Ухвала суду № 58433137, 15.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Національний Кредит» Паламарчука ВіталіяВіталійовича на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «БанкНаціональний Кредит» до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/8630/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Шаховніна М.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року зупинено провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «БанкНаціональний Кредит» (далі по тексту - ПАТ «Банк Національний Кредит») до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Не погодившись із такою ухвалою суду Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ «Банк Національний Кредит» Паламарчук В.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати. Зазначає, що конституційне подання Верховного Суду України щодо конституційності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не стосується положень вказаного Закону, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а тому відсутні підстави котрі б свідчили про неможливість розгляду даної справи до вирішення Конституційним Судом України справи за даним поданням.

В суді апеляційної інстанції Макаренко С.В. в інтересах ПАТ «Банк Національний Кредит» апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.

В судове засідання ОСОБА_3 не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2015 року ПАТ «Банк Національний Кредит» звернулось до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії.

26 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі, мотивуючи його тим, що Конституційним Судом України відкрито конституційне провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням ст. 6, ч.1 ст.8, ч.4 ст. 13, ст. ст. 21, 22, ч.ч.1, 4, 5 ст. 41 Конституції України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання ОСОБА_3 та зупинив провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням Конституції України.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.4 ч.1 ст. 201 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

На підставі п.4 ч.1 вказаної статті суд зупиняє провадження у справі, коли її неможливо розглянути у зв'язку з тим, що питання про наявність певних фактів, від яких залежить її вирішення, відповідно до чинного законодавства вирішується в іншій цивільній, господарській або кримінальній справі чи у справі, що розглядається в адміністративному чи конституційному порядку.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного судді самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Так, для вирішення питання про зупинення провадження у справі суддя у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, що розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Проте, постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі, суд не вказав, з'ясування яких саме обставин у ході розгляду справи Конституційним Судом України щодо конституційного подання Верховного Суду України про відповідність (конституційність) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням Конституції України унеможливлює розгляд заявлених позовних вимог у даній справі, та яким чином встановлені обставини у справі, що розглядається Конституційним Судом України впливають на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи у даній справі, виходячи із предмету, підстав позову та з урахуванням презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Як вбачається зі змісту позовної заяви ПАТ «Банк Національний Кредит», позовні вимоги останнім мотивовані тим, що у відповідності до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою було здійснено перевірку договору про внесення змін №1 від 04 червня 2015 року до договору банківського вкладу №110486-ДР-055 від 21 січня 2015 року, що укладений між ПАТ «Банк Національний Кредит» та ОСОБА_3, та виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених п.1 ч.3 ст. 38 вказаного Закону, у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, у зв'язку із чим банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 34 918,53 грн. Відтак, ПАТ «Банк Національний Кредит, користуючись своїм правом передбаченим ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 216 ЦК України, якими передбачено, що недійсний (нікчемний) правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (нікчемністю), звернувся до суду для захисту своїх порушених прав.

Разом з тим, із змісту конституційного подання Верховного Суду України вбачається, що на розгляді колегії Конституційного суду України знаходиться конституційне подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України лише окремим положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких не закінчився на момент введення в дію тимчасової адміністрації в банку, який передбачений п.1 ч.5 ст. 36 вказаного Закону.

Враховуючи, що конституційне подання не стосується положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на яких ґрунтуються позовні вимоги ПАТ «Банк Національний Кредит, відсутні підстави, які б свідчили про неможливість розгляду даної справи до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням Конституції України.

Таким чином, ухвала Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року, постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 311, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Національний Кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль