Постанова № 58399119, 17.06.2016, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/11948/15-а

Провадження № 2-а/750/134/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2016 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого - судді Карапута Л.В.,

секретарів - Руденок В.О., Суспо Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

04.12.2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради щодо поверненні звітів про фактичні витрати за січень-липень 2015 року на виплату середнього заробітку працівникам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та відмови у перерахуванні грошових коштів, а також про зобов'язання прийняти звіти про фактичні витрати за січень-липень 2015 року на виплату середнього заробітку працівникам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та перерахувати грошові кошти ФОП ОСОБА_1 в сумі 11339, 70 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що у нього, як фізичної особи підприємця, працював ОСОБА_2, який з 16.07.2015 року був призваний на військову службу згідно Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію» і ОСОБА_3

14 квітня 2015 року (звіти січень-березень), 15 травня 2015 року (звіт за квітень), 15 червня 2015 року (звіт за травень) та 15 липня 2015 року (звіт за червень) та 14 серпня 2015 (звіт за липень) до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради (далі за текстом - Управління) були надані заяви з проханням прийняти звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівниками, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період з додаванням відповідних звітів. Листами від 05 червня 2015 року (звіти за січень-квітень), 16 червня 2015 року (звіт за травень), 17 липня 2015 року (звіт за червень) та 17 серпня 2015 року (звіт за липень) Управління повернуло звіти про фактичні витрати за січень - липень 2015 року на виплату середнього заробітної плати працівнику ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - фактично відмовило у перерахуванні грошових коштів на суму 11339,77 грн (з них: ОСОБА_2 - 8099,77 грн, ОСОБА_3 - 3240,00 грн).

Зазначив, що у відповідності до ч.2 ст.39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що особи, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, користуються гарантіями, передбаченими ч.З ст. 119 КЗпП України.

Вищевикладені обставини встановлені судовим рішенням від 25 серпня 2015 року Ріпкинського районного суду Чернігівської області у справі №734/993/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1, про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Вказав, що вищезазначені звіти були надані до Управління, однак жодних компенсаційних виплат повернуто не було та грошові кошти не перераховані.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та пояснив, що він належним чином виконав рішення суду та виплатив ОСОБА_2 середній заробіток за період його перебування на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період, після чого подав відповідний звіт, погоджений з військовим комісаріатом, відповідачу для отримання компенсації виплаченого середнього заробітку. Незважаючи на це відповідачем вказаний звіт було повернуто оскільки, на думку відповідача, відсутні юридичні підстави для виплати компенсації.

Представник відповідача подала письмові заперечення та просила відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи і наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено, рішенням від 25 серпня 2015 року Ріпкинського районного суду Чернігівської області у справі №743/993/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1, про стягнення заборгованості по заробітній платі зобов"язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 здійснити розрахунок заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2, за період з 01.08.2014 року по 31.12.2014 року та з 01.05.2015 року по 16.07.2015 року тазобов"язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 виплатити ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі, за період з 01.08.2014 року по 31.12.2014 року та з 01.05.2015 року по 16.07.2015 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, за виключенням обов"язкових відрахувань.

Як вбачається з мотивувальної частини вказаного рішення суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, ОСОБА_2 був призваний на військову службу згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303. 08 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року №1275-VІІ, яким передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, вказані норми діють з 18 березня 2014 року.

Вказане рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 25 серпня 2015 року за результаті його перегляду в апеляційному порядку ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2015 року змінено, виклавши другий та третій абзаци його резолютивної частини в наступній редакції: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01 серпня 2014 року по 31 грудня 2014 року, з 01 травня 2015 року по 16 липня 2015 року включно в сумі 9154 (дев»ять тисяч сто п»ятдесят чотири) грн 65 коп., з утриманням при виплаті суми заборгованості всіх обов»язкових відрахувань.

На виконання вищевказаного рішення суду позивач здійснив виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, за період з 01 серпня 2014 року по 31 грудня 2014 року, з 01 травня 2015 року по 16 липня 2015 року включно в сумі 8099 грн. 77 коп., а також ОСОБА_3 3240 грн. 00 коп., що підтверджується відомостями на виплату грошей, відомостями про нарахування заробітної плати застрахованим особам та податковими розрахунками сум доходу нарахованого (сплаченого) а користь платників податку і сум утриманого з и податку, які подані позивачем до ДПІ в м. Чернігові ДФС Міндоходів в Чернігівській області, що не було спростовано представником відповідача у судовому засіданні.

14 квітня 2015 року (звіти січень-березень), 15 травня 2015 року (звіт за квітень), 15 червня 2015 року (звіт за травень) та 15 липня 2015 року (звіт за червень) та 14 серпня 2015 (звіт за липень) до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради (далі за текстом - Управління) були надані заяви з проханням прийняти звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівниками, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період з додаванням відповідних звітів.

Листами від 05 червня 2015 року (звіти за січень-квітень), 16 червня 2015 року (звіт за травень), 17 липня 2015 року (звіт за червень) та 17 серпня 2015 року (звіт за липень) Управління повернуло звіти про фактичні витрати за січень - липень 2015 року на виплату середнього заробітної плати працівнику ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - фактично відмовило у перерахуванні грошових коштів на суму 11339,77 грн (з них: ОСОБА_2 - 8099,77 грн, ОСОБА_3 - 3240,00 грн).

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції від 08 червня 2014 року) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року №1275-VII поширено дію частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції цього Закону на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VII.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 7 КЗпП України передбачено, що особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а такожпрацівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

З системного аналізу вказаних правових приписів вбачається, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників як підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, так і осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, за виключенням особливостей регулювання таких правовідносин у випадках, прямо передбачених законодавством.

Оскільки положення статті 119 КЗпП України, якими встановлено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, не містять жодних застережень щодо непоширення даних гарантій на працівників, які працюють у фізичних осіб-підприємців за трудовими договорами, то на ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які працювали у позивача як фізичної особи підприємця і були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303, поширювалися гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, зі змінами, внесеними Законом України №1275-VII, зокрема щодо компенсації з бюджету середнього заробітку, але не більше одного року.

З метою визначення механізму виплати компенсації Кабінетом Міністрів України постановою від 04 березня 2015 року №105затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №105).

Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на основі та відповідно до статті 119 КЗпП України і спрямована на виконання правових приписів, що містяться в статті 119 КЗпП України. Відповідно її зміст не може протирічити змісту нормативно-правового акту вищої юридичної сили, яким є Кодекс законів про працю України, зокрема й щодо дії за колом осіб, на яких він поширюється, до того ж даний підзаконний нормативно-правовий акт не містить жодних застережень щодо його непоширення на фізичних осіб підприємців та осіб, які перебувають з ними в трудових відносинах.

З викладеного вбачається, що дія Порядку №105 щодо виплати компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюється не лише на підприємства, установи та організації, а й на фізичних осіб-підприємців, які зобовязані здійснити виплату працівникам, що перебувають з ними в трудових відносинах, середнього заробітку за період їхнього перебування на військові службі за призовом під час мобілізації, на особливий період та мають право на отримання компенсації цих виплат з державного бюджету.

Пунктом 4 Порядку №105 передбачено, що для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення.

Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.

Позивач, маючи право на отримання відповідної компенсації, дотримався зазначених вище вимог і здійснивши виплату працівникам середнього заробітку, склав відповідні звіти установленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівниками згідно з додатком 1 Порядку №105, погодив його з військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби та подав його до органу соціального захисту населення, тобто відповідачу.

Відповідач в свою чергу був зобовязаний відповідно до положень пункту 4 Порядку №105 включити до зведеного звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 відомості про виплату позивачем середнього заробітку своїм працівникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та подати даний зведений звіт разом з копією звіту позивача до структурного підрозділу соціального захисту населення, визначеного пунктом 2 Порядку №105, тобто до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, який є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

З викладених вище підстав суд відкидає доводи представника відповідача щодо існування суперечностей в трактуванні положеньстатті 119 КЗпП України та Порядку №105 в частині поширення дії даних положень на фізичних осіб-підприємців та відповідно невизнання права даних осіб на отримання компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також щодо відсутності юридичних підстав приймати звіти від фізичних осіб - підприємців.

Стосовно доводів представника відповідача про те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, які спрямовуються на виплату відповідних компенсацій, суд враховує, що відповідно до пункту 2 Порядку №105 відповідач є розпорядником зазначених бюджетних коштів нижчого рівна і на нього покладається обовязок прийняти звіт роботодавця про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, включити дані про нараховані виплати до зведеного звіту та передати зведений звіт разом з копією включеного до нього звіту розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня - структурному підрозділу з питань соціального захисту населення обласної державної адміністрації. Після надходження бюджетних коштів від зазначеного структурного підрозділу відповідач згідно пункту 4 Порядку №105 зобовязаний здійснити відповідні виплати роботодавцям, що подали звіти з метою компенсації їм витрат на виплату працівникам середнього заробітку. Тому вказані доводи проти позову суд теж відкидає, як необґрунтовані.

Посилання представником відповідача на лист Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації від 19 травня 2015 року №08-19/4959, у якому міститься посилання на розяснення Міністерства соціальної політики України щодо непоширення на фізичних осіб підприємців Порядку №105 (а.с. 25) суд до уваги не бере, оскільки рекомендації щодо застосування Порядку №105, які містяться в даному листі, а саме щодо сфери його дії за колом осіб, які мають право на отримання відповідних компенсацій, протирічать положенням статей 3, 7 та 119 КЗпП України та безпідставно звужують права фізичної особи підприємця, як роботодавця, у порівнянні з правами таких роботодавців, як підприємство, установа та організація.

Отже, в ході судового розгляду повністю підтвердилися доводи позивача щодо протиправності дій відповідача, які полягали в поверненні йому звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, саме ОСОБА_2, та ОСОБА_3

Водночас представник відповідача, будучи в силу положень частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства Українизобовязаним довести правомірність прийнятого відповідачем рішення щодо повернення позивачці звіту, жодних доказів, які б підтверджували це не надав, а всі його доводи проти позову спростовані дослідженими судом в ході судового розгляду доказами.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправними дій відповідача, які полягають в поверненні позивачу поданих ним звітів про фактичні витрати за січень-липень 2015 року на виплату середнього заробітку працівникам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та з метою захисту прав позивача вважає за необхідне зобовязати відповідача прийняти вказані звіти і включити виплачену ним згідно звіту суму до зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Отже позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини третьої статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, позивачем здійснені судові витрати у виді сплати судового збору за подання позовної заяви, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 487 грн. 20 коп. у повернення сплачених судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 7, 119 Кодексу законів про працю України, Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №105, статтями 11, 18, 71, 94, 158 - 163,167, 186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради, щодо повернення звітів про фактичні витрати за січень-липень 2015 року на виплату середнього заробітку працівникам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та відмови у перерахуванні грошових коштів.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради прийняти звіти про фактичні витрати за січень-липень 2015 року на виплату середнього заробітку працівникам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та перерахувати грошові кошти ОСОБА_1 в сумі 11339, 70 грн.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 487 грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Суддя Л.В. Карапута