Ухвала суду № 58396561, 16.06.2016, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 127/2239/16-ц Провадження № 22-ц/772/1881/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 30Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Войтка Ю.Б., Копаничук С.Г.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: прокурора Дворжецької О.В., представника відповідача ОСОБА_2; представника відповідача і третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області і Державної казначейської служби України

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна в особі ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції і Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди,

В с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди в сумі 2500 гр.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2016 року задоволено клопотання позивача і проведено заміну відповідача ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції на належного відповідача Державу Україна в особі ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 1000 гр. на відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області і Державна казначейська служба України просять скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в повному обсязі.

Зазначили, що рішення суду вважають незаконним, оскільки судом неповно зясовані обставини, які мають значення для вирішення даного питання та невірно застосовані норми процесуального і матеріального права.

В судовому засіданні представник відповідача і третьої особи підтримала апеляційну скаргу і просить її задовольнити.

Прокурор і представник відповідача ОСОБА_5 відділу ДВС Вінницького МУЮ просять задовольнити апеляційну скаргу.

Позивач, будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, у судове засідання не зявилася, надала письмові заперечення, просить скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи і матеріали виконавчого провадження № 129/5, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за поданою 1 жовтня 2014 року заявою позивача ОСОБА_4 постановою державного виконавця Староміського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції від 6.10.2014 року відкрито виконавче провадження №44964205 з примусового виконання виконавчого листа №127/16030/14 від 23.09.2014 року, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області на виконання рішення Вінницького міського суду від 9 вересня 2014 року, яке набрало законної сили 20 вересня 2014 року, про стягнення з ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 20477 гр.

У грудні 2014 року на виконання рішення суду боржником сплачено 500 гр., в решті рішення суду не виконано.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.12.2015 року, яка набрала законної сили 5.01.2016 року, задоволено скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність заступника начальника ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_2

Визнано неправомірними дії заступника ОСОБА_5 ВДВС Вінницького МУЮ ОСОБА_2 щодо винесення ним постанови від 17.11.2015 року про повернення ОСОБА_4 виконавчого листа №127/16030/14 від 23.09.2014 року, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області на виконання рішення цього суду від 09.09.2014 року у справі № 127/16030/14-ц.

Визнано неправомірною бездіяльність заступника начальника ОСОБА_5 ВДВС Вінницького МУЮ ОСОБА_2 щодо виявлення транспортних засобів та іншого майна боржника ОСОБА_6 при виконанні рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2014 року у справі № 127/16030/14-ц.

Зобовязано заступника начальника ОСОБА_5 ВДВС Вінницького МУЮ ОСОБА_2 поновити виконавче провадження та здійснити всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи, необхідні для виконання вказаного рішення в повному обсязі у спосіб та порядку, встановленому даним Законом України (а. с. 30-35).

Також судом встановлено, що саме такими неправомірними рішеннями, діями і бездіяльністю державної виконавчої служби під час виконання нею судового рішення, яке фактично не виконувалося, позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у перенесених душевних і психічних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, яких позивач зазнала у звязку із незаконними рішеннями, діями і бездіяльністю посадової особи державної виконавчої служби, що призвело до погіршення можливостей реалізації своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми й порушення нормальних життєвих звязків.

Стаття 124 Конституції України визначає принцип обовязковості виконання судових рішень, ухвалених судами іменем України, який реалізовується державними органами, визначеними Законом України «Про державну виконавчу службу», згідно з нормами Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому законом. У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Судом встановлено, а сторонами при розгляді даної справи не заперечувалося, що на примусовому виконанні у ОСОБА_5 ВДВС Вінницького МУЮ з жовтня 2014 року знаходиться рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 9 вересня 2014 року, яке наьрало чинності 20 вересня 2014 року, про стягнення з ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 коштів внесених в якості попередньої оплати в розмірі 9570,00 гр., штрафу за несвоєчасне виконання зобовязання в сумі 9900,00 гр. та моральної шкоди в розмірі 1000,00 гр.

Також встановлено, що це судове рішення станом на день звернення ОСОБА_4 до суду із зазначеним позовом виконано в частині стягнуто 500,00 гр., а в решті сума 19977,00 гр., не виконано і державним виконавцем жодних мір, визначених законом для примусового виконання рішення, не приймалося.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї частини 2 зазначеної статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Конституційним Судом України у рішенні від 03 жовтня 2001 року по справі N 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Згідно розяснень наданих у пункті 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07.02.2014, № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" № 6 від 7 лютого 2014 року, відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року, визначено право на справедливий суд, згідно якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищається власність. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статей 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою.

У пункті 28 зазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 6 від 7 лютого 2014 року розяснено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», а також положень статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

По справі встановлено, що таким доказом протиправних дій та бездіяльності державного виконавця являється ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2015 року, що набрала законної сили 5.01.2016 року, якою було визнано неправомірними дії органу державної виконавчої служби відділу ДВС, по поверненню стягувачу виконавчого листа без виконання; визнано неправомірною бездіяльність цього органу державної виконавчої служби щодо виявлення транспортних засобів і іншого майна боржника з метою виконання рішення суду; зобов'язано останнього поновити виконавче провадження та здійснити всі передбачені законом заходи для примусового виконання рішення №127/16030/14-ц.

Стаття 23 ЦК України надає особі право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до пункту 2 частини 2 цієї статті моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3). Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 5).

Пленум Верховного Суду України надав розяснення щодо застосування законів, що регулюють відшкодування моральної шкоди, у постанові "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року, із послідуючими змінами. Так, у пункті 2 цієї постанови розяснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди;при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист права споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 постанови № 4 від 31.03.1995 року).

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 постанови № 4 від 31.03.1995 року).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви (пункт 9 постанови № 4 від 31.03.1995 року).

При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України (пункт 10-1 постанови № 4 від 31.03.1995 року).

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Верховним Судом України в постанові від 11 вересня 2013 року при розгляді цивільної справи № 6-48цс13 висловлена правова позиція, яка полягає у тому, що при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статті 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону України «Про державну виконавчу службу».

З урахуванням таких розяснень відповідач може бути звільнений від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що така шкода заподіяна не з його вини. Тобто, обовязок спростування вини закон покладає саме на заподіювача шкоди, а не на потерпілу сторону позивача по справі.

Для спростування вини враховуються будь-які фактичні дані (статті 57-59 ЦПК України), на підставі яких можна зробити висновок про відсутність вини у відповідача.

Суд, згідно вимог статті 11 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Відповідно до вимог ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач у своєму позові навела обґрунтування заявлених нею вимог та підтвердила їх доказами наявними у неї, зокрема, що саме такими неправомірними рішеннями, діями і бездіяльністю державної виконавчої служби під час виконання нею судового рішення, яке фактично не виконувалося, їй спричинена моральна шкода, яка полягає у перенесених нею особою похилого віку, має вік 76 років, пенсіонеркою, інвалідом третьої групи загального захворювання, душевних і психічних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, яких вона зазнала у звязку із незаконними рішеннями, діями і бездіяльністю посадової особи державної виконавчої служби, що призвело до погіршення можливостей реалізації своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми й порушення нормальних життєвих звязків.

Не визнаючи такі позовні вимоги, представники відповідачів не надали суду належних та допустимих доказів, визначених статтями 57-64 ЦПК України, на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень.

Таким чином, в ході розгляду цивільної справи встановлено, що незаконними діями і бездіяльністю працівників виконавчої служби позивачу завдана моральна шкода, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, тому до спірних правовідносин суд першої інстанції вірно застосував положення законодавства про моральну шкоду.

Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування їй моральної шкоди, завданої зволіканням працівників виконавчої служби під час виконання судового рішення, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності фактів неправомірних дій та неправомірної бездіяльності державних виконавців, заподіяння позивачу моральної шкоди, яка відповідно до зазначених вимог матеріального закону підлягає відшкодуванню державою, оскільки за шкоду, заподіяну рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, несе відповідальність держава.

При цьому судом враховано характер моральних страждань ОСОБА_4, які вона перенесла, як людина похилого віку, пенсіонерка та інвалід; враховано її переживання й хвилювання, що повязані з наслідками неправомірних дій працівників державної виконавчої служби, а також враховано вимоги розумності і справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясував у достатньому обсязі характер спірних правовідносин та визначився з нормою права, яка підлягає застосуванню, а тому прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не знайшли свого підтвердження і спростовані наведеним вище, а тому не впливають на висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області і Державної казначейської служби України відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_7

Судді: /підпис/ ОСОБА_8

/підпис/ ОСОБА_9

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська