділянки для ведення селянського господарства; розпорядженням цього органу позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою; а пізніше відмовлено в затвердженні проекту землеустрою у зв'язку із закінченням дії дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Враховуючи ці обставини, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що ЗК у новій редакції не встановлює обмеження щодо строку дії дозволу на розробку проекту землеустрою.

У справі, постанова Вищого адміністративного суду України від 30 липня 2015 року в якій додана до заяви на підтвердження неоднакового правозастосування, суд вирішував спір щодо неправомірності дій департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про залишення без розгляду клопотання позивача з підстав невідповідності доданих до нього документів Тимчасовому порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в м. Києві.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року, яку також надано для порівняння, касаційний суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що чинним законодавством передбачено особливий порядок розгляду органами виконавчої влади або місцевого самоврядування питання про затвердження проекту землеустрою, наслідком якого є відповідне рішення, яке згідно з частиною десятою статті 118 ЗК може бути оскаржене до суду. Тому, як зазначив касаційний суд, апеляційний суд правомірно скасував рішення суду першої інстанції у частині зобов'язання органу місцевого самоврядування зареєструвати проект та прийняв в цій частині нове - про зобов'язання розглянути по суті питання про затвердження проекту. При цьому, в цій справі також встановлено, що позивачу було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях судів касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, судове рішення в якій оскаржується, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії судових рішень в яких додано до заяви.

Крім того, надані для порівняння рішення не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві.

Зазначене дає підстави для висновку про необґрунтованість поданої представником позивача заяви.

За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності у відкритті провадження у справі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_2 до Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), заступника директора департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Вавриш В.А., департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), центру надання адміністративних послуг апарату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Стафед», за участю прокуратури м. Києва, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кривенда

Судді: О.Б. Прокопенко

О.О. Терлецький