Ухвала суду № 58405237, 16.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2016 року м. Київ К/9991/75909/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представника відповідача Домарацької В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 по справі № 0670/10475/11

за позовом Державного підприємства "Малинське лісове господарство"

до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Підприємством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.10.2011 № 0000962340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 1 042 843,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 189 137,00 грн., від 19.10.2011 № 0000952340, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 527 834,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 128 416,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Підприємства.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 06.10.2011 № 173/23-10/13551546 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки позивачем порушено вимоги п. 5.1, п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 042 843,00 грн. та ПДВ на загальну суму 527 834,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції по перевезенню лісопродукції між позивачем та контрагентами ТОВ "Аврора Шип Транс" та ТОВ "Форестер груп" не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними, оскільки вказані контрагенти мають "певні" ознаки фіктивності в ланцюгах поставок, не мають реальної можливості (необхідних умов) для здійснення господарських операцій (трудових та матеріальних ресурсів), як не мають таких ресурсів і контрагенти ТОВ "Аврора Шип Транс" та ТОВ "Форестер груп", що було виявлено за допомогою баз даних контролюючого органу. Крім того, контролюючий орган зазначає, що отримані позивачем транспортно - експедиційні послуги від вказаних контрагентів не підтверджено належними документами, оскільки в актах виконаних робіт не було зазначено номери товарно-транспортних накладних, назви перевізників товарів та не вказано інших необхідних реквізитів.

Також контролюючий орган дійшов висновку, що Підприємством було завищено валові витрати за рахунок віднесення до них вартості послуг, наданих фізичними особами - підприємцями з заготівлі лісопродукції на суму 1 728 368,70 грн., оскільки позивач мав всі необхідні технічні можливості та необхідну кількість робочої сили для самостійного виконання всього запланованого обсягу лісозаготівельних робіт, а, отже, потреби в додатковому залученні до їх виконання інших суб'єктів господарювання не було. Крім того, під час документальної перевірки позивачем не було надано документів, що підтверджують передачу ним лісових площ виконавцям робіт, не надано переліків ліквідної маси та карт технологічного процесу розробки лісосік. Також контролюючий орган зазначив, що у підприємців ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 були відсутні наймані працівники, а підприємці ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були працівниками позивача. Враховуючи вищевказане контролюючий орган дійшов висновку, що приватні підприємці не могли виконувати зазначені лісозаготівельні роботи.

Зазначені висновки покладені в основу мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, а відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

При цьому, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Вказана норма кореспондується з п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, згідно якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що кореспондується з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, платник податку має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу), що також кореспондуються з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання послуг (робіт), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів транспортної експедиції, укладених з контрагентами ТОВ "Аврора Шип Транс" та ТОВ "Форестер груп", договорів по проведенню лісозаготівельних робіт, укладених з фізичними особами - підприємцями, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, первинних документів (договори, кошториси, податкові накладні, акти виконаних робіт, акти приймання - передачі робіт, товарно - транспортні накладні, платіжні документи).

При вирішенні справи судами також враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача ТОВ "Аврора Шип Транс" та ТОВ "Форестер груп" на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Також слід зазначити, що жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту виконаних (наданих) робіт (послуг), крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону № 996-XIV для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Акти приймання - передачі робіт по транспортній експедиції лісопродукції містять всі обов'язкові реквізити, в них також зазначено і номери товарно-транспортних накладних та назви перевізників (контрагентів) товарів. В матеріалах справи також містяться і товарно - транспортні накладні, які також є належно оформленими та підтверджують фактичне здійснення вказаних господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій також вірно зазначено, що документи, які підтверджують передачу лісових площ підрядникам, переліки ліквідної маси та карти технологічного процесу розробки лісосіки не є документами на підставі яких здійснюється податковий чи бухгалтерський облік. Крім того, позивачем було надано вказані документи, які містяться в матеріалах справи, та які також підтверджують фактичне виконання договорів по проведенню лісозаготівельних робіт фізичними особами підприємцями.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції фізичні особи - підприємці ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в своїх свідченнях підтвердили, що підрядні роботи виконувались ними у повній відповідності до укладених з позивачем договорів, вказали склад осіб, що залучалися ними до їх виконання, та перелік технічних засобів з допомогою яких такі роботи виконувались.

Також суд зазначає, що ст. 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво, як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, вільного найму працівників (ст. 44 Господарського кодексу України).

Таким чином, позивач вправі, в межах наданого йому виключного права на заготівлю деревини, самостійно на власний розсуд визначати та обирати методи, способи виконання лісозаготівельних робіт, в тому числі і шляхом залучення до їх виконання інших суб'єктів господарювання на підставі укладених з ними відповідних господарських договорів.

Доводи відповідача про відсутність реальних правових наслідків за договорами укладеними між позивачем та його контрагентами, включаючи і приватних підприємців, судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єктів господарювання (контрагентів) достатніх трудових, матеріальних, чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком недійсність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, податкової дисципліни, правил з охорони праці, норм трудового та іншого законодавства. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є також безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість" не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належний правовий аналіз у їх сукупності.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 по справі № 0670/10475/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко