Ухвала суду № 58404160, 07.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17533/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

07 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2016 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Індженіум» до Одеської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Індженіум» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Державної фіскальної служби від 08.06.2015 № 500060006/2015/000011/2 про коригування митної вартості товарів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2016 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та «Anita Gida San ve Dis Ticaret LTD Co.» (Туреччина) укладено зовнішньоекономічний контракт № 09042015 від 09.04.2015, за яким позивачем придбано товар, а саме - родзинки сорту Султана, без кісточки, країна виробництва Іран, за асортиментом, кількістю та ціною визначеною у специфікації.

ТОВ «Індженіум» 04.06.2015 подано митну декларацію №500060006/2015/003803, де визначено митну вартість товару (родзинки сорту Султана, без кісточки), що імпортується за основним методом - за ціною договору.

Одеською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 08.06.2015 № 500060006/2015/000011/2, у зв'язку з відсутністю всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості (відомості не підтверджено документально), а також у наданих основних та додаткових документах містяться неточності та розбіжності.

Коригування митної вартості товарів здійснено у зв'язку з тим, що документи, зазначені у ст. 53 Митного кодексу України, містять розбіжності та ознаки не автентичності поданих до митного оформлення документів, зокрема у поданому коносаменті від 14.05.2015 №ARKIST0000156879 НАЗВА ТОВАРУ «SULTANA SEEDLESS RAISIN» не співпадає з назвою товару зазначеною у інвойсі від 13.04.2015 №UKRO14-О-01ING, а саме «SULTANA SEEDLESS RAISIN TYPE 9», назва підприємства експортера у сертифікаті якості товару від 04.05.2015 № б/н та у сертифікаті походження товару від 06.05.2015 № 1811505060001 відрізняються, що могло свідчити про не автентичність поданих до митного оформлення товарів та про можливу підміну документів з метою заниження заявленої митної вартості товарів, крім того за умовами п. 3.3 контракту від 09.04.2015 №09042015, передбачено надання за кожну партію товару страхового поліса, що передбачає наявність страхування, яке зазначено у поданих документах, однак страхові документи до митниці подані не були. Також, копія митної декларації країни відправника від 19.04.2015 №136485 подана до митного органу без перекладу на українську мову.

Виходячи з викладеного, відповідач електронним повідомленням від 04.06.2015, запропонував декларанту, у відповідності до п.2 ст.53 Митного кодексу України надати додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскурант (прайс-лист) виробника товару, висновки про якісні характеристики товару, підготовлені спеціальними експертними організаціями, інформацію біржових організацій про вартість сировини та копію митної декларації країни відправника з перекладом українською мовою.

Листом від 05.06.2015 позивачем повідомлено про неможливість надання витребовуваних додаткових документів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем надані всі необхідні документи для визначення митної вартості товарів для їх митного оформлення, а митним органом, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів щодо правомірності дій при витребувані додаткових документів та винесені оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах стала підставою для коригування заявленої митної вартості ввезених товарів за резервним методом, оскільки надані позивачем документи не підтверджували задекларовану митну вартість товару.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Частиною 2 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з митним оформленням товару, що надійшов на адресу ТОВ «Індженіум» на виконання контракту № 09042015 від 09.04.2015, позивачем до Одеської митниці ДФС подано електронну митну декларацію № 500060006/2015/003803.

Митна вартість імпортованих товарів була визначена декларантом на підставі основного методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

На підтвердження обґрунтованості визначення митної вартості товару, ТОВ «Індженіум» подані наступні документи: вантажно-митну декларацію (форма МД-2) №500060006/2015/003803 від 04.06.2015; зовнішньоекономічний контракт від 09.04.2015 № 09042015 з доповненням, рахунок-фактури (інвойс) від 13.04.2015 №UKRO14-О-01ING, коносамент від 14.05.2015 №ARKIST0000156879, сертифікат про походження товару від 06.05.2015 №1811505060001, сертифікат якості товару від 04.05.2015 б/н та копія митної декларації країни відправника від 19.04.2015 №136485.

З урахуванням положень ст.53МК України, вбачається, що позивачем до митного оформлення імпортованих товарів було надано повний пакет необхідних документів, згідно з переліком частини 2 вказаної статті МК України.

Відповідач зазначає, що в наданих позивачем платіжних дорученнях від 21.04.2015 № 10, від 19.05.2015 № 12 присутнє посилання на контракт, але відсутнє посилання на інвойс від 13.04.2015, що не дає змоги ідентифікувати оплату даної поставки.

Однак, пунктом 5.1. контракту № 09042015 визначено, що оплата здійснюється на наступних умовах: передоплата 20% вартості партії товару відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною контракту, та проформом-інвойсом продавця; постоплата в розмірі 80% повинна бути здійснена покупцем після відвантаження товару продавцем проти факсимільних копій коносамента, комерційного інвойсу, пакувального листа та сертифікату походження.

На виконання умов договору продавцем товару 03.04.2015 був наданий інвойс на суму 29 800 дол. США. (сума, що відповідає сумі контракту, визначеному сторонами у п. 4.4. контракту). В інвойсі зазначений порядок оплати.

Позивачем сплачено на користь продавця платіжними дорученням № 10 від 21.04.2015 5 960 дол. США, що становить 20% від суми контракту.

Таким чином, станом на 19.05.2015 позивачем сплачено 23 840 дол. США, що становить 80% суми контракту, та підтверджується платіжним дорученням №12.

Отже, ціна фактично позивачем сплачена продавцю за два платежі - 29 800 дол. США - повністю відповідає вартості придбаного товару згідно інвойсу від 03.04.2015, на основі якого здійснювалась поставка.

Також, апелянт зазначає, що вартість страхування згідно калькуляції від 14.04.2015 складає 15 дол. США за тонну, або 300 дол. США за 20 тонн, що не відповідає даним, зазначеним в страховому полісі на вантажоперевезення № 94/1008/1452, а саме 21,96 дол. США.

Умовами п. 3.1. контракту визначено, що базисом поставки є умови СІF згідно ІНКОТЕРМС-2010.

Так, умови поставки СІF Інкотермс 2010 - «Cost, Insurance and Freight» («Вартість, страхування і фрахт» зазначений порт призначення) означає, що продавець виконав поставку, коли товар перейшов через поручні судна (на борт судна) в порту відвантаження. Базис поставки СІF покладає на продавця також обов'язок придбання морського страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення. Отже, продавець зобов'язаний укласти договір страхування та сплатити страхові внески.

Під час укладання контракту продавцем було надано калькуляцію, у яку закладено вартість страхування в розмірі 15 дол. США за тонну, або 300 дол. США за 20 тонн. Однак, на момент оформлення страхового полісу вартість послуг страхування склала 21,96 дол. США.

Калькуляція була складена продавцем 14.04.2015 (після укладення контракту), а страховий поліс був оформлений 14.05.2015 (за Іранським сонячним календарем - 1394/02/24), тобто через місяць з моменту складання калькуляції.

Таким чином, продавець за контрактом самостійно та за власний рахунок здійснив страхування вантажу, сплативши при цьому суму 21,96 дол. США. Однак, зміна вартості страхування не вплинула на ціну товару за контрактом, тобто відсутні коригування ціни в бік зменшення, відповідно усі податки та митні платежі нараховуються та сплачується позивачем від ціни, у яку було закладено більшу вартість страхування.

Крім того, посилання відповідача на те, що у страховому полісі на вантажоперевезення №94/1008/1452 присутнє посилання на проформу №2015/04/13 UKR-O-01ING, який ТОВ «ІНДЖЕНІУМ» не наданий до органу доходів та зборів є таким, що не відповідає дійсності з урахуванням того, що зазначена в страховому полісі проформа-інвойс надавалася органу доходів і зборів, про що є запис в опису відправлення документів. У страховому полісі номер і дата страхового полісу вказані наступним чином: 2015/04/13 UKR014-O-01ING, де фактично 2015/04/13 є датою проформи, а UKR014- O -01 ING - номером.

Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Статтею 262 МК України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Згідно з приписами ст. 265 МК України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в частині другій статті 53 Митного кодексу України.

При цьому, в силу вимог ст. 55 Митного кодексу України у оскаржуваному рішенні повинна бути наведена інформація, зокрема, щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів, яка і призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття відповідного рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, проте такої інформації оскаржуване рішення не містить.

Водночас, незважаючи на те, що митний орган не обмежений у виборі додаткових документів, які ним можуть витребовуватися для підтвердження митної вартості товару, їх використання повинне узгоджуватися з правовою суттю правовідносин, які склалися між контрагентами договору.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.03.2012 у справі № К/9991/89900/11.

Таким чином, витребовуючи спірним рішенням додаткові документи Одеська митниця Державної фіскальної служби має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом, однак, Одеською митницею Державної фіскальної служби такого зроблено не було. Разом з тим, митний орган не зазначив, які саме обставини такі документи повинні підтвердити.

Зі змісту частин 1-5 статті 266 Митного кодексу України випливає, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6.) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). При цьому, як це прямо зазначено у ч. 6 ст. 266 Митного Кодексу, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до статті 266 Митного кодексу України, якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

З матеріалів справи вбачається, що жодних таких консультацій митний орган з позивачем не проводив, а одразу виніс рішення за резервним методом.

Згідно з п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 266 МК України кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відмовляючи в митному оформленні товару за першим методом, митний орган послався на неподання позивачем всіх додатково витребуваних документів.

Однак, такий висновок відповідача є незаконним, оскільки згідно з п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 266 МК України кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

При цьому, відповідач не обґрунтував чому митна вартість товарів не може бути визначена шляхом попередніх п'яти методів.

Крім того, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Також, колегія суддів зазначає, що за умови ненаведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. А ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 у справі № 21-91а12 та від 11.09.2012 у справі № 21-262а12.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем було подано всі необхідні та належні документи, які дозволяли відповідачу визначити митну вартість товару за першим методом - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 19.09.2013 № 590-VII, яка набрала чинності 23.10.2013) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» від 23.01.2015 № 2 доведено до відома суддів апеляційних, окружних адміністративних судів та місцевих загальних судів довідку про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України «Про судовий збір», якою визначено, що з урахуванням вимог статті 6 Закону України «Про судовий збір» з позовних заяв, що містять кілька вимог немайнового характеру, судовий збір справляється з кожної вимоги окремо.

З 01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, яка набрала чинності 01.09.2015) за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» становив 1 218 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру (визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Державної фіскальної служби від 08.06.2015 № 500060006/2015/000011/2 про коригування митної вартості товарів).

Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: (1 218 х 0,06) = 73, 08 грн.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2016 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 80, 39 грн. (73, 08 грн. х 110 %).

Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2016 - без змін.

Стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030001) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 80, 39 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Василенко Я.М

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.