Ухвала суду № 58405366, 11.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" травня 2016 р. м. Київ К/9991/78164/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Болградському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеські області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року

у справі № 2а/1570/10614/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрний Торговий Дім Болград»

до Державної податкової інспекції у Болградському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеські області (яка є правонаступником Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрний Торговий Дім Болград» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 02 червня 2010 року № 0000252301/0 та № 0000262301/0.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року позов був задоволений. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Болградському районі Одеської області від 02 червня 2010 року №0000252301/0 та № 0000262301/0.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Болградському районі Одеської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - ДПІ у Болградському районі Одеської області ДПС його правонаступником - ДПІ у Болградському районі ГУ ДФС в Одеській області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14 вересня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідно до статті 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області від 23 листопада 2009 року по кримінальній справі № 201200900015 ДПІ у Болградському районі Одеської області була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Аграрний Торговий Дім Болград» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Шерус», ТОВ «Леб-Сервіс», ТОВ «Сабстрой-НК», ТОВ «Контінент АВС», ТОВ «Прокс-М» за період з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складений акт № 425/2301/32450861 від 27 травня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені: вимоги пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за період, який перевірявся, на загальну суму 299456,00 грн. у тому числі по періодах: за 3 квартал 2007 року - 146006,00 грн., за 4 квартал 2007 року - 43284,00 грн., за 1 квартал 2008 року - 4875,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 63000,00 грн.; вимоги пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 225665,00 грн., у тому числі: за липень 2007 року - 51231,00 грн., за серпень 2007 року - 42354,00 грн., за вересень 2007 року - 23220,00 грн., за жовтень 2007 року - 7127,00 грн., за листопад 2007 року - 14167,00 грн., за грудень 2007 року - 13333,00 грн., за лютий 2008 року - 3900,00 грн., за квітень 2008 року - 36500,00 грн., за серпень 2008 року - 33833,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно сформував валові витрати та податковий кредит за господарськими операціями, здійсненими з ТОВ «Шерус», ТОВ «Леб-Сервіс», ТОВ «Сабстрой-НК», ТОВ «Контінент АВС», ТОВ «Прокс-М» на підставі усних домовленостей та укладених договорів, оскільки: у матеріалах кримінальної справи № 201200900015 є пояснення громадян ОСОБА_1 (який значився засновником та директором ТОВ «Шерус»), ОСОБА_2 (який значився засновником та директором ТОВ «Сабстрой-НК»), ОСОБА_3 (який значився засновником та директором ТОВ «Прокс-М»), ОСОБА_4 (який значився засновником та директором ТОВ «Континент АВС»), ОСОБА_5 (яка значилась засновником та директором ТОВ «Леб-Сервіс»), в яких зазначені фізичні особи пояснили, що зареєстрували вказані товариства на прохання малознайомих та незнайомих осіб за винагороду без мети здійснювати підприємницьку діяльність, документів фінансової та податкової звітності, а також інших документів не підписували; вироком Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2009 року у справі № 1-1363/09 ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, а саме за фіктивне підприємництво - створення ТОВ «Прокс-М» з метою прикриття незаконної діяльності; до перевірки позивачем не було надано товарно-транспортних накладних та інших документів, які б свідчили про транспортування товару. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Шерус», ТОВ «Леб-Сервіс», ТОВ «Сабстрой-НК», ТОВ «Контінент АВС», ТОВ «Прокс-М», є нікчемними у розумінні положень статті 228 Цивільного кодексу України, а виписані зазначеними контрагентами первинні бухгалтерській документи не дають позивачу права на формування валових витрат та податкового кредиту.

02 червня 2010 року ДПІ у Болградському районі Одеської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000252301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Аграрний Торговий Дім Болград» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 449185,00 грн., у тому числі: 299456,00 грн. - за основним платежем, 149729,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

02 червня 2010 року ДПІ у Болградському районі Одеської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000262301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Аграрний Торговий Дім Болград» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 338498,00 грн., у тому числі: 225665,00 грн. - за основним платежем, 112833,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а оспорювані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: податковий орган дійшов неправомірного висновку про безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки такі висновки спростовуються матеріалами справи; позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит у відповідних податкових періодах по господарських операціях з ТОВ «Шерус», ТОВ «Леб-Сервіс», ТОВ «Сабстрой-НК», ТОВ «Контінент АВС», ТОВ «Прокс-М», оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість. Також суд виходив з того, що у податкового органу не було передбачених законодавством підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки, проведеної на виконання постанови слідчого, оскільки повноваження органів державної податкової служби щодо здійснення такої перевірки та її наслідками врегульовані різними процесуальними законами.

Однак, погодитись з такими висновками судів колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 3 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування реальності господарських операцій з ТОВ «Шерус», ТОВ «Леб-Сервіс», ТОВ «Сабстрой-НК», ТОВ «Контінент АВС», ТОВ «Прокс-М», позивач посилався наявність належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, зокрема, актів прийому-передачі виконаних робіт (послуг), актів виконаних робіт, податкових накладних, накладних (т.2 арк. справи 31-37, 48, 54-93) (які частково були надані ним на перевірку, оскільки документи були вилучені згідно протоколів виїмки від 04 листопада 2009 року та від 16 листопада 2011 року, що знайшло своє відображення у акті перевірки), виписаних належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що придбані у вказаних контрагентів товарно-матеріальні цінності були реалізовані іншим суб'єктам господарювання, що підтверджено належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, товарно-транспортними накладними, накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (т.1 арк. справи 124-252).

В свою чергу, в обґрунтування правомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень податковий орган посилався на те, що: вироком Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2009 року у справі № 1-1363/09 ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, а саме за фіктивне підприємництво - створення ТОВ «Прокс-М» з метою прикриття незаконної діяльності (т.2 арк. справи 52-53); у матеріалах кримінальної справи № 201200900015 є пояснення громадян ОСОБА_1 (який значився засновником та директором ТОВ «Шерус»), ОСОБА_2 (який значився засновником та директором ТОВ «Сабстрой-НК») (т.2 арк. справи 49-51), ОСОБА_3 (який значився засновником та директором ТОВ «Прокс-М») (т.2 арк. справи 45-47), ОСОБА_4 (який значився засновником та директором ТОВ «Континент АВС»), ОСОБА_5 (яка значилась засновником та директором ТОВ «Леб-Сервіс») (т.2 арк. справи 42-44), в яких зазначені фізичні особи пояснили, що зареєстрували вказані товариства на прохання малознайомих та незнайомих осіб за винагороду без мети здійснювати підприємницьку діяльність, документів фінансової та податкової звітності, а також інших документів не підписували.

Колегія суддів вказує, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В свою чергу, колегія суддів вказує, що вирок Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2009 року у справі № 1-1363/09, копія якого знаходиться в матеріалах справи, містить напис про те, що він не набрав законної сили.

Також, матеріали справи містять постанову Приморського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2011 року у справі № 1-656/11 по обвинуваченню, зокрема, ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України; постанову Приморського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2011 року у справі № 1-656/11 по обвинуваченню, зокрема, ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, ОСОБА_1, у скоєнні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України; постанову Приморського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2011 року у справі № 1-п/1522/829/11 по обвинуваченню, зокрема, ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України (т.2 арк. справи 96-113), які набрали законної сили, згідно з якими ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту «в» статті 1, статті 6 Закону України «Про амністію», статті 44 Кримінального кодексу України.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що закриття кримінальної справи на підставі Закону України «Про амністію» не є припиненням кримінального переслідування особи за реабілітуючими обставинами.

Також, суди не встановили, чи був постановлений вирок, або інше процесуальне рішення у цій кримінальні справі щодо вчинення (не вчинення) ОСОБА_4 злочинів, у скоєнні яких його було обвинувачено.

Колегія суддів вказує, що вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 138 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені порушення судами попередніх інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Болградському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеські області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ І.Я. Олендер

______ Т.М. Шипуліна