Рішення № 58410476, 16.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/696/15-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д.Д.Провадження № 22-ц/780/3707/16 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 49 16.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

16 червня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Іванової І.В.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за аліментами і неустойки за прострочення сплати аліментів,-

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернуласядо суду із вказаним вище позовом,який мотивувала тим, що із 2008 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2013 року. Від даного шлюбу мають малолітню доньку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказувала, що рішенням Києво-Святошинського районного суду від 30 січня 2013 року із відповідача на утримання доньки стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини його заробітку, однак відповідач сплачував аліменти нерегулярно і в розмірі, що не відповідає рішенню суду, в результаті чого у нього станом на 15 грудня 2014 року виникла заборгованість по аліментах, яка визначена державним виконавцем в розмірі 21339,80 грн., що підтверджується довідкою державного виконавця. Погасити борг відповідач відмовляється, а тому борг слід стягнути за рішенням суду. Крім того, згідно ст.196 СК України відповідач у зв'язку із виникненням заборгованості по аліментам, має сплатити їй пеню в розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, яка становить 39639 грн.

У зв'язку із наведеним, просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по аліментах за період із січня 2013 року по грудень 2014 року в сумі 21339,80 грн. та пеню за один рік (із січня по грудень 2014 року включно) в сумі 39639 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 травня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 17840,50 грн. та пеню у розмірі 22052,39 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким в позові відмовити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що за період із січня 2013 року по березень 2015 року він не мав постійного місця роботи. Всупереч закону державний виконавець не повідомляв його про розмір заборгованості зі сплати аліментів. Довідка державного виклнавця про заборгованість по сплаті аліментів не відповідає дійсності, бо він частково сплачував аліменти. Крім того, пеня за аліментами розрахована невірно.

ОСОБА_2 належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2013 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на малолітню доньку сторін ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму доходів громадян для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 11 січня 2013 року (а.с.9).

Також, судом встановлено, що за період із 11 січня 2013 року по 15 грудня 2014 року відповідач сплачував аліменти невчасно і не в повному розмірі, в результаті чого у нього виникла заборгованість за аліментами.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що заборговність за аліментами підлягає стягненю за рішенням суду згідно вимог ст.ст.194-195 СК України.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Суд не звернув уваги, що ч.3 ст.194 СК України, на яку суд посилається у рішенні, передбачає можливість стягнення за рішенням суду заборгованості за аліментами, які сплачуються в добровільному порядку відповідно до ст.187 цього Кодексу.

Стаття 187 СК України врегульовує відносини, пов'язані із відрахування аліментів на дитину за добровільною ініціативою платника шляхом подачі ним заяви за місцем роботи.

Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що ч.3 ст.194 СК України передбачає стягнення в судовому порядку лише тієї заборгованості за аліментами, яка виникла у зв'язку із добровільною сплатою аліментів, розмір яких визначений на підставі домовленості сторін, оформленої шляхом добровільної подачі платником відповідної заяви про відрахування аліментів за місцем роботи (ст.187 СК України).

В даному випадку аліменти на користь позивачки вже стягнуті за рішенням суду і повторному стягненню не підлягають, а визначена державним виконавцем заборгованість за аліментами стягується із відповідача у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а не шляхом ухвалення повторного судового рішення.

Крім того, вирішуючи вимоги в частині стягнення пені за прострочення сплати аліментів, передбаченої ст.196 СК України, суд невірно визначив розмір пені.

Згідно ч.1 ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2696цс15, неустойка (пеня) за один місяць нараховується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Суд визначив розмір пені всупереч вказаним вимогам.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за аліментами не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні позову, поскільки заборгованість за аліментами у даному спорі підлягає стягненню згідно положень Закону України «Про виконавче провадження».

Рішення суду в частині стягнення пені за прострочення сплати аліментів підлягає зміні, поскільки суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність стягнення пені, проте невірно визначив її розмір.

Позивачка у позові заявила вимоги про стягнення з відповідача на її користь неустойки за один рік - із січня по грудень 2014 року.

При визначенні розміру пені колегія суддів бере до уваги надану відповідачем уточнену довідку-розрахунок заборгованості по аліментах, затверджену 20 квітня 2015 року заступником начальника відділу ДВС Києво-Святошинського РУЮ, яка в тому числі враховує сплату відповідачем аліментів у розмірі 7300 грн. (а.с.37).

Враховуючи наведене, а також правову позицію Верховного Суду України щодо способу обрахунку пені, колегія суддів визначає розмір неустойки, яка підлягає стягненню із відповідача в сумі 1832,89 грн.

Вказаний розмір вірно визначений у апеляційній скарзі відповідача.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення пені з огляду на відсутність вини відповідача у несплаті аліментів, бо державний виконавець не повідомляв його про розмір заборгованості,безпідставні.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до приписів ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Крім того, Пленум Верховного Суду України в постанові від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у п. 22 роз'яснив, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.

В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Позивач не надав доказів про відсутність його вини, зокрема із матеріалів справи вбачається, що позивач був обізнаний паро ухвалення рішення, про стягнення аліментів, бо подавав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність і позов визнав.

Крім того посилання апелянта, що за період із січня 2013 року по березень 2015 року він не мав постійного місця роботи як доказ відсутності його вини у несплаті аліментів безпідставні, бо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції відповідач не працював за трудовим договором, проте в той же час і не перебував на обліку в службі зайнятості як безробітний, тобто як особа, яка не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстрована у державній службі зайнятості як така, що шукає роботу (ст.2 Закону України «Про запйнятість населення»).

Відтак апелянт, самостійно забезпечував себе роботою та доходом, що його влаштовувало і відповідно мав сплачувати аліменти.

Решта доводів щодо часткової сплати ним аліментів та невірного розрахунку судом пені за аліментами враховані при зміні рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2015 року в частині стягнення заборгованості по сплаті аліментів в розмірі 17840 гривень 50 коп. скасувати і ухвалити нове, яким в позові в цій частині відмовити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2015 року в частині стягнення пені в розмірі 22052 гривні 39 коп. змінити, стягнувши із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 неустойку за прострочення сплати аліментів в розмірі 1832 гривні 89 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді: