Ухвала суду № 58419996, 15.06.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4328/16 Справа № 203/6641/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 54

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2015 року м. Дніпро

15 червня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

Комунального підприємства «Жилсервіс - 5»

Дніпропетровської міської ради,

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Жилсервіс - 5» Дніпропетровської міської ради про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 у грудні 2015 року звернувся до суду з позовом до КП «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул /а.с. 1-6, 121-122, 143-146/.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.04.2016 року позовні вимоги задоволено частково, визнано наказ КП «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради № 98-К від 30.09.2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора КП «Жилсервіст -5» Дніпропетровської міської ради незаконним.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника директора КП «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради.

Стягнуто з КП «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради на корись ОСОБА_2 заробітну плату за вимушений прогул в сумі 23635, 52 грн., з яких: заробітна плата за вимушений прогул за період з 01.10.2015 року по 22.03.2016 року в сумі 19004, 30 грн.; компенсація лікарняного за період з 23.09.2015 року по 30.09.2015 року в сумі 1277, 60 грн.; компенсація за невикористану відпустку в сумі 3353, 70 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплаті заробітної плати за один місяць /а.с. 185-188/.

Наказом № 58/1-к від 01.04.2016 року, на підставі рішення суду, ОСОБА_2 поновлено на посаді заступника директора КП «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської /а.с. 212/.

В апеляційній скарзі КП «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /а.с. 190-193/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотні наслідки порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обовязку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обовязку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Крім того, за положеннями частини другої статті 41 КЗпП України розірвання трудового договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40 цього Кодексу.

Тобто положення ч.3 ст. 40 КЗпП України слід застосовувати також до випадків звільнення працівників з підстав ч.1 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення, однією з яких є заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21.05.2014 року по справі № 6-33цс14.

Судом встановлено, що розпорядженням міського голови № 417/к від 12.05.2012 року ОСОБА_2 було призначено на посаду директора КП «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради з 17.05.2012 року за контрактом /а.с. 85/.

Наказом № 24к від 03.11.2014 року ОСОБА_2 переведено на посаду заступника директора по загальним питанням КП «Жилсервіс-5» ДМР з 03.11.2014 року /а.с. 86/.

Наказом № 98-к від 30.09.2015 року заступника директора ОСОБА_2 за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, виявлене під час ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства було звільнено з роботи за п.1 ст. 41 КЗпП України.

Підставою для звільнення стали результати ревізії фінансово-господарської діяльності КП «Жилсервіс - 5» ДМР Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області та встановлені в акті від 19.08.2015 року № 06-21/09 грубі порушення заступником директора ОСОБА_2 своїх трудових обов'язків, які сталися з його вини та призвели до заподіяння підприємству значних матеріальних збитків, а також враховуючи відсутність інформації щодо перебування на лікарняному ОСОБА_2 станом на 30.09.2015 року /а.с. 11/.

В матеріалах справи знаходиться лікарняний лист з якого вбачається, що з 23.09.2015 року по 06.10.2015 року включно ОСОБА_2 знаходився на лікарняному з режимом стаціонарного лікування, що підтверджується копією листка непрацездатності /а.с.12/.

07.10.2015 року ОСОБА_2 прибув на роботу та надав лікарняний лист, але на робоче місце його не допустили мотивуючи тим, що він звільнений.

Таким чином, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позивача було звільнено з роботи під час його тимчасової непрацездатності, що є незаконним та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Суд першої інстанції провів розрахунок заробітної плати за вимушений прогул який підлягає виплаті позивачу. В частині суми виплати рішення не оскаржено.

Приведені в апеляційній скарзі доводи КП «Жилсервіс-5» ДМР про те, що судом не враховано що позивач повинен був повідомити їх про знаходження на лікарняному, але цього не зробив, що було зафіксовано у наказі про його звільнення, а тому наказ та звільнення не можна визнати незаконним, то з ними погодитися не можна, так як вбачається з матеріалів справи в період з 23.09.2015 року по 06.10.2015 року включно ОСОБА_2 знаходився на лікарняному з режимом стаціонарного лікування, що підтверджується копією листка непрацездатності, а відповідно до п. 2.9 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, у разі лікування в стаціонарі листок непрацездатності видається лікуючим лікарем спільно з завідуючим відділення за весь період стаціонарного лікування, а тому ОСОБА_2 зміг надати цей лист тільки після виписки з лікарні.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що позивач працював на посаді заступника директора по загальним питанням і 30.09.2015 року його звільнено саме з цієї посади, а суд поновив його на посаді заступника директора КП «Жилснервіс-5» ДМР, то з цим також погодитися не можна, так як відповідно до наказу № 98-к від 30.09.2015 року ОСОБА_2 було звільнено з посади заступника директора підприємства.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що ґрунтується на матеріалах справи та узгоджується з вимогами чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Жилсервіс - 5» Дніпропетровської міської ради відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_3