Постанова № 58429877, 06.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 червня 2016 року 10:43 № 826/4573/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Орленка А.О.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу №300-ц від 15.03.2016 р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу №300-ц від 15.03.2016 р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи позовні вимоги тим, що при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення групо порушено вимоги Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», Кодексу законів про працю України, адже не враховано переважне право позивача на залишення на роботі. Крім того, позивач стверджує, що у порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України відповідачем не запропоновано іншу роботу. При цьому, позивач зазначив також, що жодних змін в організації роботи Департаменту нагляду у кримінальному провадженні, відділів процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення не відбулось, до них перейшло процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях, яке здійснювалось до реорганізації.

У позовній заяві позивач просить суд:

- визнати наказ Генеральної прокуратури України №300-ц від 15.03.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 за посади старшого прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України» незаконним;

- з урахуванням змін у Законі України «Про прокуратуру» в частині скасування посад старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України, зобов'язати Генерального прокурора України призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Генеральної прокуратури України та зобов'язати виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням усіх надбавок та премій виплачених працюючим прокурорам Генеральної прокуратури України.

В ході судового розгляду справи позивач підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначивши, що в структурному підрозділі Генеральної прокуратури України, де працював позивач, відбулись зміни в організації виробництва і праці, а відтак у зв'язку з ненадходженням до Департаменту кадрової роботи заяви (рапорту) позивача, погодженої у визначеному законодавством порядку керівництвом Генеральної прокуратури України щодо призначення ОСОБА_1 до Департаменту нагляду у кримінальному провадженні, інших підрозділів або органів прокуратури України, позивача звільнено із органів прокуратури.

При цьому, представник Генеральної прокуратури України зазначив, що Департаментом кадрової роботи не встановлено обставин, які б підтверджували наявність у позивача переважного права залишення на роботі, оскільки діти перебувають на утриманні як ОСОБА_1, так і його дружини, дохід якої засвідчує самостійний заробіток.

Розглянувши наявні та надані позивачем та представником відповідача документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 9 та підпункту 4 пункту 5-1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» Генеральною прокуратурою України видано наказ №300-ц від 15.03.2016 року, яким радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно до вимог пункту 9 частини 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому, підставою для прийняття наказу про звільнення позивача зазначено накази Генерального прокурора України від 16.07.2015 року №№55шц, 56шц.

Незгода позивача із звільненням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 2 статті 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч. 3 статті 49-2 КЗпП України).

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства (ч. 5 статті 49-2 КЗпП України).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII наказами Генерального прокурора України від 16.07.2015 року №55шц та №56шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України.

При цьому, посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, яку обіймав позивач, скорочено.

07.12.2015 року ОСОБА_1 видано попередження №11/1-2510вих-15 про звільнення з займаної посади у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України з 07.02.2016 року.

Повідомленням №11-6вих-15 від 05.01.2016 року повідомлено позивачу, що нормами Закону України «Про прокуратуру» не передбачено процедуру вивільнення прокурорів, не визначено гарантій щодо забезпечення їх зайнятості, виплати вихідної допомоги та інших соціальних гарантій.

З метою дотримання трудових та соціальних гарантій прокурорів та слідчих, до часу визначення законодавцем процедури вивільнення вказаної категорії працівників, керівництвом Генеральної прокуратури України прийнято рішення застосувати, окрім норм Закону України «Про прокуратуру», норми Кодексу законів про працю України.

При цьому, повідомлено ОСОБА_1, що попередження про вивільнення вручено 07.12.2015 року, а відтак звільнення буде проведено не раніше, ніж через два місяці з дня вручення.

Матеріалами справи підтверджується, що з вказаним повідомленням позивач ознайомлений 05.01.2016 року. Водночас, в наданій відповідачем копії зазначеного повідомлення №11-6вих-15 від 05.01.2016 року наявна відмітка про ознайомлення 11.01.2016 року.

Позивач, у відповідності з наданим йому додатком до попередження про вивільнення із зазначенням вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України станом на 10.02.2016 року направив на адресу Департаменту кадрової роботи Генеральної прокуратури України заяви про надання згоди на його переведення:

на посаду прокурора інформаційно-аналітичного відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності Генеральної прокуратури України;

на посаду прокурора відділу представництва в суді управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності Генеральної прокуратури України;

на посаду прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності Генеральної прокуратури України;

на посаду прокурора відділу правової допомоги управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;

на посаду прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки Генеральної прокуратури України;

на посаду прокурора відділу впровадження, контролю та забезпечення якості роботи управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України.

Зазначені вище заяви отримані Генеральною прокуратурою України 11.02.2016 року, що підтверджується відбитком штемпелю на супровідному листі (вх. №29634-16 від 11.02.2016 р.).

Начальником Департаменту кадрової роботи Генеральної прокуратури України 12.02.2016 року підготовано на ім'я начальника управління міжнародно-правового співробітництва, керівника Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки, заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області, начальника Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності листи щодо погодження кандидатур осіб в т.ч. і позивача, що надали згоду на заміщення вакантних посад у зазначених відділах.

Листом №14-303-вн-16 від 18.02.2016 року начальник управління міжнародно-правового співробітництва повідомив, що погодити надані заяви працівників про переведення на вакантну посаду не вбачається за можливе, оскільки наказом №186ц від 17.02.2016 року на зазначену посаду прокурора відділу правової допомоги управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України призначено ОСОБА_3, який працював у цьому ж підрозділі на посаді прокурора відділу правової допомоги, вивільненій на час перебування у відпустці по догляду за дитиною до 3 років прокурора відділу ОСОБА_4

Крім того, проінформовано, що 18.02.2016 року на вивільнену посаду погоджено призначення старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту ОСОБА_5 на час відпустки по догляду за дитиною прокурора відділу ОСОБА_4

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач надав згоду на заміщення вакантних посад 11.02.2016 року, в той час як призначення інших осіб на дані вакантні посади відбулось 18.02.2016 року, тобто після надання такої згоди позивачем. При цьому, обґрунтування відсутності вакантних посад з вказаних причин не вбачається судом вмотивованим.

Листом від 18.02.2016 року керівник Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки Генеральної прокуратури України повернув заяву ОСОБА_1 без погодження, зазначивши, при цьому, що за наявною інформацією станом на 18.02.2016 року на вакантні посади у відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки подані заяви інших правників Генеральної прокуратури України, які на час розгляду листа вже погоджені керівником інспекції та заступником Генерального прокурора України, а частина із зазначених осіб вже призначена на посади наказами Генерального прокурора України та виконувача його обов'язків.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано до суду належних доказів на підтвердження наявності у інших осіб, про яких вказується у даному листі, належного рівня кваліфікації, професійної діяльності, компетентності, професійних здібностей, стану дотримання службової етики, стажу та досвіду роботи.

За результатами розгляду листа з приводу призначення на вакантну посаду у відділ впровадження, контролю та забезпечення якості роботи управління реформ та забезпечення якості роботи ОСОБА_1 заступником Генерального прокурора України - прокурором Одеської області повідомлено про передчасність погодження заяв кандидатів на вакантні посади, оскільки останнє відбувається шляхом проведення співбесіди.

Департаментом з розслідування та нагляду у кримінальних провадження у сфері державної служби та власності за наслідками розгляду листа щодо погодження кандидатури в т.ч. ОСОБА_1 повідомлено, що у останнього відсутній досвід розслідування та здійснення процесуального керівництва у кримінальних провадженнях відповідної категорії Департаменту, необхідний для належного виконання службових повноважень, а відтак даним особам відмовлено у погодженні на вакантні посади даного Департаменту.

Частиною першою статті 42 Кодексу законів про працю України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до роз'яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи (абзац другий пункту 19 Постанови Пленуму).

Згідно абзацу першого пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Начальником Департаменту нагляду у кримінальному провадженні повідомлено, що у зв'язку із скороченням штатних одиниць, низку працівників, у т.ч. ОСОБА_1, залишено поза штатом Департаменту. Звільнення ОСОБА_1 було обумовлено також відсутністю інших вакантних посад у структурі Департаменту нагляду у кримінальному провадженні.

Суд звертає увагу, що частиною першою статті 42 Кодексу законів про працю України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до роз'яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи (абзац другий пункту 19 Постанови Пленуму).

Згідно абзацу першого пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Як вбачається з матеріалів справи, листом Генеральної прокуратури України №19/4-452вих-16 від 25.03.2016 року позивачу за результатами розгляду його запиту повідомлено, що у період з 15.07.2015 року по 15.03.2016 року до Генеральної прокуратури України призначено 132 прокурорсько-слідчих працівника. У зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності прокурорів у вказаний період звільнено 27 прокурорсько-слідчих працівників.

Крім того, зазначено, що з Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України до відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення у Департаменті нагляду у кримінальному провадженні переведено одного прокурорського працівника зі стажем роботи на посаді прокурора менше 5 років.

При цьому, позивач в ході судового розгляду даної справи стверджував, що після попередження його про вивільнення з 10.02.2016 року до дня звільнення по 15.03.2016 року у Генеральну прокуратуру України призначено прокурорсько-слідчих працівників з меншим стажем та досвідом роботи, чим порушено його право на переважне призначення на посаду.

У зв'язку з наведеним суд ухвалою від 10.05.2016 року витребувано у Генеральної прокуратури України інформацію про кількість прокурорсько-слідчих працівників, переведених з 10.02.2016 року по 15.03.2016 року з регіональних, місцевих та військових прокуратур до Генеральної прокуратури України, які за час роботи в органах прокуратури не працювали на посадах слідчих та старших слідчих.

На виконання вимог даної ухвали суду відповідачем надано до суду інформацію, що за період з 10.02.2016 року по 15.03.2016 року на вакантні посади в центральному апараті Генеральної прокуратури України, які зазначені у переліку вакантних посад, наданому ОСОБА_1, призначено 20 працівників з місцевих або регіональних прокуратур.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач має високу кваліфікацію, а посилання відповідача на наявність у дружини позивача самостійного заробітку враховуючи, що на їх утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, не вбачається судом обґрунтованим та законодавчо передбаченим.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням ст.ст.36, 42, 43 КЗпП України, оскільки Генеральною прокуратурою України не було виконано свого обов'язку та не враховано права позивача на переважне залишення на роботі та не запропоновано іншу вакантну посаду. При цьому, відповідачем не враховано волевиявлення позивача та згоди на заміщення вакантних посад.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ підлягає скасуванню як протиправний.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання Генерального прокурора України призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правова позиція, висловлена у постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 16.10.2012 року у справі про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зводиться до того, що Верховний Суд України у зазначеній справі погодився з рішенням суду першої інстанції, яким зобов'язано відповідача, який не приймав наказу про звільнення позивача з роботи, скасувати зазначений наказ, зобов'язано цього ж відповідача винести наказ не про поновлення, а про прийняття позивача на посаду шляхом переведення в іншу установу.

Тобто, Верховним Судом України визначена правова позиція, яка полягає у тому, що при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов'язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи та відшкодування усіх витрат, пов'язаних з незаконним звільненням працівника.

Відповідно до частини першої ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Нормами КАС України передбачено, що суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб захисту, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7,8,11,162 КАС України).

Водночас, суд не може перебирати на себе повноваження того органу, до компетенції якого відноситься вирішення питань щодо прийняття та звільнення особи зі служби, а відтак позовні вимоги в частині зобов'язання Генерального прокурора України призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України не підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо стягнення з Генеральної прокуратури України та зобов'язання виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням усіх надбавок та премій виплачених працюючим прокурорам Генеральної прокуратури України, суд виходить з наступного.

Період, за яким обчислюється середня заробітна плата визначено розділом ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі - Інструкція №100).

Так відповідно до п. 3 ч. 2 Інструкції N 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів

Суд звертає увагу, що позивач просить розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу обраховуватись з урахуванням усіх надбавок та премій виплачених працюючим прокурорам Генеральної прокуратури України, тобто ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

В даній статті установлено, що норми і положення статті 81 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 р. N 928-VIII.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

При цьому, суд враховує положення п. 3 Інструкції №100, згідно якого при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Так, відповідно до довідки про розмір заробітної плати №18-857вих-16 від 25.04.2016 року розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 659,52 грн.

При цьому, з урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» за період з 16.03.2016 року по 06.06.2016 року налічується 56 робочих днів прогулу.

За таких обставин, сума середнього заробітку за даний період з моменту звільнення до моменту постановлення рішення у даній справі становить 36933,12 грн. (56 роб. днів * 659,52 грн.).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак постанова суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що негайному виконанню підлягає постанова суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 13190,43 грн. (тринадцять тисяч сто дев'яносто грн. 43 коп.) за виключенням податків та обов'язкових платежів.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163, 256 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №300-ц від 15.03.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 за посади старшого прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України».

Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2016 року по 06 червня 2016 року у сумі 36933,12 грн. (тридцять шість тисяч дев'ятсот тридцять три грн. 12 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 13190,43 грн. (тринадцять тисяч сто дев'яносто грн. 43 коп.) допустити до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов