Рішення № 58394025, 07.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 636/4321/15-ц Головуючий 1 інстанції:Гуменний З.І. Провадження: № 22ц/790/2580/16

Категорія: трудові Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Гуцал Л.В.,

суддів Кірсанової Л.І., Котелевець А.В.,

за участю секретаря Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 24 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,-

встановила:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом. Просив:

- поновити його на посаді начальника команди № 26 ДП «Управління Управління відомчої воєнізованої охорони» по охороні ТЕЦ -2 «Есхар»;

- визнати Наказ ДП «Управління Управління відомчої воєнізованої охорони» № 34-к від 13 серпня 2015 року незаконним;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за три місяці у сумі 24490 гривень, моральну шкоду у сумі 10000 гривень та витрати, повязані з наданням юридичної допомоги у сумі 1500 гривень.

Посилався на те, що з 2012 року він перебував з відповідачем у трудових відносинах, працюючи на посаді начальника команди № 26 ДП «Управління Управління відомчої воєнізованої охорони» по охороні ТЕЦ -2 «Есхар». 31 липня 2015 року за Наказом №70 Генерального директора ДП «Управління Управління відомчої воєнізованої охорони» був відсторонений від виконання службових обовязків до закінчення службового розслідування, і після ознайомлення з даним Наказом службові обовязки не виконував. За його відсутності була проведена службова перевірка, ніяких пояснень від нього не вимагалось. З актом перевірки від 03 липня 2015 року він був ознайомлений 07 серпня 2015 року. Наказом першого заступника генерального директора ДП «Управління Управління відомчої воєнізованої охорони» № 343-к від 13 серпня 2015 року він був звільнений з посади начальника команди №26 ДП «Управління Управління відомчої воєнізованої охорони» по охороні ТЕЦ-2 «Есхар» на підставі ч.3 ст.40 КЗпП України за численні порушення вимог чинного законодавства.

Вважає, що відповідач звільнив його незаконно.

Відповідач в особі свого представника проти позову заперечував, посилаючись на те, що ОСОБА_2 звільнено з роботи з підстав, передбачених законом і з дотриманням встановленого порядку.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 24 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд вирішив:

-поновити ОСОБА_2 на посаді начальника команди № 26 ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони» по охороні ТЕЦ-2 «Есхар» - філії «Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ нафтогазовидобувна компанія» з 13 серпня 2015 року;

-визнати Наказ ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони» № 343-к від 13 серпня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника команди № 26 ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони» по охороні ТЕЦ-2 «Есхар» - філії «Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ нафтогазовидобувна компанія» з 13 серпня 2015 року незаконним;

-стягнути з ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за три місяці у сумі 24490 гривень, моральну шкоду у сумі 2000 гривень, та судові витрати за надання правової допомоги у сумі 1500 гривень, а всього 27990 гривень.

Додатковим рішенням того ж суду від 09 березня 2016 року суд допустив негайне виконання рішення суду у справі в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити в повному обсязі. При цьому посилається на: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача в особі свого представника апеляційну скаргу підтримала, позивач та його представник проти задоволення скарги заперечували, вважали її безпідставною, а рішення суду першої інстанції - законним та обґрунтованим.

Перевіряючи законність і обгрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1ст.303 ЦПК України- у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_2 наказом начальника ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони» від 11 жовтня 2012 року позивач був зарахований по строковому трудовому договору до 09 жовтня 2015 року на посаду начальника команди №26 по охороні Філії «Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ нафтогазовидобувна компанія»

У період 30-31липня 2015 року була проведена перевірка охорони особливо важливого обєкта «Есхар ТЕЦ-2», що охоронювався командою №26 під керівництвом ОСОБА_2 та виявлені численні грубі порушення трудової дисципліни, факти невиконання начальником команди ряду посадових обовязків та приписів Інструкції організації діяльності відомчої воєнізованої охорони Мінпаливенерго України.

В ході перевірки було прийнято рішення провести більш глибоку детальну перевірку (службове розслідування) в період з 04 по 07 серпня 2015 року.

Наказом Генерального директора ДП «Управління Управління відомчої воєнізованої охорони» №70 від 31 липня 2015 року ОСОБА_2 було відсторонено від виконання посадових обовязків начальника команди №26 по охороні ТЕЦ 2 «Есхар» до закінчення службового розслідування, з яким ОСОБА_2 був ознайомлений в той самий день.

У звязку з виявленими в результаті перевірки недоліками в роботі команди №26, а саме грубими та численними порушеннями трудових обовязків, ОСОБА_2 Наказом №71 від 03 липня 2015 року було оголошено догану.

В ході перевірки, яка тривала в період з 04 по 07 серпня 2015 року, було виявлено факти систематичного невиконання посадових обовязків ОСОБА_2 протягом періоду несення служби з моменту прийняття на посаду. Результати цієї перевірки викладені в Акті від 12 серпня 2015 року "Про відмову у наданні пояснень ОСОБА_2І."

13 серпня 2015 року було винесено Наказ №343-к про звільнення ОСОБА_2 за п.3 ст.40 КЗпП України «за численні порушення вимог чинного законодавства, нормативно правових актів щодо організації службової діяльності підрозділу виявлені під час перевірки команди відомчої воєнізованої охорони у термін з 04 по 08 серпня 2015 року та неналежного виконання посадових обовязків начальника команди щодо організації службової діяльності підрозділу, управління та контролю за командою, підтриманню у ній трудової дисципліни, заходів направлених на якісне і надійне забезпечення охорони обєкта».

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що Наказ про звільнення позивача є незаконним, тому поновив його на посаді та стягнув середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, кошти на відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу.

Проте повністю з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За передбаченими п. 3 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року. (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів").

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання звільнення ОСОБА_2 незаконним.

При цьому виходить з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_2 з роботи за п.3 ст. 40 КЗпП України, оскільки відповідачем не доведений факт систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Доводи апеляційної скарги стосовно законності Наказу №343-к про звільнення позивача носять субєктивний характер, зводяться до переоцінки доказів, правового значення для вирішення спору в цій частині не мають і висновків суду не спростовують.

Посилання відповідача на Наказ №71 від 03 серпня 2015 року, яким ОСОБА_2 було оголошено догану також не впливає на висновки суду щодо незаконності звільнення позивача за п.3 ст. 40 КЗпП України, оскільки не свідчить про систематичність порушень у розумінні цієї норми, адже ОСОБА_2 був звільнений за порушення, які мали місце до притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності Наказом №71. Після 03 серпня 2015 року нового дисциплінарного проступку ОСОБА_2 вчинено не було.

З огляду на це рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним Наказу про звільнення позивача підлягає залишенню без змін.

Погоджується судова колегія із рішенням суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 2000 гривень.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про те, що у зв'язку із незаконним звільненням з роботи, ОСОБА_2 заподіяно моральну шкоду, оскільки це призвело до змін у його житті, він був позбавлений можливості працювати та отримувати заробітну плату. Крім того, позивач був вимушений витрачати власний час для поновлення свого конституційного права на працю, шляхом звернення до суду. Розмір коштів на відшкодування моральної шкоди відповідає обставинам, за яких заподіяно таку шкоду, характеру і ступеню страждань позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку для звернення до суду з вимогою про стягнення моральної шкоди не ґрунтуються на законі.

Правильним та таким, що не спростовується доводами апеляційної скарги, є висновок суду і в частині стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 1500 гривень.

Так, відповідно до ч.ч. 1,2 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (далі - Закон).

Згідно зі ст. 1 Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах не може перевищувати 40 % встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У п. 47 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Матеріали справи свідчать, що адвокат ОСОБА_3 представляв інтереси позивача при розгляді справи Чугуївським міським судом Харківської області, отже був допущений судом до розгляду справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу ОСОБА_2 надав квитанцію №22-51 від 11 вересня 2015 року про оплату адвокатських послуг на суму 1500 гривень та Акт про розрахунок таких витрат відповідно до Закону.

Отже, доводи апеляційної скраги в частині безпідставного стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу є необгрунтованими.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі, суд не врахував, що на час ухвалення рішення про його поновлення на роботі строк дії трудового договору, який був укладений із позивачем закінчився, доказів, які б свідчили, що за згодою сторін він продовжений або укладений на новий строк, не подано.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в частині безпідставного поновлення позивача на посаді заслуговують на увагу - суд не міг ухвалювати рішення 24 лютого 2016 року про поновлення позивача на роботі, оскільки строк дії укладеного з ним трудового договору закінчився 09 жовтня 2015 року, у зв'язку з чим відпали підстави перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з відповідачем, що унеможливлює його поновлення на роботі.

Тому рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника команди № 26 ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони» по охороні ТЕЦ-2 «Есхар» - філії «Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ нафтогазовидобувна компанія» з 13 серпня 2015 року підлягає скасуванню, із ухваленням нового рішення про відмову у позові в цій частині.

Оскільки додатковим рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 09 березня 2016 року, яке є похідним від рішення того ж суду від 26 лютого поточного року, допущено негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді, то в цій частині додаткове рішення також підлягає скасуванню.

Обґрунтованими є доводи апеляційної скарги і в частині невірного визначення судом розміру заробітної плати, яка підлягає до стягнення на користь позивача за час вимушеного прогулу.

Згідно ч. 3 п. 2, ч. 1 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з наступними змінами) (далі Порядок) у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Матеріали справи свідчать, що суд стягнув заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 14 серпня 2015 року по 19 листопада 2015 року, тоді як строк дії трудового договору закінчився 09 жовтня 2015 року, а тому період після цієї дати не можна вважати вимушеним прогулом. Крім того, суд взяв за основу розрахунку довідку відповідача, на підставі якої не можна правильно визначити розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_2.

З довідки, що надана відповідачем до суду апеляційної інстанції вбачається, що заробітна палата ОСОБА_2 за два місяці, які передували його звільненню складала: за червень 2015 року 10181,02 гривень, липень 2015 року 10208,02 гривень, а всього 20389,04 гривень.

Таким чином середньомісячна заробітна плата позивача за два місяці, що передували його звільненню, складала 10194,52 гривень.

Кількість робочих днів за червень, липень 2015 року складала 43 дні.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 474,16 гривень (20389,04:43).

Оплаті за час вимушеного прогулу підлягає період з 14 серпня 2015 року по 09 жовтня 2015 року.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 09 вересня 2014 року N 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» за вказаний період підлягає оплаті 40 днів вимушеного прогулу, що складає 18966,40 гривень (474,16 х 400).

За таких обставин судова колегія вважає за необхідне рішення суду в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, стягнувши на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18966,40 гривень.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, судова колегія, відповідно до ст.88 ЦПК України, змінює розмір судового збору, який підлягає до стягнення з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. ст.209ч.3,303,304,307ч.1 п.п.1,3,308,309ч.1 п.п.1,3,313,314ч.1 п.1, ч.2,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» задовольнити частково.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 24 лютого 2016 року в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника команди №26 Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» по охороні ТЕЦ-2 «Есхар» - філії «Теплоелектроцентраль» Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ нафтогазовидобувна компанія» з 13 серпня 2015 року, та додаткове рішення того ж суду від 09 березня 2016 року в частині допущення до негайного виконання рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 24 лютого 2016 року в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовної вимоги про поновлення на посаді начальника команди №26 Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» по охороні ТЕЦ-2 «Есхар» - філії «Теплоелектроцентраль» Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ нафтогазовидобувна компанія».

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 24 лютого 2016 року в частині стягнення з Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18966 (вісімнадцять тисяч девятсот шістдесят шість) гривень 40 копійок (сума визначена судом без урахування прибуткового податку та обов'язкових платежів і зборів).

Стягнути з Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» в дохід держави судовий збір в розмірі 1653 (одна тисяча шістсот пятдесят три) гривні 60 копійок.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді