Ухвала суду № 58405897, 15.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" червня 2016 р. м. Київ К/800/7791/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Костенка М.І.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року

у справі №820/18304/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги,

в с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - Підприємець) звернулась до суду з позовом до Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Інспекція), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій від 24 липня 2014 року № 0000292206 та податкову вимогу від 14 липня 2014 року № 334-25.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами позивача не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 червня 2014 року відповідачем, на підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 23 січня 2014 року ХА №781900, складеного працівниками відділу кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС в Харківській області згідно з частиною 2 статті 156 Кодексу України про адміністративні правопорушення, прийнято рішення № №0000292206 про застосування фінансових санкцій до позивача за реалізацію алкогольних напоїв особі, що не досягла 18 років.

14 серпня 2014 року Інспекцією прийнято податкову вимогу № 334-25, згідно з якою станом на 13 серпня 2014 року сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 7 629,05 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, попередні судові інстанції виходили із того, що оскаржувані рішення є обґрунтованими та правомірними, такими, що відповідають вимогам діючого законодавства України та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Аналіз наведеної норми підтверджує висновок про те, що обов'язковою умовою прийняття вимоги є наявність факту не сплати узгодженої суми грошового зобов'язання.

Як зазначають суди попередні інстанцій, позивач не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання в тому числі на підставі декларації про майновий стан і доходи від 16 квітня 2013 року № 1300003420 за 2012 рік, в якій задекларована сума до сплати 780 грн.

Незважаючи на наявність вказаної декларації в матеріалах справи, позивач посилався на те, що він її не подавав та вказував про обставини фальсифікації документів.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що надання оцінки всім важливим аргументам сторін, що беруть участь у справі, становить гарантію дотримання принципу справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 7 липня 1997 року.

Водночас попередні судові інстанції шляхом наявних у них процесуальних способів, визначених статтями 77, 81 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо допиту свідків та призначення експертизи належним чином не перевірили обставини подання позивачем декларації від 16 квітня 2013 року № 1300003420 за 2012 рік, незважаючи на те, що вказана обставина, в силу положень статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України, входить до предмету доказування для цілей вирішення вказаного спору.

З урахуванням наведеного, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваної податкової вимоги.

Крім того, колегія суддів звертає увагу і на таке.

Відповідно до статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі - Закон № 481/95-ВР) забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років. Продавець пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових або тютюнових виробів зобов'язаний отримати у покупця, який купує вказані товари, паспорт або інші документи, які підтверджують вік такого покупця, якщо у продавця виникли сумніви щодо досягнення покупцем 18-річного віку.

Статтею 17 Закону № 481/95-ВР визначено, що у разі порушення вимог статті 15-3 цього Закону до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу розміром 6800 гривень. Рішення про стягнення штрафів, передбачених цією статтею, уповноважені приймати органи доходів і зборів у межах їх компетенції, визначеної законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», де Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що контролюючий орган, здійснюючи донарахування штрафів, має довести факт вчинення порушення платником податків належними та допустимими доказами.

При цьому, з урахуванням закріпленого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливого судового розгляду, суди, перевіряючи рішення податкового органу про донарахування штрафу, мають надавати оцінку не лише доказам, що надані суб'єктом владних повноважень, а й здійснювати оцінку доказів, що надаються платником податку.

Європейський суд з прав людини в пункті 53 рішення від 3 липня 2014 року по справі «Мала проти України», посилаючись на висловлену в рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Вітцтум проти Австрії» позицію, відзначив важливість того, щоб органи влади наводили деталізовані та переконливі підстави своєї відмови приймати доказ, запропонований заявником, особливо коли такий доказ має істотну важливість для результатів провадження.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, надали оцінку лише наданим відповідачем доказам, що підтверджували факт продажу уповноваженою особою позивача алкогольного напою, особі, що не досягла 18-річного віку, і взагалі проігнорували посилання позивача на те, що факт продажу не підтверджується. В обгрунтування вказаного позивачем до матеріалів справи надано пояснення ОСОБА_4, яка була зазначена як понята в протоколі особистого огляду та вилучення. Згідно наданих письмових пояснень, на відеозйомці, яка продемонстрована працівниками правоохоронних органів вказаній особі, відсутні докази продажу алкогольного напою уповноваженою позивачем особою неповнолітній особі.

Водночас, попередні судові інстанції, всупереч принципу офіційного з'ясування обставин, що закріплений статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України, не допитали свідків, які б могли підтвердити або спростувати факт вчинення правопорушення уповноваженою особою позивача, як і не витребували у відповідних органів відеозйомку, на яку посилалась ОСОБА_4 у своїх поясненнях.

З урахуванням наведеного неможливо перевірити на підставі належних та допустимих доказів факту вчинення порушення, що полягає в продажу алкогольного напою, особі, що не досягла 18-річного віку.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на те, що Красноградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області була реорганізована в Красноградську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, а потім перейменована у Південну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити відповідача його правонаступником - Південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

Керуючись статтями 55, 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Допустити заміну Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області її правонаступником - Південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядок та строки, передбаченні статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

М.І. Костенко