Рішення № 58433050, 09.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/7794/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Козленко Г.О.

справа №760/17948/14 Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого-судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

за участю секретаря Горбачової І.В.

представника позивача ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 20 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця» про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору іпотеки від 11 липня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., реєстровий №4370.

Вимоги обґрунтовує тим, що між сторонами існують кредитні правовідносини, виконання яких забезпечено іпотекою, а саме - право вимоги на отримання майна у майбутньому за Договором про резервування об»єкту нерухомості та порядок погашення облігацій №1054-8/115Р-2 від 05 грудня 2005 року, що укладений між іпотекодавцем та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця».

Зазначає, що на момент укладення договору законодавством не було передбачено такого виду забезпечення як майнові права на об»єкт незавершеного будівництва без виділення у натурі та без реєстрації на нього права власності.

Рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 20 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви, посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 22 вересня 2015 року апеляційну скаргу відхилено, рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, посилаючись на викладені в ній обставини, просив скаргу задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на неможливість явки у зв»язку із великою завантаженістю.

Представник третьої особи в судове засідання не з»явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

На підставі ст.305 ЦПК України колегія ухвалила визнати неявку представників відповідача та третьої особи без поважних причин та розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як власник майнових прав, на свій розсуд розпорядився належним йому правом, здійснив своє волевиявлення, уклавши договір, предметом якого є майнові права.

З такими висновками колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що між сторонами існують кредитні правовідносини, для забезпечення яких 11 липня 2008 року укладено Договір іпотеки.

Згідно із іпотечним договором (п.1.1) в іпотеку передано право вимоги на отримання майна у майбутньому за Договором про резервування об»єкту нерухомості та порядок погашення облігацій №1054-8/115Р-2 від 05 грудня 2005 року, що укладений між іпотекодавцем та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця».

Право на майнові права, які передані в іпотеку, виникло у іпотекодавця на підставі Договору №1054-8/115Р-2 про резервування об»єкту нерухомості та порядок погашення облігацій, що був укладений 05 грудня 2005 року між позивачем та третьою особою.

Згідно із цим договором за ОСОБА_2 зарезервовано об»єкт нерухомості, яким є окрема квартира в житловому будинку, який будується, із такими ідентифікуючими характеристиками: адреса забудови: АДРЕСА_1, загальною площею 264,60, розташована на 24 поверсі.

У зв»язку із необхідністю отримання ОСОБА_2 кредитних коштів для розрахунків за Договором №1054-8/115Р-2 про резервування об»єкту нерухомості та порядок погашення облігацій від 05 грудня 2005, до цих правовідносин залучено ВАТ « Райффайзен Банк Аваль», у зв»язку із чим 11 липня 2008 року між ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця», ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено Додаткову угоду №1 до Договору №1054-8/115Р-2 про резервування об»єкту нерухомості та порядок погашення облігацій від 05 грудня 2005.

Відповідно до умов п.1.1 цієї додаткової угоди майнові права за договором резервування оформлюються в заставу для забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором.

Відповідно до ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до ст.190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Правовий інститут іпотеки полягає у забезпеченні інтересів кредитора, який у разі невиконання зобов»язання боржником має можливість задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. При цьому обов»язовою складовою, за якою майно може бути передано в іпотеку, це його належність іпотекодавцю, оскільки виключно останній вправі розпоряджатися належними йому правами.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною 3 ст.575 ЦК України установлюється, що правила про іпотеку встановлюються законом.

Станом на час укладення оспорюваного договору ч.1 ст.5 Законом України «Про іпотеку» був встановлений вичерпний перелік об»єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечний договором.

Предметом іпотеки могли бути один або декілька об»єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об»єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об»єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як окремий об»єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об»єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому законі були відсутні.

Майнові права на об»єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року №800-УІ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

Окрім того, Верховним Судом України у справі №6-8цс13 від 17 квітня 2013 року висловлена правова позиція наступного змісту.

У статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції з 12.05.2006 р. по 14.01.2009 р.) указаний вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні.

Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 1.10.2007 р.), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.

Верховним Судом України у справі №6-1502цс15 від 02 грудня 2015 року висловлена правова позиція наступного змісту.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку».

У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року, отже ці договори були укладені з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення цих договорів), у зв'язку з чим відповідні пункти указаних договорів підлягають визнанню недійсними.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

У справі, яка переглядається, за змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстав для визнання за нею майнових прав на об'єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України немає.

Зазначені правові позиції Верховного Суду України, згідно із ст.360-7 ЦПК України є для судів обов»язковими.

У цій справі спірний договір іпотеки майнових прав на незакінчену будівництвом квартиру укладено 11 липня 2008 року, тобто до того, як майнові права визначені законодавством як предмет іпотеки, відтак такий договір суперечить чинному на час його укладення законодавству.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 20 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту.

Визнати Договір іпотеки від 11 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., реєстровий №4370 - недійсним.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов