Ухвала суду № 58406195, 01.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2016 р. м. Київ К/9991/678/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Дзержинську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 у справі №2а/0570/11794/2011 за позовом Державного підприємства «Дзержинськвугілля» до Державної податкової інспекції у місті Дзержинську Донецької області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011, позовні вимоги Державного підприємства «Дзержинськвугілля» до Державної податкової інспекції у місті Дзержинську Донецької області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині - задоволено. Визнано недійсним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.02.2011 №000001/2342 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 53968,00грн.; від 08.02.2011 №000002/2342 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 13494,00грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Дзержинську Донецької області 21.12.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.01.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», частини першої та п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Дзержинську Донецької області було проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства Державного підприємства «Дзержинськвугілля» за період з 01.07.2009 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.09.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог підпунктів 7 пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами перевірки Державною податковою у місті Дзержинську Донецької області складено акт від 26.01.2011 №10-23/33839013 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.02.2011 №000001/2342 та від 08.02.2011 №000002/2342.

Позивачем оскаржено податкове повідомлення-рішення від 08.02.2011 №000001/2342 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 53968,00грн.; податкове повідомлення-рішення від 08.02.2011 №000002/2342 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 13494,00грн.

Фактичною підставою для прийняття спірних рішень у відповідній частині став висновок податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та Приватним підприємством «Лютекс».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем надано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, якими суди попередніх інстанцій обґрунтовують прийняті судові рішення, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити відповідність висновків судів дійсним обставинам справи.

До того ж, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Приватним підприємством «Лютекс», судами не з'ясовано умов відповідних взаємовідносин, специфіки кожної господарської операції позивача з відповідним контрагентом. З метою дослідження фактичного придбання товару судам необхідно було аналізувати умови договорів з контрагентом, досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, їх відповідність вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з'ясовувати порядок та вартість поставки товарів/послуг відповідно до умов договорів, мету придбання таких товарів/послуг, економічну доцільність придбання товарів/послуг у контрагента.

Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентом на безпідставне формування податкового кредиту з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати товари/послуги у зазначеного контрагента, реальне виконання умов договорів.

Із наведеного вбачається, що у справі залишилися недослідженими обставини про те чи контрагент позивача був спроможними виконати умови спірних договорів; чи міг поставити замовлений обсяг та вид товарів/послуг в обумовлені сторонами строки; як мали оформлятись виконання поставки товарів/надання послуг; чи мав контрагент позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Дзержинську Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 у справі №2а/0570/11794/2011 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв