Рішення № 58401183, 15.06.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/12694/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Притуло Л.В.

Провадження № 22-ц/778/2776/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«15» червня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 липня 2015 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення грошових коштів з поточного банківського рахунку,

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк» про стягнення грошових коштів з поточного банківського рахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 06 березня 2014 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір № 002-07510-060314 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів. Відповідно до п. 1.2 договору банк відкрив поточний рахунок № 26207703307267.

02 вересня 2014 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір № 20000008573040 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний on-line» в доларах США, згідно умов якого на його користь було відкрито вкладний (депозитний) рахунок № 26304112248111 строком до 02 жовтня 2014 року у сумі 16869 доларів США 98 центів. Відповідно до п. 1.10 договору вклад виплачується по закінченню строку залучення вкладу шляхом зарахування на поточний рахунок № 26207703307267.

02 жовтня 2014 року він письмово звернувся до відповідача з вимогою повернути суму депозитного вкладу. 23 жовтня 2014 року він звернувся з письмовою скаргою до банку та НБУ.

Банк у відповіді підтвердив, що депозит було перераховано на поточний рахунок № 26207703307267 та запевнив, що він може отримати належні грошові кошти у будь-якому відділенні банку.

13 листопада 2014 року він письмово звернувся до керівника Мелітопольського відділення ПАТ «Дельта Банк» з вимогою повернути готівкою грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться на поточному рахунку № 26207703307267, 15 листопада 2014 року з аналогічною заявою звернувся до відповідача.

На час подання позовної заяви грошові кошти йому не повернуті.

Згідно з довідкою ПАТ «Дельта Банк»від 04 грудня 2014 року №05-2643622 станом на 04 грудня 2014 року на його поточному рахунку №26207703307267 знаходяться грошові кошти у сумі 16867,67 доларів США.

На підставі зазначеного просив стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на його користь заборгованість за договором на відкриття обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів від 06 березня 2014 року №002-07510-060314, в сумі 16867,67 доларів США, судовий збір в розмірі 121,80 грн. та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 400 грн.

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 липня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_3 заборгованість по договору на відкриття обслуговування поточного рахунку, операції за якими можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів від 06.03.2014 року № 002-07510-060314, в сумі 16867 доларів США 67 центів.

Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 120 гривень 80 копійок та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 400 гривень.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року заяву ПАТ «Дельта Банк» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк».

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на недоведеність позивачем фактів його звернення до банку із заявами про видачу готівки, помилковість висновку суду про стягнення заборгованості у іноземній валюті, введення у банку тимчасової адміністрації, просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_3 та його представник повідомлені про час і місце розгляду справи, право на участь в судовому засіданні не використали, про причини неявки не повідомили (а.с. 25-27).

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Дельта Банк», перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Виходячи з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

При ухваленні рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк» в сумі 16867 доларів США суд виходив з того, що відмова банку у поверненні коштів з банківського рахунку позивача суперечить вимогам чинного законодавства,зокрема,статтям 1066,1068,1074 ЦК України.

Проте погодитись із таким висновком не можна, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

За положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частини перша, друга статті 1067 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією; (відмиванням) доходів, одержаним; злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Порядок та умови виплати коштів за договорами банківського рахунку, у випадку виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Судом правильно установлено, що після припинення дії договору банківського вкладу №20000008573040 від 02 вересня 2014 року грошові кошти в сумі 16869,98 доларів США 02 жовтня 2014 року були перераховані на поточний рахунок позивача №26207703307267 відповідно до договору №0222-07510-060314 і у подальшому між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору банківського рахунка (ст. ст. 1066 - 1076 ЦК України).

Однак, ухвалюючи заочне рішення та відмовляючи в перегляді заочного рішення, суд не врахував положень Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону України ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Так, на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 2 березня 2015 року прийнято рішення № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким у період з 3 березня 2015 року до 2 червня 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк», а в подальшому продовжено до 2 вересня 2015 року та до 2 жовтня 2015 року.

Введення тимчасової адміністрації стосовно ПАТ «Дельта Банк»- це заходи, наслідком яких є спеціальний порядок повернення грошових коштів відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, починаючи з 3 березня 2015 року банк здійснює свою діяльність на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно ч. 2 ст. 46 вказаного Закону, з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Частинами 4 та 5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що уповноважена особа Фонду в семиденний строк з дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів.

Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

Положеннями ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачена черговість, у якій кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Статтею 36 зазначеного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації, зокрема, під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

Відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку, зокрема, щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

З матеріалів справи вбачається, що кошти надійшли на поточний рахунок позивача 02 жовтня 2014 року, тобто, до дня введення тимчасової адміністрації, тому на них поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, сума коштів, що перебуває на поточному рахунку позивача станом на день введення тимчасової адміністрації розглядається як вклад однієї фізичної особи та підпадає під виплату гарантованої суми в розмірі 200 тис. грн. Будь-яких переказів за минулий період Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не допускає.

Таким чином, виконання спірної операції банком обмежується положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», чим і скористався ОСОБА_3, отримавши 11 червня 2015 року 200 тис. грн.

Разом з тим у випадку, якщо вклад перевищує гарантовану суму, у разі ліквідації банку задоволення таких кредиторських вимог здійснюється у черговості, визначеній ст. 52 Закону за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та реалізації майна банку.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2015 р. ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», була направлена кредиторська вимога і позивача включено до реєстру кредиторів у (а.с.5 т.2.).

Виходячи з вищенаведеного, у суду не було правових підстав для задоволення позову і стягнення з банку на користь ОСОБА_3 16867,67 доларів США.

У постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2001цс15 зазначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку та на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З огляду на викладені обставини та відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 липня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення грошових коштів в сумі 16867,67 доларів США.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: