Ухвала суду № 58415259, 16.06.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/492/2016(м)

263/15007/15-ц

Категорія 19 Головуючий у 1-й інстанції Ікорська Є.С.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів Баркова В.М., Ткаченко Т.Б.

секретаря Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні, який згодом змінив, і посилаючись на положення ст.ст. 1046, 1047 та 1049 ЦК України, остаточно просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти в сумі 172 479 грн. 67 коп. за договором позики. В обґрунтування заявлених вимог вказував на те, що ним у 2006 році були виконанні зобов'язання відповідача ОСОБА_3 перед ЗАТ "ПУМБ", зокрема, сплачені грошові кошти за кредитним договором №4837960 від 27 червня 2006 року за квитанціями №24 від 24 жовтня 2006 року в сумі 2500 доларів США, №55 від 24 листопада 2006 року - 2500 доларів США та №83 від 20 грудня 2006 року - 2500 доларів США, а всього на суму 7500 доларів США. 18 грудня 2015 року на адресу відповідача ОСОБА_3 була направлена вимога про повернення боргу в розмірі 7500 доларів США зі строком повернення 30 днів від дня отримання. Згідно поштового повідомлення вимога отримана відповідачем 22 грудня 2015 року, однак залишена без виконання.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 квітня 2016 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема вказує, що суд першої інстанції дійшов протиправного висновку про відсутність у позивача права яке підлягає захисту. При цьому судом не було досліджено чиї грошові кошти були внесені ОСОБА_2 в банк у рахунок погашення кредиту відповідача та наявність обовязку останнього їх повернути. Суд не прийняв до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності, якою фактично було визнано існування обовязку повернення грошових коштів. Також судом не було надано оцінки тому факту, що на підтвердження існування обовязку повернути грошові кошти відповідач надала ОСОБА_2 оригінал кредитного договору за яким були внесені грошові кошти до банку та не витребувала банківські квитанції за якими були внесені кошти до банку. Отримавши вимогу, відповідач не виконала покладене на неї грошове зобовязання в строк та порядок, визначений ст.1049 ЦК України, не повернула позику у розмірі 7500 доларів США, що еквівалентно 172 479 грн. 67 коп., в строк до 21 січня 2016 року.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи шляхом направлення телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм 06 червня 2016 року за №1320 та поштового повідомлення (а.с.123, 129), в судове засідання не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, заперечувала проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_2

Відповідно до положень ч.5 ст.76, ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу за відсутності осіб, що не з'явились.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції, виходив з того, що правовідносини, які склалися між сторонами, не ґрунтуються на договорі позики та не регулюються положеннями ст.ст. 1046, 1047 ЦК України.

Колегія суддів не може не погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до положень ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості. Договор позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

Позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).

Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України необхідно встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У справі, яка переглядається, позивачем на підтвердження заявлених вимог були наданні квитанції №24 від 24 жовтня 2006 року, №55 від 24 листопада 2006 року та №83 від 21 грудня 2006 року про погашення заборгованості на загальну суму 7500 доларів США за кредитним договором №4837960 від 27 червня 2006 року, укладеним між ПАТ "ПУМБ" та відповідачем ОСОБА_3

Однак, надані позивачем квитанції не містять зобов'язання відповідача по поверненню грошових коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач заявляючи про застосування строків позовної давності, фактично визнав існування обов'язку повернення грошових коштів є безпідставними, оскільки за змістом ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Отже, обравши способом захисту стягнення заборгованості за договором позики, позивач, в силу ст.ст. 10, 60 ЦПК України, зобовязаний довести наявність правовідносин договору позики.

Натомість, наявність у позивача оригіналів кредитного договору та банківських квитанцій по внесенню платежів за цим договором не є, у розумінні ст.1047 ЦК України, належними та допустимими доказами, які б свідчили про укладення між сторонами саме договору позики.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки відносини, які склалися між сторонами, не ґрунтуються на договорі позики та не регулюються положеннями ст.ст. 1046, 1047 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги наведених висновків суду не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, так як воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Ухвалою апеляційного суду від 12 травня 2016 року позивачу ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1897 грн. 28 коп. до ухвалення судового рішення.

Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_2 відхилена, а рішення суду залишено без змін, з позивача ОСОБА_2, відповідно до положень ст.88 ЦПК України, в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1897 грн. 28 коп.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 квітня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: вул. Новоросійська, 18-104, м.Маріуполь, Донецька область, НОМЕР_1, виданий Приморським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 14 червня 1997 року, ІПН НОМЕР_2) в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1897 грн. 28 коп. розрахунковий рахунок 31212206780015 , код класифікації доходів бюджету 22030101 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України 050)" (ознака 80), МФО 834016 , Банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, ЄДРПОУ - 37868870 , отримувач коштів - Артемівське УК/м. Артемівськ/22030101.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: В.М. Барков

ОСОБА_5