Постанова № 58432262, 16.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2016 р. Справа№ 910/29752/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Рудченка С.Г.

при секретарі

судового засідання: Романовій Ю.М.

за участі представників сторін:

позивач: Жуков Д.О. - дов. № б/н від 03.03.16;

відповідач Даців С.Я.- дов. №б/н від 31.07.15.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги позивача ПАТ "Норд"

на Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.16

у справі № 910/29752/15 (суддя Привалова А.І.)

за позовом ПАТ "Норд"

до відповідача ТОВ "ПРО-СТОК"

про стягнення заборгованості у розмірі 3 007 800,00 грн. за

Договором поставки товару та виконання

збірних і монтажних робіт від 29.11.13 №13/28

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "Норд" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача ТОВ "ПРО-СТОК" про стягнення 3 007 800,00 грн. штрафних санкцій. Позов обґрунтовано на тому, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 13/28 від 29.11.2013 у визначений строк не здійснив поставку товару та виконання збірних і монтажних робіт, внаслідок чого відбулось прострочення, за яке позивачем нараховані штрафні санкції у загальній сумі 3 070 000,00 грн., що складає:

- 2 438 000,00 грн. неустойки на підставі п.п. 12.5 Договору прострочення поставки товару (12 днів - за період з 26.01.2014 по 07.02.2014);

- 569 800,00 грн. штраф на підставі п. 12.9 Договору за кожен прострочення виконання обов'язку щодо передачі змонтованого товару (14 днів - за період з 26.01.2014 по 10.02.2014).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 № 910/29752/15 у задоволені позову відмовлено, стягнуто з позивача на користь відповідача 12 650,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, позивач ПАТ "Норд" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 № 910/29752/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач наголосив на неправильному застосуванні судом першої інстанції ст.ст. 256, 258, 267, 549 ЦК України.

За Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.16, для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Рудченка С.Г., Яковлєва М.Л.

Ухвалою КАГС від 25.04.2016 № 910/29752/15 порушено апеляційне провадження за скаргою позивача та призначено судове засідання. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., суддів: Рудченка С.Г., Яковлєва М.Л.).

Відповідач ТОВ "ПРО-СТОК" за Відзивом на апеляційну скаргу просив колегію суддів залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 № 910/29752/15 без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Під час апеляційного перегляду даної справи склад колегії суддів змінювався. До останнього судового засідання від 16.06.2016, у зв'язку з перебуванням судді Федоручка Р.В. у відпустці, який входив до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем по справі, було здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів, за наслідком якої за Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.06.2016 було сформовано склад колегії: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Рудченко С.Г., Яковлєв М.Л..

Ухвалою КАГС від 16.06.2016 № 910/29752/15 прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження вищезазначеним складом колегії суддів.

У зв'язку зі зміною складу колегії суддів розгляд даної справи було розпочато заново. Сторонам було роз'яснено право відводу відповідно до ст. 20 ГПК України, їх права та обов'язки згідно ст. 22 ГПК України. (Зафіксовано Протоколом судового засідання від 16.06.2016)

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу позивача ПАТ "Норд" задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 по даній справі скасувати, прийняти нове судове рішення за яким позовні вимоги задовольнити, при цьому, колегією суддів взято до уваги таке.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.11.2013 між позивачем ПАТ "Норд" (за Договором - покупець) та відповідачем ТОВ "ПРО-СТОК" (за Договором - постачальник) було укладено Договір поставки № 13/28, пунктом 1.1. якого сторони узгодили, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця конструкцію складських збірно-розбірних пакетних стелажів (далі - товар) в асортименті та кількості за кожною асортиментною позицією та по ціні згідно Специфікації, що є невід'ємною частиною даного Договору, та здійснити роботу з монтажу стелажів (далі - монтажні роботи), вартість яких включена у вартість товару, а покупець зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його вартість на умовах даного Договору.

Загальна сума названого Договору становить 4 070 000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 678 333,33 грн. (п.8.2 Договору).

Поставка товару здійснюється на умовах DDP (згідно ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року), місце поставки: склад покупця, що знаходиться за адресою: Україна, м. Донецьк, вул. Бехметьева, 43-А (п.2.1 Договору).

За умовами п. 1.7 Договору, постачальник зобов'язаний здійснити доставку товару, збірні та монтажні роботи стосовно товару та передати змонтоване та готове до експлуатації за призначенням стелажне обладнання у строк до 26.01.2014. Вартість збірних та монтажних робіт включена у вартість товару. Товар повинен бути зібраний, змонтований та надійно закріплений до поверхонь полу, відповідно до схем, що є невід'ємними частинами даного договору. Під час виконання зборки та монтажу товару, постачальник приймає безумовне зобов'язання відвернути будь-яку можливу шкоду, що може бути заподіяна власності покупця.

Повна поставка товару постачальником повинна бути здійснена у строк, що дозволяє виконати збірно-монтажні роботи до 26.01.2014. (п. 9.2 Договору).

За умовами п.10.2 Договору, постачальник зобов'язується здійснити своєчасну та якісну роботу з монтажу стелажів в строк до 26.01.2014.

Відтак, як вірно встановлено судом першої інстанції, сторони в умовах Договору погодили кінцевий строк поставки і виконання збірних та монтажних робіт, а саме - до 26.01.2014.

Згідно з умовами п.6.4 Договору, датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткових накладних, при цьому зобов'язання щодо поставки вважаються виконаними належно та в повному обсязі з моменту підписання акту, передбаченого п.2.3 договору.

Так, п. 2.3 Договору передбачено, що зобов'язання постачальника вважаються виконаними по закінченню збірних та монтажних робіт стосовно товару, про що сторонами складається Акт приймання стелажного обладнання до експлуатації.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки за Видатковою накладною № РН-0000056 від 07.02.2014, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 4 070 000,00 грн..

Таким чином, за обґрунтованим висновком суду першої інстанції, відповідачем допущено прострочення виконання обов'язку щодо поставки товару, а саме: замість 26.01.2014, зобов'язання виконано 07.02.2014.

Крім того, сторонами, у відповідності з п. 2.3 Договору, було підписано Акт приймання стелажного обладнання до експлуатації від 10.02.2014, за яким постачальник передав, а замовник прийняв в експлуатацію конструкцію складських збірно-розбірних палетних стелажів, вартість яких становить 4 070 000,00 грн.

Відтак, з огляду на положення п.2.3 Договору, зобов'язання відповідача щодо поставки товару та виконання монтажних робіт вважається виконаним у повному обсязі з моменту підписання вказаного Акту - 10.02.2014.

За умовами п.12.5 Договору сторони узгодили, що за кожну повну або неповну добу прострочення поставки товару та/або прострочення строків проведення монтажних робіт постачальник має сплатити покупцю штраф у розмірі 5% від загальної вартості непоставленого товару. Зобов'язання зі сплати штрафу припиняються шляхом заліку сум штрафу в рахунок сплати грошових зобов'язань покупця.

Відповідно до п.12.9 Договору, передбачено, що у випадку, якщо прострочення постачальника обов'язку передати змонтований товар перетинає граничний строк, встановлений сторонами у п.1.7 Договору, нарахування штрафів згідно з п.12.5 припиняється та, починаючи з 27.01.2014, за кожну повну або неповну добу прострочення постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 1 (один) відсоток загальної суми Договору, вказаної у п.8.2 Договору.

З огляду на вищевикладене, позивач ПАТ "Норд" звернувся з даним позовом до місцевого господарського суду про стягнення з відповідача ТОВ "ПРО-СТОК" 2 438 000,00 грн. на підставі п.п. 12.5 Договору прострочення поставки товару (12 днів - за період з 26.01.2014 по 07.02.2014) та 569 800,00 грн. на підставі п. 12.9 Договору за кожен прострочення виконання обов'язку щодо передачі змонтованого товару (14 днів - за період з 26.01.2014 по 10.02.2014), що загалом складає 3 007 800,00 грн. штрафу.

Відповідач ТОВ "ПРО-СТОК" заперечуючи позовні вимоги, наголосив, що відповідач належним чином виконав свої обов'язки за Договором, натомість приміщення позивача, яке було визначене місцем поставки у січні 2014 року не було добудовано, що перешкоджало для відвантаження товару відповідачем у встановлені договором строки. Також, відповідач зазначив, що більшість товару було поставлено позивачу у період з грудня 2013 року до 13.01.2014, на підтвердження чого відповідачем додано акти приймання-передачі обладнання, але підписані лише відповідачем. Непридатність приміщення до експлуатації також, за твердженнями відповідача, перешкоджала виконанню монтажних робіт обладнання, оскільки реконструкція об'єкту, в якому розташоване складське приміщення, була завершена 31.01.2014. Таким чином, за ствердженням відповідача, прострочення поставки товару та виконання монтажних робіт сталося з вини позивача (кредитора), у зв'язку з чим відповідач (боржник) звільняється від відповідальності.

Місцевим господарським судом, наведені заперечення відповідача відхилено, з огляду на те, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено факту здійснення поставки обладнання у встановлений строк - 26.01.2014, як то листів щодо готовності відвантаження товару, претензій щодо відмови позивача від прийняття товару, вимоги до позивача про виконання обов'язку щодо прийняття товару за адресою складського приміщення згідно п.2.1.Договору, тощо. Надані відповідачем Акти приймання-передачі обладнання за період з грудня 2013 року до 13.01.2014 не взято судом до уваги, оскільки не підписані зі сторони позивача. Крім того, умовами Договору чітко визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами саме видаткової накладної, а не акту приймання-передачі.

Між тим, місцевим господарським судом визначено і те, що позивачем помилково здійснено нарахування штрафу за кожний день прострочення, оскільки такий вид відповідальності є пенею, яка за своїм визначенням обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Натомість, умовами п.12.5 та п.12.9 Договору сторонами погоджено відповідальність саме у вигляді штрафу. Так, судом першої інстанції здійснено власний розрахунок штрафу та відзначено, що вірним є розрахунок на загальну суму 244 200,00 грн., а саме 203 500,00 грн. (5% від загальної вартості непоставленого товару) + 40 700,00 грн. (1% загальної суми Договору).

Однак, при прийнятті рішення, місцевим господарським судом взято до уваги Заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо застосування штрафу в один рік. З огляду на це, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, відзначив, що згідно умов п.п.1.7, 9.2, 10.2 Договору, строк виконання зобов'язання відповідача щодо поставки товару та виконання монтажних робіт настав 26.01.2014, відповідно, для стягнення суми штрафу, починаючи з 27.01.2014, позивач повинен був звернутись з позовом до господарського суду у строк до 27.01.2015. Проте, позивач звернувся до суду з позовом саме 19.11.2015, а, відтак, за висновком суду, річний строк позовної давності для стягнення штрафу минув. Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову, у зв'язку зі спливом спеціального річного строку позовної давності.

Колегія суддів, дослідивши матеріали даної справи, вважає правові висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що прийняті з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Позивач ПАТ "Норд", звертаючись з апеляційною скаргою, наголосив на неправильному застосуванні судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 256, 258, 267, 549 ЦК України, що своїм наслідком мало відмову у задоволенні позову.

У доводах апеляційного оскарження відповідач зазначає, що він погоджується з висновком суду в частині, що строк позовної давності зі стягнення неустойки (штрафу, пені) становить 1 (один) рік. Однак, за ствердженням позивача, судом невірно встановлено початок перебігу строку позовної давності. За обгрунтуваннями позивача, оскільки Договором поставки не врегульовано строк у який відповідач зобов'язаний сплатити штрафи за п. 12.5 та 12.9 Договору, станом на 27.01.2014 права позивача не були порушеними (строк оплати штрафних санкцій не наступив) та не могли буди захищеними у судовому порядку. Саме тому, з метою захисту своїх порушених прав, ПАТом «НОРД» 26.10.2015 на адресу відповідача було направлено Вимогу про оплату штрафів у порядку ст. 530 ЦК України, яка вручена директору останнього - 27.10.2015. Таким чином, наголошує позивач, зобов'язання відповідача з оплати штрафів, та, відповідно, право вимоги позивача наступило - 04.11.2015, позов подано до місцевого господарського суду 19.11.2015, тобто у межах, строку позовної давності для стягнення неустойки.

Поряд з цим, скаржник наголосив і на неправомірності перерахунку судом першої інстанції розміру суми договірного штрафу, при цьому, відповідач відзначив таке. Статтею 549 ЦК України визначає штраф в якості неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня визначена як неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. З боку ж відповідача має місце несвоєчасне виконання негрошового зобов'язання - зобов'язання з поставки та монтажу товару. Відтак, наголошує відповідач, принципова різниця між штрафом і пенею полягає в тому, що пеня стосується виключно до грошового зобов'язання та сплачується за кожен день прострочення виконання зобов'язання, у той час, як штраф стосується будь-якого зобов'язання і може сплачуватися за кожний факт невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Скаржник звертає увагу, що згідно з Цивільним кодексом України як пеня, так і штраф обчислюються у відсотках, штраф сплачується одноразово, а пеня за кожен день прострочення. Однак, це не означає, що сторони за договором не можуть відступити від цього правила і визначити пеню або штраф не у відсотках, а у твердій сумі, або визначити порядок сплати штрафу не одноразово а за кожен день прострочення. Стаття 6 Цивільного кодексу надає сторонам можливість в договорі відступити від положень законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони не можуть відступити від положень законодавства в тому випадку, якщо законодавством це прямо заборонено. Оскільки така пряма заборона щодо визначення сторонами в договорі штрафу за неналежне виконання негрошових зобов'язань у відсотках за кожен день порушення відсутня, відсутнє і порушення законодавства з боку позивача щодо формулювання позовних вимог. Таким чином, стверджує позивач, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до зменшення суми штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача за порушення виконання зобов'язань за Договором поставки.

Колегія суддів приймає до уваги наведені доводи скаржника, вважає їх обґрунтованими, крім того, вважає за необхідне відзначити про наступне.

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Між тим, виходячи з системного аналізу змісту положень ч.ч.2,3 ст.549 Цивільного кодексу України та ч.ч.4,6 ст.231, ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, законодавцем розмежовуються штраф та пеня як різні види неустойки. Зокрема, штраф є господарською санкцією (неустойкою), яка носить разовий характер, тобто встановлюється у твердій сумі (фіксованій або у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання) та сплачується (стягується) однократно. Водночас, на відміну від штрафу, пеня є господарською санкцією (неустойкою), яка носить триваючий характер, тобто нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (Наведена правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 09.09.2014 № 917/251/14)

За умовами п.12.5 Договору поставки сторони узгодили, що за кожну повну або неповну добу прострочення поставки товару та/або прострочення строків проведення монтажних робіт постачальник має сплатити покупцю штраф у розмірі 5% від загальної вартості непоставленого товару. Зобов'язання зі сплати штрафу припиняються шляхом заліку сум штрафу в рахунок сплати грошових зобов'язань покупця.

Відповідно до п.12.9 Договору, передбачено, що у випадку, якщо прострочення постачальника обов'язку передати змонтований товар перетинає граничний строк, встановлений сторонами у п.1.7 Договору, нарахування штрафів згідно з п.12.5 припиняється та, починаючи з 27.01.2014, за кожну повну або неповну добу прострочення постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 1 (один) відсоток загальної суми Договору, вказаної у п.8.2 Договору.

Позивач за доводами апеляційного оскарження наголошує на необґрунтованості висновку місцевого господарського суду, що невиконання відповідачем зобов'язання з поставки та монтажу товару вчасно є за своєю правовою природою грошовим зобов'язанням. На думку позивача, наведене спричинило неправомірний висновок суду першої інстанції, що встановлені сторонами у п. 12.5 та 12.9 Договору штрафні санкції за своєю правовою природою є не штрафом, а пенею. Таким чином, оскільки в Договорі вказано саме «штраф», то підлягають стягненню виключно фіксовані суми у розмірі 1% та 5% від розміру непоставленого та незмонтованого у строк товару.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуватися у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів, зважаючи на встановлений законом принцип розумності та справедливості, зазначає, що в, даному випадку, має значення відповідності закону та можливість застосування саме обраного сторонами порядку, виду та умов забезпечення виконання зобов'язання, а не його назва. Тобто, обчислення штрафу за невиконане зобов'язання у відсотках від суми за кожен день прострочення виконання зобов'язання, не суперечить вимогам чинного законодавства. (Наведена правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 04.11.2008 №05/104-08.)

Таким чином, за оцінкою колегії суддів, правомірними є ствердження позивача, що сторони за спірним Договором поставки мали право визначити у Договорі такий вид забезпечення виконання зобов'язань відповідача, як стягнення штрафу у відсотках за кожен день прострочення зобов'язання, що не протирічить діючому господарському законодавству. Крім того, навіть якщо припустити, що за своєю правовою природою спосіб забезпечення, що встановлений п. 12.5 та 12.9 спірного Договору є пенею як видом неустойки а не штрафом, то помилкове зазначення в договорі лише назви форми неустойки, не впливає на підстави та розмір її стягнення судом.

Поряд з цим, колегія суддів не може погодитись з правовим висновком суду першої інстанції про те, що річний строк позовної давності для стягнення договірного штрафу минув. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як слідує з умов Договору поставки, сторони погодили кінцевий строк поставки і виконання збірних та монтажних робіт, а саме - до 26.01.2014. (п.п. 1.7, 9.2, 10.2 Договору)

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Отже аналіз наведених норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Наведена правова позиція щодо застосування строку позовної давності, викладена у Постанові Верховного суду України від 25.05.2016 №6-1138цс15.

Разом з тим спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, відповідачем було подано Заяву про застосування строків позовної давності згідно із п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача, що оскільки порушення відповідачем основного зобов'язання, а саме прострочення поставки товару та прострочення монтажу товару відбулося - 27.01.2014, позов позивачем подано в межах загального трирічного строку позовної давності - 19.11.2015, то, у даному випадку, місцевим господарським судом неправильно застосовано спеціальний строк позовної давності в 1 (один) рік до позовних вимог про стягнення штрафу за порушення основного зобов'язання.

Слід відзначити, що нарахування штрафу передбаченого п.12.5 Договору поставки за прострочення поставки товару у сумі 2 438 000,00 грн. було здійснено позивачем за 12 днів ( за період з 26.01.2014 по 07.02.2014) та на підставі п. 12.9 Договору у розмірі 569 800,00 грн. за кожен прострочення виконання обов'язку щодо передачі змонтованого товару - 14 днів (за період з 26.01.2014 по 10.02.2014).

Тобто, штрафи у відповідності до пп. 12.5, 12.9 Договору було нараховано в рамках 12 (дванадцяти) місяців перед зверненням позивача до господарського суду за захистом своїх порушених прав, у межах трирічного строку позовної давності за основною вимогою.

Серед іншого, позивач за своїми додатковими поясненнями до скарги заперечував ствердження відповідача щодо прострочення кредитора, яке, на думку відповідача, мало місце у спірних правовідносинах.

Позивач підтримує правові висновки суду першої інстанції, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено факту здійснення поставки обладнання у встановлений строк - 26.01.2014, як то листів щодо готовності відвантаження товару, претензій щодо відмови позивача від прийняття товару, вимоги до позивача про виконання обов'язку щодо прийняття товару за адресою складського приміщення згідно п. 2.1. Договору, тощо.

При цьому, спростовуючи заперечення відповідача, позивач звертає увагу, на Лист ДАБІ Донецької області у якому зазначено, що Декларація про готовність до експлуатації будівлі логістичного центру за адресою: м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 43а №ДЦ 143140310094 була зареєстрована - 31.01.2014, тобто, через 5 днів після дати коли відповідач повинен був виконати свої зобов'язання за спірним Договором поставки.

Відповідно до п. 20 Постанови КМУ від 13 квітня 2011 року N 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», у редакції, що діяла станом на 31.01.2014р.: «Інспекція перевіряє протягом десяти робочих днів з дати подання (надходження) до неї декларації повноту даних, зазначених у ній, та реєструє декларацію».

Скаржником цілком вірно відзначено, що оскільки Декларація про готовність об'єкту до експлуатації відповідною ДАБІ розглядається 10 робочих днів, а Декларація про готовність до експлуатації будівлі логістичного центру за адресою: м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 43а №ДЦ 143140310094 була зареєстрована вже 31.01.2014, то це свідчить, що усі необхідні будівельні роботи на об'єкті були завершені принаймні 19.01.2014, а заповнена належним чином декларація подана на реєстрацію до Донецької ДАБІ 20.01.2014р. - за 6 календарних днів до дати поставки та монтажу товару за спірним Договором, що встановлено п. 1.7. такого Договору. Відповідно ніякого прострочення виконання кредитора у розумінні положень ст. 221 ЦК України у даному випадку не мало місця.

Крім того, наголошує позивач, відповідач здійснює підміну понять «готовність об'єкта до експлуатації» та «готовність будівельного майданчика для виконання монтажних робіт». Станом на 26.01.2014 усі будівельні роботи вже були виконані та до Донецької ДАБІ було подано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка і була зареєстрована 31.01.2014. Відтак, на 26.01.2014 нічого не заважало відповідачу здійснити поставку та монтаж обладнання. Більше того, пояснює позивач, поставка та монтаж обладнання жодним чином не впливає на стадію будівництва об'єкту нерухомості, монтаж обладнання не є по своїй суті будівельними роботами та не може ставитися у пряму залежність до наявності чи відсутності Декларації про повну готовність об'єкта до експлуатації. Крім того, факт наявності такої Декларації чи обов'язок позивача надати її відповідачу, як передумову поставки і монтажу товару, умовами Договору поставки не передбачено.

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу позивача ПАТ "Норд" задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 по даній справі скасувати, та прийняти нове судове рішення, за яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Стосовно стягнення з позивача на користь відповідача 12 500,00 грн., що є витратами на правову допомогу, колегія суддів відзначає про таке.

Приписами ст. 49 ГПК України врегульовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати позивача на оплату послуг адвоката є однією зі складових частин судових витрат, а тому їх розподіл між сторонами у справі визначається судом апеляційної інстанції відповідно до загальних правил, встановлених ч.5 ст. 49 ГПК України.

Згідно з п.6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку Заяву відповідача від 02.06.2016 щодо відшкодування судових витрат на адвоката у розмірі 12 500,00 грн. залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ПАТ "Норд" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 № 910/29752/15 скасувати.

Прийняти нове судове рішення у наступній редакції:

"Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з відповідача ТОВ "ПРО-СТОК" (03194, м. Київ, пр.-т Л. Курбаса, б.9 кв. 73, код ЄДРПОУ 36391779) на користь позивача ПАТ "Норд" (84322, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Шкільна, 117, код ЄДРПОУ 13533086) штрафні санкції у розмірі 3 007 800 (три мільйони сім тисяч вісімсот) грн. 00 коп. та 45 117,00 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути з відповідача ТОВ "ПРО-СТОК" (03194, м. Київ, пр.-т Л. Курбаса, б.9 кв. 73, код ЄДРПОУ 36391779) на користь позивача ПАТ "Норд" (84322, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Шкільна, 117, код ЄДРПОУ 13533086) 49628,73 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Зобов'язати Господарський суд міста Києва видати відповідні Накази.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 № 910/29752/15 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 № 910/29752/15 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 910/29752/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді М.Л. Яковлєв

С.Г. Рудченко