Рішення № 58432501, 06.06.2016, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" червня 2016 р.Справа № 921/168/16-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровець Я.Я.

Розглянув справу

за позовом: Тернопільського обласного управління водних ресурсів, вул. За Рудкою 35, м. Тернопіль, 46003

до відповідача: ОСОБА_1 підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 46000

про cтягнення заборгованості в сумі 13 900,07 грн.

За участю представників сторін від:

Позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 22.02.2016р.)

Відповідач: не з'явився

Учаснику судового процесу в судовому засіданні оголошено склад суду та розяснено його права і обовязки передбачені статтями 20, 22 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

В судовому засіданні 06.06.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Тернопільське обласне управління водних ресурсів звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 13 900,07 грн.

Ухвалою суду від 24.03.2016р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 26.04.2016 р., який відкладався на 12.05.2016р., на 23.05.2016р., на 01.06.2016р. та на 06.06.2016р. з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду від 26.04.2016р., від 12.05.2016р., від 23.05.2016р. та від 01.06.2016р.

23.05.2016р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 23.05.2016р. задоволено клопотання (вх. №10622 від 23.05.2016р.) представника позивача про продовження строку розгляду справи, в порядку частини 3 статті 69 ГПК України, продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог №486 від 24.05.2016р. ( вх. №10721), просив суд позов задоволити в повному обсязі. В судовому засіданні 23.05.2016р. судом оглянуто оригінали документів долучених до позовної заяви.

Відповідач участі повноважного представника в судових засіданнях не забезпечив, витребуваних документів суду не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до ст.ст. 64, 87 ГПК України. Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме ухвал суду направлені відповідачу за адресою: 46000, вул. Лесі Українки, 13/6, м. Тернопіль (зазначена у позовній заяві, що також відповідає поштовим реквізитам вказанах в п.11 Договору оренди №1/480-Д від 05.01.2005р.) та за адресою: 46000, вул. Лесі Українки, 16/3, м. Тернопіль, які повернулися на адресу суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" (містяться в матеріалах справи).

Вказана адреса, зокрема: 46000, вул. Лесі Українки, 16/3, м. Тернопіль відповідає, адресі зазначеній у відомостях про місцезнаходження відповідача у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців сформований господарським судом Тернопільської області станом на 23.05.2016р.

Згідно п.п. 3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 3.9.2. Постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, а також беручи до уваги, що відповідно до ст. 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на обидві сторони, суд згідно зі ст. 75 ГПК України розглядає справу за відсутності відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

Згідно статті 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 статті 179 ГК України).

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є Договори та інші правочини.

Згідно статті 67 ГК України відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.

У відповідності до статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів, згідно частини 1 статті 193 ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

05 січня 2005 року Тернопільським обласним виробничим управлінням по меліорації і водному господарству "Тернопільводгосп" (правонаступником якого є Тернопільське обласне управління водних ресурсів) в особі начальника управління ОСОБА_4, який діяв на підставі Положення про Тернопільське обласне виробниче управлінням по меліорації і водному господарству, затвердженого наказом Державного комітету України по водному господарству №304 від 26.12.2002р. (як, Орендодавець/позивач) та Підприємцем ОСОБА_2, який дів на підставі свідоцтва про державну реєстрацію (як, Орендар/відповідач), укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1/480-Д (далі по тексту - Договір оренди), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно: приміщення (кімната №40) корисною площею 21,2 кв.м., загальною площею 30,4 кв.м, що розміщене на четвертому поверсі адмінбудинку за адресою: вул. За Рудкою, 35, м. Тернопіль, яке знаходиться на балансі Тернопільського обласного виробничого управління по меліорації і водному господарству "Тернопільводгосп", для використання під офіс для надання юридичних послуг (п.п 1.1, 1.2 Договору оренди).

Згідно п. 2.1 умов договору, Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання передачі майна, який підписують Орендодавець та Орендар.

Порядок розрахунку орендної плати встановлено в розділі 3 Договору оренди, відповідно до якого такий розрахунок проводиться на підставі Методики розрахунку орендної плати затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (грудень 2004 року) 252,31 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди січень 2005р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць грудень 2004р. на індекс інфляції за січень 2005р. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується до Державного бюджету та Орендодавцеві у співвідношенні 50% до 50% щомісячно не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним. Підставою для сплати орендної плати являється рахунок, який Орендареві виставляє Орендодавець не пізніше 5 числа місяця наступного за звітним (п. п. 3.1., 3.2., 3.3., 3.4. Договору оренди).

Відповідно до п. 5.2. Договору оренди, Орендар зобовязується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктом 7.1. Договору оренди передбачено, що Орендодавець зобов"язався передати Орендарю в оренду майно згідно з цим Договором. Передача майна здійснюється згідно з актом приймання передачі майна, який підписується між Орендодавцем та Орендарем одночасно з підписанням цього Договору.

Згідно вимог п.п. 10.1., 10.6. Договору оренди, останній укладено строком та діє з 05.01.2005р. по 03.01.2006р. включно. У разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені (п. 10.6 умов договору оренди).

Також, 28.12.2012 року укладено додаткову угоду №1/327 договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1/480-Д від 05.01.2005р. якою сорони домовились викласти п.1.1., п.3.1., п.3.8. та п. 10.1. Договору оренди в іншій редакції, а саме:

"3.1. Орендна плата визначається на підставі "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу", затвердженої поставною Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. за №786 (зі змінами та доповненнями) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (листопада 2012р.) 1075,76 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за грудень 2012 р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць (листопад 2012р.) на індекс інфляції за грудень 2012р.",

"10.1. Термін дії договору продовжено строком на 2 роки 11 місяців і діє з 2 грудня 2012 року до 1 листопада 2015 року включно".

Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, що перебуває у комунальній власності регулюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який передбачає істотні умови договору, а також інші умови, передбачені за згодою сторін.

У відповідності до статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено обовязок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором оренди.

У свою чергу, правовідносини повязані з орендою (наймом) регулюються положеннями глави 58 ЦК України та параграфом 5 глави 38 ГК України.

Згідно статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ст. 286 ГК України).

Згідно положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт передачі позивачем та отримання відповідачем нежитлового приміщення корисною площею 21,2 кв.м. та загальною площею 30,4 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. За Рудкою, 35, підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 05.01.2005р., підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору оренди позивачем направлялися відповідачу рахунки про сплату орендної плати №6 від 12.01.2015р., №48 від 10.02.2015р., №87 від 11.03.2015р., №118 від 07.04.2015р., №148 від 08.05.2015р., №169 від 09.06.2015р., №197 від 07.07.2015р., №224 від 10.08.2015р., №254 від 08.09.2015р., №292 від 08.10.2015р., №331 від 10.11.2015р., №376 від 10.12.2015р., що підтверджується журналом реєстрації рахунків (міститься в матеріалах справи).

Однак, відповідач свої договірні зобов"язання щодо сплати орендної плати повністю не виконав, заборгувавши позивачу 1 264 грн 53 коп. та 50% орендної плати до Державного бюджету України в розмірі 9 438 грн. 98 коп.

Згідно частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як вбачається із договору оренди та додаткової угоди, строк дії даного договору закінчився 1 листопада 2015 року.

У відповідності до частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Як визначається в ч. 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В п. 5.7. Договору оренди Орендар зобов'язався у разі припинення або розірвання договору повернути Орендодавцеві орендоване майно у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем звільнено нежитлове приміщення корисною площею 21,2 кв.м. та загальною площею 30,4 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. За Рудкою, 35, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 11.11.2015р., підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за орендну плату в сумі 1 264 грн 53 коп. та 50% орендної плати в розмірі 9 438 грн 98 коп. до Державного бюджету України, які неоплачені станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами.

В силу статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 ст.550 ЦК України).

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно ст.ст.1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14 " Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Пунктом 3.6. Договору оренди передбачено, що, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до Державного бюджету та Орендодавцеві, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації за кожний день прострочення включаючи день оплати.

Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати орендної плати, у звязку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 3 048 грн. 28 коп., яку просить стягнути до Державного бюджету України та в розмірі 126 грн. 73 коп., яку просить стягнути на користь Тернопільського обласного управління водних ресурсів.

При перевірці правильності нарахування позивачем пені судом встановлено, що пеня нарахована в розмірі 126,73 грн з порушенням норм чинного законодавства України.

Судом здійснено перерахунок пені за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН Еліт та визначено, що розмір пені становить 126 грн. 56 коп.

За таких обставин до задоволення підлягає пеня у розмірі 3 048 грн. 28 коп. до Державного бюджету України та у розмірі 126 грн. 56 коп. на користь Тернопільського обласного управління водних ресурсів. В іншій частині нарахована позивачем пеня є необґрунтованою й стягненню не підлягає.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як стверджує позивач, оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо вчасної оплати за оренду майна, тому позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 8 грн. 63 коп. та інфляційні втрати в розмірі 12 грн. 92 коп.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат здійснений позивачем, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 8 грн 63 коп. 3% річних та 12 грн 92 коп. інфляційних втрат правомірними та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 9 438 грн 98 коп. орендної плати, 3 048 грн 28 коп. пені та на користь Тернопільського обласного управління водних ресурсів - 1 264 грн 53 коп. орендної плати, 126 грн 56 коп. пені, 12 грн 92 коп. інфляційних втрат, 8 грн 63 коп. трьох процентів річних. У решті частин позовних вимог суд у задоволенні позову відмовляє.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, згідно частини 2 статті 49 ГПК України, покладається на відповідача повністюг.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 611, 625, 629, 759, 762, 763, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 173, 179, 193, 230, 232, 283, 286 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 46000 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України 9 438 грн. 98 коп. орендної плати та 3 048 грн. 28 коп. пені.

3. Стягнути з ОСОБА_1 підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 46000 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Тернопільського обласного управління водних ресурсів, вул. За Рудкою, 35, м. Тернопіль, 46003 (ідентифікаційний код 05379205) - 1 264 грн. 53 коп. орендної плати, 126 грн. 56 коп. пені, 12 грн. 92 коп. інфляційних втрат, 8 грн. 63 коп. трьох процентів річних та 1 378 грн. 00 коп. судового збору.

4. Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

5. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).

7. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.06.2016 року.

СуддяБоровець Я.Я.