Постанова № 58429793, 14.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 червня 2016 року № 826/22584/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КАМАЗ»

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.05.2015р. №0001752204 та №0001762204,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КАМАЗ» (далі – позивач або ТОВ «Торговий дім «КАМАЗ») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі – відповідач або ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.05.2015р. №0001752204 та №0001762204.

По суті висновків ДПІ, які викладені в акті перевірки та стали підставою для прийняття спірних рішень, позивач зазначає, що зазначені висновки ґрунтуються на оцінці обставин взаємовідносин позивача з контрагентом позивача ТОВ «Сібол». Зокрема, ДПІ дійшла до висновку про нездійснення спірних операцій та, відповідно, про відсутність підстав для формування податкових вигод. Позивач вважає доводи ДПІ надуманими та зазначає, що спірні операції з поставки товарів фактично проведені та документально оформлені, а відтак вважає правомірним формування спірних сум податкових вигод, у зв’язку з чим не вбачає підстав для прийняття оскаржуваних рішень та просить їх скасувати.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, підстав для скасування спірних рішень не вбачає, оскільки, на думку ДПІ, внаслідок відсутності необхідних ресурсів та фактичної поставки товарів контрагент позивача не міг та не виконував спірні операції, а відтак відсутні передбачені ПК України підстави для формування спірних сум податкових вигод.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Торговий дім «КАМАЗ» (код ЄДРПОУ 31570627) щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Сібол» (код ЄДРПОУ 37265968) за лютий 2013 року, про що складено акт перевірки від 07.05.2015р. №601/26-53-22-04-21/31570627 (далі – Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що у період, який перевірявся, ТОВ «Торговий дім «КАМАЗ» було зареєстровано платником ПДВ з 23.07.2001р. Зазначено, що фактично у перевіряємому періоді підприємство займалося придбанням та встановленням запасних частин до автомобілів. Станом на 2015р. штатна чисельність працюючих на підприємстві становить 25 одиниць.

Також в Акті перевірки зазначається, що до перевірки ТОВ «Торговий дім «КАМАЗ» були надані такі документи: договір оренди офісного приміщення; отримані податкові накладні; оборотно-сальдова відомість по бухгалтерському рахунку 631; картка рахунку 207; штатний розпис; пояснення; установчі документи.

Зокрема, як зазначено в Акті перевірки та встановлено в ході розгляду даної справи, взаємовідносини ТОВ «Торговий дім «КАМАЗ» із контрагентом ТОВ «Сібол» здійснювалися на підставі усно укладеного договору поставки від 05.02.2013р., відповідно до умов якого ТОВ «Сібол» зобов’язувався поставити ТОВ «Торговий дім «КАМАЗ» запасні частини на автомобілі. Вартість доставки включена у вартість товару.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Сібол» у лютому 2013р. виписані видаткова та податкова накладні під №4003 від 05.05.2013р. на загальну суму з ПДВ 237319,82грн., у т.ч. ПДВ – 39553,30грн., номенклатура поставки яких – запасні частини на автомобілі (згідно переліку).

ТОВ «Торговий дім «КАМАЗ» віднесено вказані суми до складу витрат та податкового кредиту у лютому 2013р.

Однак, ДПІ в Акті перевірки зазначає, що товариством не надано до перевірки сертифікатів або іншої документації, яка б посвідчувала відповідність продукції стандартам або технічним умовам.

Вказується, що підприємством не надано також карток рахунків та платіжних доручень, які б підтверджували оплату за поставлений товар. Не надано й жодної товарно-транспортної накладної, що б підтверджувала транспортування вищевказаних запасних частин.

Як зазначає ДПІ, згідно ЄРПН (запасні частини) ТОВ «Сібол» не придбавало, що унеможливлює встановлення походження товару.

Стосовно контрагента позивача (ТОВ «Сібол») ДПІ в Акті перевірки зазначає, що ТОВ «Сібол» перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, стан платника – 12 припинено, але не знято з обліку, свідоцтво ПДВ анульоване з 04.04.2014р. – відсутність поставко та ненадання декларацій, звіт про кількість працюючих не подавався.

ДПІ вказується, що в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «Сібол», встановлено відсутність працюючих на підприємстві, відсутність інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення діяльності.

Надалі також зазначається, що СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві проводиться досудове розслідування по матеріалам, які внесені до ЄРДР під №32014100000000051 за фактом незаконного нарахування податкового кредиту з ПДВ у зв’язку з нібито здійсненням фінансово-господарських операцій з реально діючими СПД підприємствами, що містять ознаки фіктивних, у т.ч. в ТОВ «Сібол», що призвело до несплати податків в особливо великих розмірах.

Таким чином, як прийшла до висновку ДПІ, ТОВ «Торговий дім «КАМАЗ» використовувалося з метою прикриття незаконної діяльності, фактичного здійснення операцій не було.

Враховуючи наведене, ДПІ у розділі «Висновок» Акту перевірки зазначає про порушення ТОВ «Торговий дім «КАМАЗ» п. 135.4 ст. 135, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік всього у сумі 37 576грн., а також п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження у лютому 2013 року ПДВ на загальну суму 39 553 грн.

На підставі зазначених висновків Акту перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.05.2015р. №0001752204, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на прибуток» на 37 576 грн. за основним платежем та на 9 394 грн. за штрафними санкціями, а також №0001762204, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» на 39 553 грн. за основним платежем та на 9 888 грн. за штрафними санкціями.

За результатами досудового оскарження вказаних рішень у системі органів ДФС України скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Проаналізувавши у взаємозв’язку з вищенаведеним положення ПК України (в редакції на час проведення спірних операцій та формування податкового кредиту), а саме:

- п/п. 14.1.36. (щодо визначення терміну «господарська діяльність»), п/п. 14.1.185. (щодо визначення «постачання послуг»), п/п. 14.1.203 (щодо визначення «продаж результатів робіт (послуг), п/п. 14.1.191. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.202. (щодо визначення «продаж (реалізація) товарів»),

- (щодо оподаткування прибутку підприємств, щодо формування витрат), а саме: п/п. 14.1.27. ПК України (щодо визначення терміну «витрати»), п/п. 134.1.1. (щодо об’єкту оподаткування); п. 138.1. (щодо складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування), п/п. 14.1.228. (щодо визначення поняття «собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг»), п/п. 138.2. (щодо визнання витрат на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат), п/п. 138.4. (щодо періоду визнання витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг), п/п. 137.1. (дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг; дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар), п/п. 139.1.3. ПК України (не включаються до складу витрат суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг; п/п. 139.1.9 (щодо не включення до складу витрат тих витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами); ст.187 (щодо дати виникнення податкових зобов'язань),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об’єкт оподаткування»), п. 198.1. ПК України (щодо операцій, при здійсненні яких виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо видачі податкової накладної та її реквізитів), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо складення п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг), п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку),

а також п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження задекларованих відомостей) та положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця/продавця права на формування сум податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов’язують можливість формування спірних сум податкових вигод, та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв’язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе податкових вигод, зокрема, це: не пов’язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів, зареєстрованих у встановлених випадках в ЄРПН податкових накладних.

У взаємозв’язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, відповідач в порядку виконання обов’язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів жодними належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Висновки ДПІ по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття спірних рішень.

З Акту перевірки вбачається, що ДПІ по суті не аналізувалися умови поставки та характер спірних операцій.

Так, як вже зазначено вище, відносини позивача з ТОВ «Сібол» здійснювалися на підставі усно укладеного договору від 05.02.2013р. щодо поставки позивачу товару (запчастин до авто). Слід зазначити, що право на укладення правочину в усній формі передбачено ст. 206 ЦК України, тобто не заборонено законодавством.

Відносно ж фактичної поставки вказаних запчастин до матеріалів справи залучено рахунок фактуру, видаткову та податкову накладні під №4003 від 05.05.2013р. на загальну суму з ПДВ 237319,82грн., у т.ч. ПДВ – 39553,30грн., номенклатура поставки яких – запасні частини на автомобілі (згідно переліку). Надано також банківські виписки щодо здійснення розрахунків між сторонами.

Наведені вище документи оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують участь контрагента у виконанні обумовленої поставки.

Що ж до зв’язку спірних операцій із господарської діяльністю позивача, слід зазначити, що до видів діяльності позивача за КВЕД належить, зокрема, виробництво автотранспортних засобів, обслуговування та ремонт транспортних засобів, оптова торгівля деталями та приладдям до транспортних засобів тощо, що визнається в Акті перевірки. В контексті наведеного позивачем надано до суду докази подальшої реалізації автозапчастин, що були поставлені позивачу ТОВ «Сібол», та відображення таких операцій у своєму обліку (обліково-сальдові-відомості, довіреності на отримання матеріальних цінностей, видаткові накладні, акти виконаних робіт тощо).

Відтак, сукупність досліджених під час розгляду справи документів за відносинами позивача із ТОВ «Сібол» не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод за операціями із таким контрагентом.

В контексті ж доводів ДПІ про ненадання до перевірки сертифікатів відповідності або іншої документації на продукцію, що була предметом спірної поставки, суд зазначає що під час розгляду справи з боку податкового органу не надано доказів того, що в ході перевірки витребовувались такі документи, але позивач відмовився їх надати (акту, складеного у відповідності до п.85.6 ст. 85 ПК України). При цьому суд зазначає, що податкове законодавство не ставить право платника на формування податкових вигод у залежність від наявності у платника технічної документації на продукцію, що поставлялася контрагентом, а тому відсутність такої документації само по собі не може свідчити про вчинення позивачем порушення та позбавляти його права відповідних податкових вигод.

Що ж стосується посилання ДПІ на відсутність у позивача документів, які б підтверджували транспортування вищевказаних запасних частин, слід зазначити, що відповідно до умов вказаного договору, як стверджує позивач та не спростовано ДПІ, вартість доставки була включена у вартість товару, тобто позивач в даному випадку не був учасником транспортних відносин, у зв’язку з чим наявність у нього транспортних документів не була обов’язковою.

Виходячи з наведеного, за даних конкретних умов поставки достатнім є оформлення поставки накладною, актом, іншим подібним документом про прийняття товару на складі. В даному випадку, як вже зазначено вище, до матеріалів справи надано рахунок фактуру та видаткову накладну, які є достатніми первинними документами, що підтверджують факт поставки товару позивачу, а тому вищенаведені доводи ДПІ не можуть беззаперечно свідчити про порушення позивачем податкового законодавства.

Також суд не приймає до уваги й доводи ДПІ про відсутність доказів проведення розрахунків між сторонами спірної поставки, оскільки такі доводи спростовуються актом перевірки та матеріалами даної справи.

Слід зазначити, що в порядку виконання обов’язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням сутності операцій ДПІ не доведено суду недостатності у контрагента трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні. При цьому суд враховує, що спірні операції по суті носили характер перепродажу продукції, що не заборонено законодавством та не потребує значних трудових та організаційних ресурсів для організації виконання таких операцій.

Загалом, як вбачається з Акту перевірки, висновки ДПІ про порушення позивачем податкового законодавства по суті ґрунтуються на наявності кримінального провадження, порушеного стосовно ТОВ «Сібол» за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.205 КК України.

У зв’язку із наведеним суд зазначає, що правове значення для цілей з'ясування обставин можливої фіктивної діяльності підприємства має вирок суду, що набрав законної сили. Так, відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Однак, під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями. Сама по собі наявність порушеного кримінального провадження не є достатнім та допустимим доказом фіктивної діяльності контрагента, на що посилається ДПІ.

В контексті останнього не надано висновків експертизи, у т.ч. проведеної в порядку ст. 84 ПК України, щодо підробки підписів на первинних документах за спірними операціями.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи не надано рішення суду відносно контрагентів позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»). Не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Не надано рішення суду про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України. Також не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

В Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов’язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд, крім іншого та в контексті наведеного, наголошує також на тому, що згідно з усталеною судовою практикою вищих судових інстанцій, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача, як-то неподання звітності, недекларування податкових зобов’язань, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Слід додати, що вищезгадані первинні документи, податкова накладна видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них данні відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується в Акті перевірки та не спростовано ДПІ в ході розгляду справи, а отже видача ним податкової накладної є правомірною.

Поряд з цим суд зазначає, що норми ПК України не містять положень, які б визначали можливість нівелювання сум податкового кредиту з ПДВ, сформованих на підставі податкових накладних за операціями, реальність якої не спростовується, у разі подальшого анулювання реєстрації контрагента-постачальника платником ПДВ, а тому подальше анулювання контрагенту позивача свідоцтва платника ПДВ (після спірних операцій) ніяким чином не може впливати на право позивача на формування податкового кредиту.

Таким чином, відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов’язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод та які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум податкових вигод за вищезгаданими операціями, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та про юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості висновків акту перевірки та оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування спірних рішень.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 КАС України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КАМАЗ» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.05.2015р. №0001752204 та №0001762204.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КАМАЗ» (код ЄДРПОУ 31570627) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 1 446,17 грн. (одна тисяча чотириста сорок шість гривень 17 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко