Постанова № 58429604, 14.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 червня 2016 року № 826/3492/16

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - відповідач 1) про поновлення строку на включення позивача до реєстру вимог кредиторів та про зобов'язання ліквідаційну комісію ПАТ "Дельта Банк" визнати ОСОБА_1 кредитором ПАТ "Дельта Банк" на загальну суму в розмірі 102831,16 грн. та внести дану суму до реєстру вимог кредиторів.

В обґрунтування позовних вимог позивача вказує про протиправність відмови відповідача у включенні позивача до реєстру кредиторів ПАТ «Дельта Банк», оскільки строк звернення до відповідача із заявою про включення до реєстру вимог кредиторів ним було пропущено з поважних причин, а саме у зв'язку із розглядом справи № 757/6044/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про стягнення грошових коштів. Зокрема, за наслідками розгляду даної цивільної справи позовні вимоги позивача задоволені у зв'язку з чим в подальшому Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист, проте відповідач необґрунтовано, посилаючись на пропущення позивачем строку із поданням відповідно заяви.

Уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадиров В.В. заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, з яких вбачається, що з 05.10.2015 позивач мав змогу ознайомитись на офіційному сайті Фонду з інформацією про ліквідацію банку, а з 08.10.2015року у офіційний газеті «Голос України», а тому відмовляючи позивачу у включенні до реєстру вимог кредиторів відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Ухвалою суду від 10.05.2016 до участі у справі в якості співвідповідача залучено - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 2).

Відповідач 2 явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про місце, дату та час судового розгляду справи, письмових заперечень суду не надіслав.

В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем, між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу «Лояльний» у доларах США на суму 13 716,00 доларів на строк до 08.02.2015 року включно.

За наслідками закінчення дії договору, позивач звернувся до ПАТ «Дельта Банк» з вимогою про повернення грошових коштів, проте кошти повернуто не було.

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ПАТ «Дельта Банк» про стягнення з ПАТ «Дельта Банк» суму коштів у розмірі 13 806,19 доларів США, з яких 13 716 доларів США - сума основного неповерненого банківського вкладу; 90,19 доларів США - сума несплачених відсотків.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21.10.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: стягнуто з з ПАТ «Дельта Банк» грошові кошти в сумі 101 600,13 грн.

Вищевказане судове рішення набрало законної сили 01.12.2015 року.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 02 жовтня 2015 №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені статтями 37, 38,51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

08.10.2015 року у газеті Голос України № 187 (6191) надруковано оголошення про початок процедури ліквідації Банку та початок приймання вимог кредиторів протягом 30 днів з дня опублікування оголошення.

22.02.2016 року позивач звернувся до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. із заявою про включення до реєстру кредиторів.

Листом від 24.02.2016 року № 05-3244592 начальник відділу забезпечення клієнтської підтримки Управління з розвитку комунікацій та після продажного обслуговування клієнтів Департаменту клієнтської підтримки ПАТ «Дельта Банк» Сичевська Ю. К. повідомила позивача, що кредитори мали можливість заявляти свої вимоги до Банку з 08.10.2015 року по 09.11.2015 року. Оскільки ОСОБА_1 не заявив до Банку свої кредиторські вимоги у встановлені Законом строки, Банк не має правових підстав для задоволення вказаних вимог.

Позивач не погоджується з висновками відповідача у зв'язку з чим, звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон 4452, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 44 Закону №4452 Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законам України "Про банки і банківську діяльність".

Частиною 1 статті 45 Закону передбачено, що Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відомості про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду повинні містити: 1) найменування та інші реквізити банку, що ліквідується; 2) дату та номер рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) дату та номер рішення виконавчої дирекції Фонду про призначення уповноваженої особи Фонду; 4) прізвище, ім'я та по батькові уповноваженої особи Фонду; 5) інформацію про місце та строк приймання вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону №4452 Фонд у семиденний строк з дня початку процедури ліквідації банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів.

Частиною 5 статті 45 вказаного Закону передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду (абз. 2 ч. 5 ст. 45 Закону №4452).

Відповідно до абз.4 ч. 1 ст. 48 Закону № 4452 Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Згідно ст. 49 Закону № 4452 Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.

Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Аналіз викладеного свідчить, що законодавством у галузі гарантування вкладів фізичних осіб регламентовано чіткий порядок звернення кредиторів із вимогами про забезпечення відшкодування коштів, зокрема, щодо включення їх до реєстру кредиторів та правові підстави задоволення Фондом таких вимог.

Згідно положень статті 1 Закону №4452 метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Як вказувалось вище, оголошення про початок приймання вимог кредиторів було надруковано у газеті Голос України № 187 (6191) 08.10.2015 року.

При цьому судом враховано, що позивачем пропущено строк звернення із відповідною заявою про включення до реєстру вимог кредиторів у зв'язку із розглядом Печерським районним судом міста Києва цивільної справи щодо стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, які в подальшому за результатом розгляду якої і були предметом звернення позивача до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. із заявою про включення до реєстру вимог кредиторів.

Як вказувалось вище, Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21.10.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» грошові кошти в сумі 101 600,13 грн. Вищевказане рішення набрало законної сили 14.01.2016 року.

Відповідно до статті 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З конституційною нормою кореспондуються приписи статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.

Отже цей принцип як одна з основних засад судочинства сприяє утвердженню режиму законності й зміцненню правопорядку в державі.

Згідно із приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

У Рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Конституційний Суд України вважає, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

В контексті практики Європейського Суду з прав людини, обов'язковість судових рішень виступає однією із організаційно-правових гарантій доступності правосуддя та характеризує судову владу не лише з процесуальної, а й з організаційної сторони.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалось недіючим на шкоду одній зі сторін (Хорнсбі проти Греції).

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у справі Брумареску проти Румунії однією з основних складових верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким, зокрема, остаточне рішення судів у вирішеній ними справі не може піддаватись сумніву.

Оскільки станом на момент початку ліквідації Банку між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» тривав розгляд цивільної справи стосовно виконання зобов'язань Банку щодо виплати грошових коштів згідно Договору банківського вкладу за наслідками розгляду якої позовні вимоги щодо стягнення з ПАТ «Дельта Банк» грошових коштів в сумі 101 600,13 грн. задоволено, суд приходить до висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до відповідача із заявою про включення до реєстру вимог кредиторів.

Крім того, суд зауважує, що заява позивача від 22.02.2016 року фактично не була розглянута Уповноваженою особою Фонду, оскільки начальник відділу забезпечення клієнтської підтримки Управління з розвитку комунікацій та після продажного обслуговування клієнтів Департаменту клієнтської підтримки ПАТ «Дельта Банк» Сичевська Ю. К., якою надано відповідь з урахуванням рішення від 02 жовтня 2015 №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" не був Уповноваженою особою Фонду.

А тому, оскільки заява позивача про включення до реєстру вимог кредиторів розглянута не була, а також з огляду на наявність рішення Печерського районного суду міста Києва від 21.10.2015 року, яке набрало законної сили 14.01.2016 року щодо стягнення з ПАТ «Дельта Банк» на користь позивача грошових коштів в сумі 101 600,13 грн., суд приходить до висновку, що у правовідносинах, які виникли, наявні правові підстави для включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредитора та як наслідок визнання поважними причини пропуску строку звернення до ПАТ «Дельта Банк» із вищевказаною заявою та поновлення зазначеного строку на включення ОСОБА_1 до реєстру вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк».

Оскільки, повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів та здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів в момент виникнення спірних правовідносин належали Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд, з метою повного та всебічного захисту прав позивача вважає за доцільне зобов'язати саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визнати ОСОБА_1 кредитором ПАТ "Дельта Банк" та внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк", а саме включити ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк".

Крім того, суд вважає за необхідне також вказати про наступне.

Судом враховано, що згідно позиції Верховного суду України, викладеної в Постанові від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. До вказаних висновків Верховний суд України прийшов за наслідками розгляду справи за позовом управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича про визнання протиправними дії та зобов'язання уповноважену особу Фонду визнати та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління ПФУ.

Згідно статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Проте, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 з огляду на наступне.

Висновок Верховного Суду України у зазначеній Постанові зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку ГПК України.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.

Разом з цим, частиною 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дійсно встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Однак суд звертає увагу, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вказаний Закон є спеціальним, яким в свою чергу врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України (статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Водночас статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок та черговість задоволення кредиторських вимог, а саме: кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом;

4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;

5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;

6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано;

7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку;

8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;

9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку;

10) вимоги за субординованим боргом.

Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.

Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, що не заперечувалось відповідачами, здійснюється на підставі Постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Водночас, суд звертає увагу на пункт 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" відповідно до якого адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані висновки кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в Листі від 25.07.2014 № 992/11/14-14.

Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1.

2. Поновити строк на включення ОСОБА_1 до реєстру вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк».

3. Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визнати ОСОБА_1 кредитором ПАТ "Дельта Банк" та внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк", а саме включити ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк".

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В. І. Келеберда