Рішення № 58409554, 14.06.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/4267/15-ц Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П.

Категорія 27 Доповідач Косигіна Л. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Худякова А.М., Григорусь Н.Й.

при секретарі Гайдамащук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 січня 2016 року

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ПАТ КБ ПриватБанк звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №ZHA0AU00070010 від 07.08.2007 року в сумі 85879 грн. 10 коп., яка утворилась станом на 01.04.2015 року, та судові витрати.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 січня 2016 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що судом першої інстанції не надано правової оцінки тому, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2012 року з нього вже стягнуто всю заборгованість за кредитним договором, а відтак у Банку припинилося право на подальше стягнення відсотків. Крім того, позивач в рахунок заборгованості забрав автомобіль, який було придбано за кредитні кошти. Також, судом не звернуто уваги і на те, що Банком змінено термін виконання зобов'язання, оскільки позивач ще у 2012 році звернувся до суду з позовом про стягнення всієї заборгованості.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи вимоги ПАТ КБ ПриватБанк на суму 85879 грн. 10 коп., суд першої інстанції виходив з того, що наявність рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2012 року про задоволення вимог Банку та стягнення з відповідача боргу за кредитним договором не припиняє правовідносини між сторонами за даним договором та не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, в тому числі щодо сплати пені.

Проте, повністю погодитися з таким висновком не можна, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Встановлено, що 07.08.2007 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZHA0AU00070010, згідно умов якого Банк надав відповідачу кредит у вигляді непоновлюваної лінії в розмірі 75208 грн. для придбання автомобіля CHEVROLET AVEO (який виступає заставним майном п. 7.3.), зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної комісії у розмірі 0,14% від суми кредиту, на строк до 06.08.2014 року включно (а.с. 7-9). Позичальник повинен був сплачувати Банку 1612 грн. щомісячно (п. 7.1. Договору).

20.10.2010 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ПАТ АКЦЕНТ-БАНК укладено договір поруки № 167, відповідно до якого ПАТ АКЦЕНТ-БАНК зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язання за договором № ZHA0AU00070010 в сумі 10000 грн. (а.с. 146-147).

10.07.2009 року ОСОБА_1 передав Банку автомобіль НОМЕР_1, 2007 р.випуску, що перебував у заставі, з метою його подальшої реалізації для погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 44).

Згідно даних позивача, вказаний автомобіль реалізовано, а кошти у листопаді 2009 року зараховано на погашення заборгованості (а.с. 67-68).

У зв'язку із порушенням ОСОБА_1 зобов'язань за вказаним договором, 06.11.2012 року Банк звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом (а.с. 140-142), в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № ZHA0AU00070010 від 07.08.2007 року в сумі 69353 грн. 92 коп. та з ПАТ АКЦЕНТ-БАНК 10000 грн. Загальний розмір заборгованості в сумі 79353 грн. 92 коп. був визначений Банком станом на 31.10.2012 року (а.с. 143-145), та складався:

- 31299 грн. 58 коп. - заборгованість за кредитом (визначена повністю);

- 24277 грн. 19 коп. - заборгованість за процентами;

- 3146 грн. 36 коп. - заборгованість з комісії;

- 20630 грн. 79 коп. - пеня.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк 69353 грн. 92 коп. заборгованості за кредитним договором; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ПАТ АКЦЕНТ-БАНК на користь ПАТ КБ ПриватБанк 10000 грн., а всього заборгованість у сумі 79353 грн. 92 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом 31299 грн. 58 коп., заборгованість за відсотками 24277 грн. 19 коп, заборгованість з комісії 3146 грн. 36 коп., пеня 20630 грн. 79 коп. (а.с. 3).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, вказана заборгованість до цього часу не сплачена.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-1206цс15).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Банк має право на отримання відсотків та пені за період, що не охоплюється попереднім рішенням суду, оскільки боргові зобов'язання за вищевказаним кредитним договором не виконані.

Разом з тим, задовольняючи вимоги позивача судом не враховано, що ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.07.2013 року вищевказане заочне рішення від 05.12.2012 року скасовано (а.с. 119), а рішенням від 18.12.2013 року відмовлено у задоволенні позову (а.с. 118). При цьому, суд виходив з того, що при визначенні розміру заборгованості Банком не врахована сума від реалізації заставного майна, не надано докази видачі кредиту, відсутня деталізація розрахунку заборгованості та докази належного повідомлення боржника щодо примусового стягнення.

Незважаючи на те, що рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2012 року скасовано, суд позбавлений можливості вийти за межі заявлених Банком позовних вимог про стягнення заборгованості (а.с. 1-2), що утворилась станом на 01.04.2015 року за період, не охоплений попереднім рішенням, тобто з листопада 2012 року по 01.02.2014 року. Проте, суд не може самостійно визначити розмір боргу, оскільки позивачем надані суперечливі розрахунки.

Так, Банк просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 85879 грн. 10 коп. (а.с. 200-202), яка складається із:

- боргу по тілу кредиту в сумі 737 грн.;

- відсотків в сумі 11695 грн. 29 коп.;

- комісії в сумі 1203 грн 02 коп.;

- пені в сумі 72243 грн. 79 коп.

Даний розрахунок наданий Банком під час апеляційного розгляду. Проте, позивачем не враховано, що борг по тілу кредиту був повністю стягнутий рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2012 року. При цьому, звертаючись з позовом у 2012 році Банком надано розрахунок, згідно якого борг по тілу кредиту становив 31299 грн. 58 коп. (а.с. 141, 145), а при подачі позову у квітні 2015 року з невідомих причин борг по тілу кредиту визначено у розмірі 32036 грн. 58 коп. (а.с. 6 зворот, 202). Вказані розбіжності Банком не усунуто.

Також, суттєво розрізняються розрахунки заборгованості щодо нарахування відсотків, надані позивачем під час розгляду справи у 2012 році, даної справи в суді першої та апеляційної інстанції (а.с. 4-6, 143-145, 200-202), оскільки відсотки нараховувалися на різну заборгованість по тілу кредиту. Апеляційним судом було запропоновано позивачу усунути наявні розбіжності та з урахуванням рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська і заявлених позовних вимог подати належний розрахунок заборгованості (а.с. 210). Проте, наданий Банком розрахунок вказані розбіжності не усунув (а.с. 212), а представник позивача до суду не з'явився.

За таких обставин, колегія суддів, розглядаючи справу за наявними матеріалами, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки Банком не доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості за кредитним договором № ZHA0AU00070010 за період з листопада 2012 року по 01.04.2015 року. У зв'язку з цим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову та стягнення з позивача судового збору в сумі 944 грн. 67 коп. за подання ОСОБА_1 апеляційної скарги (а.с. 97).

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 січня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 944 грн. 67 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча Судді